«Мамо, мені нічого не неси, їм дай»: полеглий боєць уві сні попросив матір звести Меморіал на честь загиблих героїв

Кожен день клята росія забирає життя наших захисників. Батьки загиблих воїнів намагаються жити і зберігати пам'ять про своїх дітей. «ФАКТИ» писали, що мама загиблого бійця на його честь відкрила кав’ярню, а інші батьки облаштували комп’ютерний клас на честь свого сина. Зінаїда Скоропад — мама 23-річного загиблого захисника Олександра Онуфрійчука, який поліг на війні з російськими окупантами влітку минулого року. Щоби хоч якось відволіктись від болючої втрати, жінка займається волонтерством, щомісяця виділяє кошти на придбання їжі та амуніції захисникам.

А нещодавно їй наснився сон, після якого Зінаїда вирішила встановити Меморіал пам'яті на честь всіх тих українських тих бійців, чиї тіла досі не знайдені та не повернуті додому. Левову частку коштів виділила сама, рештою допомогли небайдужі. 1 жовтня у селі Новоживотів на Вінниччині відбулось його відкриття. Місце під пам'ятник виклали плиткою у формі елементу ордену «За мужність». Мама героя впевнена, що таким чином зможе хоча б втішити і розділити біль родин, які продовжують чекати й не мають могил, куди б занести квіти та виплакатись.

«Сашко підписав контракт. Я так плакала, наче передчувало серце, що почнеться велика війна і я втрачу сина»

- Досі не можу повірити, що сина вже нема, здається, що серце вирвали з грудей, — розповіла «ФАКТАМ» мама загиблого воїна Зінаїда Скоропад. — Доля в мене непроста — росла я без тата, матір померла через онкологію. Я сама виховала п'ятеро дітей, Олександр найстаршим був, моєю опорою, гордістю. Його всі любили, бо до кожного привітається, заговорить. Допоможе стареньким сумку нести. На свята весь час намагався порадувати мене чимось приємним — дарував квіти, парфуми. Пригадую якось на день народження влаштував мені сюрприз — повертаюсь з роботи така втомлена, а тут син з букетом. Не могла стримати сліз радості.

Читайте также: «Дуже хочу помститись путіну»: матір, яка втратила двох синів-військових, пішла служити в ЗСУ

РЕКЛАМА

Ми з Олександром були надзвичайно близькими, не лише як син та мама, а наче й друзі. Він не раз казав, що любить, коли я співаю, життєрадісна, коли сміюсь. Тільки тепер на моєму обличчі сльози, сум, біль…

Мій син завжди пишався тим, що виріс у селі. Він обожнював працювати коло землі, пасти корів та свиней, бо хотів просто побути на природі. Він мріяв про сад, альтанку, щоби там відпочивала молодь. Саша не планував жити у місті, не марив дорогими автівками та розкішними будинками. Він бачив себе у фермерстві, й вже напередодні своєї загибелі казав, що закінчиться війна і він все це втілить у життя, вже трохи зібрав коштів. Не судилось… Після школи Олександр навчався у Тетієві, здобув спеціальності укладальника плитки та водія. Тоді працював в Києві у барі адміністратором, там отримував гідну заробітну плату, зарекомендував себе добре серед колег. Кожні вихідні син їхав до рідного дому, аби мені допомогти.

— Як Олександр опинився на передовій й що відомо про обставини його загибелі?

- У 2018 році сина призвали до армії, а навесні наступного року він підписав контракт. Пояснив, що йому це до вподоби і бачить себе тільки там. Для мене то був справжній шок, я так плакала, наче передчувало серце, що почнеться велика війна і я можу втратити сина. Але Саша попросив не оплакувати його живого та вірити у краще.

Читайте також: Після похорону батьки та кохана всі зібрані на лікування кошти віддали важкохворим дітям: від російського снаряду загинув сумський рятувальник

РЕКЛАМА

Служив син у званні солдата у 59-тій окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка. Напередодні отримав поранення, але після 20 днів лікування попросився назад до побратимів. 1 червня 2022 року біля населеного пункту Шевченкове Вітовського району, Миколаївської області наші бійці нанесли вогняне ураження по противнику, що призвело до знищення одної САУ. Але у відповідь були обстріляні наші позиції. Син отримав важкі поранення. Причиною смерті стали множинні сліпі осколкові поранення грудної клітини, мінно-вибухова травма. Разом із ним полягло ще двоє земляків. Олександр посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Вже коли після похорону я спілкувалась з командиром Олександра, то він розповів, що син завжди рвався у бій, навіть тоді, коли творилось пекло. А у кожній розмові ділився, що він повинен піклуватись про мене та менших братиків та сестер.

