До смерті закатували двох українських полонених: у російській колонії, де це сталося, наглядачі вчиняють сексуальне насильство над нашими бранцями
«Очі вкрай змученої дівчини благали мене, щоб допоміг їй втекти від ґвалтівників»
— В Новій Каховці окупанти змушували мене як лікаря бути присутнім на катуваннях бранців, — розповів «ФАКТАМ» Юрій Армаш. — Моїм завданням було не дати полоненим померти від тортур — надати першу медичну допомогу, проводити масаж серця тощо. Саме під час перебування в полоні в Новій Каховці я дізнався, що в приміщенні місцевого відділку поліції окупанти ґвалтували своїх жертв, серед них була 14-річна дівчинка.
— Як свідки реагували, коли окупанти робили таке з неповнолітньою?
— Загарбники робили це скритно — виводили дитину з камери, заводили в іншу і там проводили ці дії. Окрім того, вони утримували як наложниць молодих дівчат (віком 21 і 24 роки) в кімнаті, в якій проживали. Нікуди їх звідти не відпускали.
— Як ви про це дізналися?
— Якщо казати про неповнолітню, то я надавав їй медичну допомогу і як лікар рекомендував, щоб цю дівчинку показали гінекологу в центральній лікарні Нової Каховки, бо в неї була кровотеча. А щодо дівчат, яких окупанти утримували на другому поверсі у відділку поліції, то мене туди конвоювали, щоб я визначив, чи вагітна одна з них. Я відповів, що я цього не можу визначити. Але мене туди завели і я бачив очі тієї вкрай змученої дівчини. Ті очі благали, щоб допоміг їй втекти від ґвалтівників.
— Батьки 14-річної дитини знали, де знаходиться донька?
— Знайшли її аж через 2 місяці після викрадення окупантами. Дитина весь цей час утримувалася в відділку поліції в Новій Каховці.
— За що її арештували?
— Загарбники інкримінували дитині, що вона передає дані про позиції та місцеперебування військової техніки. Два тижні її мама з батьком приходили у відділок, благали віддати дитину. І врешті добилися звільнення. З них взяли розписку про те, що вони зобов'язуються слідкувати за дитиною, щоб вона не допускала антиросійських дій і висловлювань.
«Сплю по три години раз на дві доби»
— Вже майже рік минув після вашого звільнення з полону. Відчуваєте суттєве поліпшення свого здоров’я і психологічного стану?
— Найголовніша проблема зараз для мене в тому, що я не можу нормально спати — сплю раз на дві доби.
— Коли повністю зморитесь?
— Так, коли організм повністю змориться, свідомість раз — і відключаються. Це можна статися де завгодно — вдома, на вулиці, в транспорті.
Читайте також: В росії начальник колонії забив до смерті українського полоненого: оприлюднено кричущі факти знущань в рф над бранцями
— Тобто провалюєтесь в сон неконтрольовано?
— Саме так. Коли я просто намагаюсь заснути, у мене виникає страх.
— Страх, що не прокинетесь?
— Ні, мова про інше. Виникає страх, що мене хтось переслідує або що зараз пролунає сирена і будуть прильоти ракет чи «шахедів».
— Коли провалюєтесь в сон, скільки годин спите?
— Десь 3−4 години.
— Лікарі призначили вам лікування для того, щоб повернувся нормальний сон?
— Так, але коли приймаю препарати, які мені прописали, то виникає відчуття, що я не людина, а просто живий організм — як овоч, який, певно, нічого не відчуває. Досі не вдається знайти спеціаліста, який би міг допомогти. Коли мене в чергове виписують з медичного закладу, лікарі рекомендують звернутися до фахівців за кордоном. Але не кажуть, до кого конкретно.
До речі, почувши мою відверту розповідь про пережите в полоні, багато хто з психологів починали ридати й казали, що не можуть допомогти.
— Полон вам сниться?
— Сниться. Причому так реалістично, що, не до кінця ще прокинувшись, я пробую кудись тікати.
