Позивний «Привиди Києва» придумав Андрій: минуло 40 днів після трагічної загибелі в авіакатастрофі військового льотчика «Джуса» та його побратимів
В Національному музеї історії України у Другій світовій війні відбувся вечір пам’яті капітана Повітряних сил ЗСУ бойового льотчика Андрія Пільщикова (позивний «Джус») — до сороковин після його загибелі в авіакатастрофі на Житомирщині, коли літаки зіштовхнулися під час зльоту. Тоді загинули одразу троє льотчиків 40-ї бригади тактичної авіації. Кореспондент «ФАКТІВ» взяв інтерв’ю у мами Андрія Лілії Авер’янової та його побратима — військового льотчика з позивним «Сталкер». Пілот, зокрема, розповів, що збірний позивний захисників неба над столицею «Привиди Києва» придумав «Джус». Цьогоріч Андрію виповнилося 30 років. В нього була наречена. Але одружитися їм не судилося.
«Андрій мав бути в групі українських льотчиків, які поїхали до США вчитися літати на винищувачах F-16»
— Пані Ліліє, чи було в Андрія або у вас передчуття, що він загине?
— Ні, не було. Напередодні трагедії, як мені сказали, ті ж льотчики виконали такий самий політ. Управляв літаком не мій син, а інший пілот. Цей літак мав передню та задню кабіни. Андрій був у задній — для контролю за пілотом в передній кабіні. Такі польоти здійснюються, якщо пілот виконує завдання, яке до того він не робив або робив давно. Тому й потрібен другий льотчик для контролю. Катастрофа сталася так швидко, що Андрій навіть не встиг відреагувати. Аби якісь проблеми виникли безпосередньо під час польоту, то він би мав можливість втрутитись. Але трагедія сталася під час зльоту. Вийшло так, що другий літак не дотримався дистанції з першим. Чому? Одна з версій — льотчика засліпило сонце (судячи з кута, під яким воно світило в кабіну). В результаті було втрачено візуальний контакт з другим літаком. Не знаю, чия провина, але точно не Андрія.
Читайте також: Все життя присвятили авіації: у Повітряних силах розповіли, хто загинув у авіакатастрофі на Житомирщині
— Син приходить до вас у снах?
— Так, приходить. Наснилося, що він мені дзвонить: дивлюся на екран, бачу — «Андрій». Відповідаю, і він починає говорити (голос його) українською мовою. Каже: «Мамо, не вір у все це. Так було треба». Я ще подумала, що треба прокинутись і записати його слова, щоб до ранку не забути. Фраза «не вір у це», певно, означає: «не вір, що я загинув». Так, наче він має ще з’явитися в іншому місці.
Знаєте, коли він був живий, ми майже не дзвонили один одному — в основному списувалися. Я не хотіла його відволікати дзвінками, думала, як матиме час, напише. В день катастрофи він вийшов з мережі після опівдня. Син тоді мав щось відправити мені поштою — абсолютно буденні поточні завдання. Я як раз приїхала з наукової конференції з Ужгорода. Андрій написав: «Мамо, ти приїхала. Я тобі вишлю посилку». Але не встиг.
— Це правда, що Андрій готувався до великої війни, тому в нього була рушниця?
— Абсолютна правда. Мало того, він ще до початку відкритого вторгнення наполягав, щоб я поїхала з Харкова, бо розумів, що війна висить у повітрі. Незабутнього 24 лютого Андрій примчав на машині на аеродром у Василькові до своєї 40-ї бригади. До речі, син до великої війни купив собі автомобіль-кросовер (машину високої прохідності). Зараз вона в бригаді.
— Раз він негайно примчав у рідну бригаду, то брав участь вже у перших повітряних боях з окупантами?
— Брав, але не в перших. Спочатку займався організацією наземної оборони аеродрому. Адже на момент початку великої війни син був цивільною людиною: у 2021 році разом з чотирма військовими пілотами не продовжив свій контракт з Повітряними силами ЗСУ. Вони вчинили так на знак протесту з деякими реаліями служби.
На початку повномасштабної війни існувала загроза захоплення російським десантом аеродрому в Василькові — могло статися те ж саме, що й в Гостомелі. Тож треба було організувати оборону: рити окопи, діставати необхідні спорядження, харчі, медикаменти. Цим спочатку й займався Андрій.