Мій син із честю виконав обов'язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишався вірним присязі українському народові та країні. Я пишаюсь його незламністю та патріотизмом і вважаю, що Олександр заслуговує на найвищу державну нагороду «Герой України», відповідну петицію ми вже створили.

«Мене стали звинувачувати в тому, що Меморіал памʼяті — незаконний»

— Знаю, що ваша історія встановлення меморіалу пов’язана зі сном. Розкажіть детальніше про це.

- Нещодавно мені приснився Олександр. Стоїть в центрі села, посміхається та каже: «Мамо, мені нічого не неси, не потрібно. В мене все є. А ось їм дай». Я перепитала в сина, що він має на увазі. На що Сашко попросив озирнутись назад. Дивлюсь — а там багато хлопців у військовій формі. Й син знову повторив, що потрібно щось їм дати, бо голодні і йти нема куди. Як тільки прокинулась, я зателефонувала священику, розповіла про свій сон. Чомусь мені здалось, що це Олександр привів до мене героїв, які полягли на полі бою, але їх досі з різних причин не можуть повернути додому. Й душі голодні, бо не моляться за них як за убієнних.

Читайте також: «Прах чоловіка розвіяла над маяком у Норвегії»: дружина захисника, який поліг у Бахмуті, вирощує дуби на честь загиблих бійців

Так в мене виникла ідея створити меморіал за всіма загиблими у російсько-українській війні. Обрала місце у центрі села, небайдужі допомогли все розчистити. Після того створила ескіз, знайшла фахівців з Буковини, які погодились втілити мою ідею в життя. Сам меморіал у вигляді Божої Матері з двома крилами. На одному дві свічки та троянда й напис «Вічна пам'ять всім загиблим у цій війні», на іншому — герб зі склокераміки.

1 жовтня відбулось відкриття меморіалу. Я запросила священиків, родини наших воїнів, спільною молитвою ми попросили Господа Бога, щоб душі наших захисників, які загинули і досі неповернуті додому, упокоїлись в Царстві небесному.

Дуже вдячна всім, хто долучився і допоміг фінансово, 300 000 гривень доклали люди, і 225 000 я віддала своїх. Я і плакала, і раділа, що я таки зуміла виконати місію перед своїм загиблим сином, який мене просив про це уві сні.

Також під час офіційної церемонії я нарешті змогла обійняти маму нашого героя, Олену Гергель. Нам важко усім, та її біль, яку вона зі своєю родиною носить в себе в серці — страшенна, вона втратила зв'язок зі своїм синочком і не втрачає надії на зустріч. Ми будемо тепер шукати Андрія разом, я впевнена, я вірю, що він живий й станеться диво.

— Наскільки мені відомо, то вам довелось стикнутись ще й з чимало порцією негативу. Чому?

— Так, це надзвичайно боляче. Мене стали звинувачувати в тому, що Меморіал памʼяті — незаконний! Мовляв, я не зверталась ні за дозволом у селищну раду, ні по допомогу. Але я узяла на себе тяжку ношу і відповідальність за будівництво, вклала свої чималі кошти, а скільки людей долучилось. Зрозуміло, що все має бути оформлено. То хіба не знайшлось у селищній раді людини, яка б підказала, допомагала негайно оформити усі заяви та рішення? Хіба час для бюрократії на такому рівні? Хіба можна маму, у якої вирвали серце і душу, звинувачувати у незаконних діях щодо будівництва Меморіалу тим героям, до яких нема можливості прийти на могилу? Я ж не магазин собі будувала чи бізнес відкривала. Є такі з місцевих посадовців, хто принципово не прийшов на відкриття меморіалу, й іншим забороняв. Але то на їхній совісті. Бо тільки ті рідні, які втратили чи мають близьких на передовій, зрозуміють наскільки це важливо — шанувати.

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з мамою легендарного льотчика «Джуса» Лілією Авер’яновою та його побратимом — військовим льотчиком з позивним «Сталкер.

1889

Читайте нас у Facebook