Читайте також: «Вони мене вбивали»: відверта розповідь цивільного українця про пережите за 11 місяців в російських в’язницях
— Тобто встаєте з ліжка і кудись йдете?
— Не просто йду — біжу, ховаюся під стіл.
— Ви живете сам?
— З батьками. Вони стараються пильнувати, щоб вчасно допомогти.
— Які сни про полон бачите найчастіше? Можливо, якісь сюжети вас переслідують?
— Ви напишете про це?
— Напишу.
— Дивіться, мало висвітлюється, що над українськими полоненими чинять сексуальні насильства. Це для нас велика проблема, бо лишається душевна травма, певно, на все життя. Цей жах в мені, бо це робили зі мною.
Читайте також: В росії тюремні собаки виривали в українських полонених шматки плоті: наших цивільних утримують в неволі без суду і слідства
— Тобто російські окупанти ґвалтують не тільки жінок і дівчат, але й чоловіків?
— Так, і чоловіків також, причому чим заманеться — гумовими кийками або будь-чим, що є під рукою. Це зі мною відбулося в 14-й колонії в Ростовській області, в якій росіяни утримують українських полонених.
Катування сексуального характеру викликають у бранців думки про суїцид. Після звільнення з полону я розповів про це представникам всіх компетентних українських органів і також Червоного Хреста. Назвав прізвища конкретних українських полонених, які знаходяться на межі самогубства. Розповів також, що в 14-й колонії при мені було два «200-х» — їх закатували до смерті. Я особисто бачив, як тіло одного з них виносили в мішку.
Зіштовхнувшись з неймовірною жорстокістю російських тюремників, я концентрувався на тому, що біля мене люди, яким я як лікар маю допомагати. Це наповнювало моє життя сенсом і підтримувало бажання жити (хоча думки про самогубство були).
Тепер я знаю, що злочини, які творять тюремники в 14-й колонії, відбуваються не у всіх місцях утримання українських полонених. З тими бранцями, які сиділи в колоніях чи тюрмах біля москви, такого не робили — наглядачі там собі подібного не дозволяють. Чим далі від російської столиці, тим більше садистського свавілля з боку адміністрації.
«Для наглядачів військові медики — як червона тканина для бика»
— Серед місць позбавлення волі, які вам довелося пройти в полоні, найгірше було саме в 14-й колонії в росії?
- Так. Якщо чесно, то я цього не очікував. Адже те, що пережив і побачив в полоні в окупованих Новій Каховці й Криму, було жахливим. Але знущання з українських бранців в росії виявилися ще більш садистськими.
Про що конкретно йде мова? Коли мене тримали в неволі в Новій Каховці, мене допитували. Під час цих допитів дуже жорстоко катували. Але ж коли допит завершився і ти лишився живий, то про тебе забували, якщо отримали інформацію, яку хотіли з тебе вибити. Якщо вони вважають, що полонений знає більше, то проводять ще допит і катування. Проте, коли людина перенесла 2−3 катування, то врешті її лишали в спокої. А в росії знущання відбувалися постійно — від першої хвилини перебування в колонії. Наприклад, матеріал для отримання ДНК полонених росіяни можуть взяти вкрай жорстоким способом — відрізати пучку пальця разом з нігтем.
Коли нас привезли в 14-ту колонію, то посадили в ШИЗО (штрафний ізолятор). Згодом перевели в карантин. А звідти — на СУС («строгие условия содержания»). З бранців, які сиділи на СУС, через певний час сформували десятий загін (я увійшов до його складу) і перевели в барак. Коли ми стали загоном, то вже мали можливості більш-менш вільно спілкуватися один з одним. Відбій в бараці відбувався строго за розкладом без присутності представників адміністрації — стало вільніше. Було навіть таке, що, коли сторонні вуха нас не чули, ми тихенько співали українських пісень. Морально це дуже підтримувало. Особливо цивільних полонених, які далекі від військової тематики.
А до того, тобто, коли ми перебували в камерах ШИЗО, СУС, наглядачі значно більше знущалися з нас. Наприклад, вони давали команду: «Выйти из камеры!». Але двері не відкривали, і ти мав з розбігу влетіти в решітку. Якщо не відреагуєш на команду, то готуйся до екзекуції.