Якби згодом його включили в першу групу українських льотчиків, яких направили на навчання польотів на винищувачах F-16, то він би був живий. Андрій склав списки льотчиків з нормальним володінням англійською мовою для навчання на F-16. Підготовку вони почали ще в Україні, щоб швидше пройти курс у США й цим допомогти обороні нашої держави. Врешті мого сина не взяли в цю групу, бо керівництво не було впевнено, що після війни Андрій залишиться в армії.
— Андрій з дитинства мріяв стати льотчиком?
— Він виріс у центрі Харкова. Поруч з нашим домом — авіаційний завод, Меморіальний музей-квартира сім’ї Гризодубових, Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Згодом він став курсантом цього навчального закладу. Син прекрасно знав англійську. Андрія неодноразово направляли за кордон. У США він познайомився та подружився зі всесвітньо відомим актором Шоном Пенном (який під час великої війни кілька разів приїжджав в Україну. - Авт.). Той присвятив Андрію та всім мужнім українцям свій документальний фільм «Суперсила» про війну в Україні. Я нещодавно розмовляла з Шоном Пенном. Він сказав мені, що хоче зняти фільм про мого сина.
.png "Андрій з актором Шоном Пенном (Фото з сайту “Голос Америки”)")
«Позивний „Джус“ Андрію дали американські льотчики»
— Оскільки на момент початку великої війни Андрій був цивільною людиною, йому знадобився час для відновлення льотних навичок, — розповів «ФАКТАМ» військовий льотчик з позивним «Сталкер». — Тому попервах він знаходився у складі роти охорони аеродрому. Але, відновивши навички пілота, «Джус» почав виконувати бойові вильоти.
— Вдалося розібратися, як виник загальний для захисників неба над столицею позивний «Привид Києва»?
— Це дуже цікава історія. Андрій був людиною творчою, ініціативною, вмів вдало пожартувати. В перші дні повномасштабної війни російська пропаганда намагалася всіх переконати в тому, що українська військова авіація знищена. Андрій висловився з цього приводу: «Авіацію знищено, але хтось ворогу навалює й навалює. Хто це робить? Хіба що привиди». Так з його легкої руки й пішло — «Привиди Києва». Але ваші колеги трохи перекрутили первинний варіант, і пішло тиражуватися у ЗМІ «Привид Києва» — начебто якийсь конкретний військовий льотчик-ас. Я з цього приводу подзвонив «Джусу»: «Андрюха, алярм! Це ж якась вигадка, кацапи будуть сміятися». Пригадуєте, потім з’являлися повідомлення із заголовками «Збито „Привида Києва“, „Привид Києва“ загинув»? Але врешті ЗМІ та суспільство зрозуміли, що мова насправді йде про збірний образ наших військових льотчиків.
— Як виник позивний Андрія «Джус»?
— Коли Андрій був у США, якось зайшов з американськими колегами в бар. Хлопці замовили коктейлі, а Андрюха сказав: «Only juice», тобто: «Тільки сік». Так і виник його позивний. Треба розуміти, що пілоти не самі собі придумують позивні — їх дає льотна спільнота, враховуючи особисті якості, звички або характер завдань, які виконує той чи інший пілот. Скажімо, я отримав позивний «Сталкер», бо в нашому розумінні сталкер — це льотчик, який не дає ворогові спокійно жити, як правило, в нічний час.
Хочу сказати ще таке: я переконаний, що, якби не трагічна загибель, «Джуса» включили б у наступні групи українських льотчиків для підготовки до бойових польотів на винищувачах F-16. Адже під час поїздок у Сполучені Штати завдяки відмінному володінню англійською мовою він дуже багато зробив для того, щоб врешті було ухвалено рішення про передачу Україні F-16 (Нагадаємо, що США виділили на навчання українських льотчиків та механіків 100 мільйонів доларів. В цю величезну суму входять чималі витрати на авіаційний керосин. — Авт.).
Раніше «ФАКТИ» розповідали, що Володимир Зеленський надав посмертно звання Героя України з відзначенням орденом «Золота Зірка» полковнику Михайлові Матюшенку, який був військовим льотчиком, очільником «Привидів Києва».
На фото у заголовку: Андрій Пільщиков дуже багато зробив для того, щоб було прийнято рішення про надання Україні винищувачів F-16 (Фото з Вікіпедії)
1356Читайте нас у Facebook