— Над якоюсь категорією полонених путінські нелюди знущаються сильніше, ніж над іншими?
— Так, над офіцерами, медиками, мінометниками, артилеристами, кулеметниками глумляться більше. Особлива «увага» була й до мене, бо я лікар. А для наглядачів лікарі — як червона тканина для бика.
— Чому їх дратують медики?
— Пропагандистське телебачення бреше про те, що українці відрізають російським полоненим полові органи. Персонал колоній вірить в це, нафантазував собі, що вигадану пропагандистами «наругу» над російськими полоненими вчиняють медики, і мститься за своїх. Зі мною вони збиралися зробити саме таку «маніпуляцію». Але, як я вам вже казав, наглядач вже витяг ножа і йшов на мене зі словами: «Я ему отрежу яйца!» В цей момент в камеру зайшли співробітники фсб, які перед цим мене допитували й катували. Вони сказали, що отримали всю інформацію від мене, але я для них лишаюсь цінним полоненим, оскільки являють офіцером ЗСУ і мене готують до обміну. Тож наглядачам довелося відмовитись від своїх намірів.
«Коли я повернувся з полону, командир назвав мене зрадником»
— Перед тим, як вас обміняли, ви помітили ознаки, що вже скоро повернетесь в Україну?
— Так, був конкретний випадок, який про це свідчив: сторожова вівчарка тюремників вкусила мене. Зразу ж після цього прибігли охоронці, веліли роздягнутися догола, щоб перевірити, які наслідки укусу. Побачили, що серйозної шкоди вівчарка мені не заподіяла, і заспокоїлися. Отоді я й зрозумів, що щось має статися — скоріш за все, обмін, бо інакше їм було б не цікаво, якої шкоди мені завдав собака.
Читайте також: «Росіяни на допитах питали, чи я знаю, де ховається Бандера?»: український священник пережив жахи полону у рашистів
— Після звільнення з полону ви повернулися на військову службу?
— Я звільнився за станом здоров’я. У квітні минулого року через дві доби після звільнення з полону я вийшов на зв’язок зі своєю військовою частиною і почув: «Ти зниклий безвісти». Але це ще були «квіточки» — згодом мені сказали, що я зрадник. Чому зрадник? Тому що під дулом автомата надавав медичну допомогу не тільки українським полоненим, але вимушено — й військовослужбовцям російської федерації. Мені довелося багато кому розповідати, як і чому так сталося. Тут слід чітко сказати, що мова йде не про співробітників СБУ та інших спецслужб. Я мав розмови з ними, і ніхто з них мені не докорив тим, що я надавав медичну допомогу ворогам. А ось мій безпосередній командир… Я це почув від нього.
Я досі борюся в судовому порядку за свої права, адже коли я був у полоні військова частина вирішила звільнити мене зі служби заднім числом.
Знаєте, в полоні дякував Богу за те, що я військовий, бо бачив, що військових обмінюють. Тому було розуміння, що врешті-решт повернуся додому, тільки на це потрібен час. Ця надія і віра, що мене в Україні чекають, дуже підтримувала. Але коли нарешті повернувся, замість того, щоб проходити курси лікування, я мусив звертатися до прокуратури, суду, наймати адвокатів.
— Спілкування з хлопцями та дівчатами, які пережили полон, вас морально підтримує?
— Так. Ми періодично зустрічаємося, згадуємо пережите, дещо — навіть з посмішкою. Дуже хочемо, щоб якомога швидше були звільнені всі українські полонені.
Як повідомляли «ФАКТИ» раніше, СБУ зібрала доказову базу на «кадирівця», який катував українських полонених і вимагав гроші з їхніх сімей за припинення тортур.
Читайте також: «Я імітувала власне викрадення, щоб врятувати своє життя»: відважна блогерка про пережите в катівні фсб під час окупації Херсона
Фото з сайту https://novakahovka.city
4515Читайте нас у Facebook
