«Вони мене вбивали»: відверта розповідь цивільного українця про пережите за 11 місяців в російських в’язницях
«Якщо хтось з в’язнів звертався по допомогу до медика, то охорона потім влаштовувала побиття всієї камери»
— Як ви потрапили в полон?
— Коли почалася велика війна, я хотів записатися в територіальну оборону, але так і не встиг це зробити — потрапив в полон, — каже Олександр Жуган. — Як це сталося. Я викликався чергувати на блокпосту, увечері приготував там певну кількість «коктейлю Молотова», рецепт цієї суміші знайшов в Інтернеті. Зранку поїхав на машині, так би мовити, в розвідку: мені було цікаво, куди подалася колона окупантів, де вона зупинилася. Поїхав і наткнувся на два ворожі БТРи. Як я розумію, російська техніка повернула в бік елеватора, але ці два БТРи лишилися і солдати, які були на них, перевіряли всіх, хто їхав дорогою. Вони знайшли в багажнику мого автомобіля ящик пляшок з «коктейлем Молотова»…
— Як російські солдати поводилися з вами?
— Не хочу про це говорити.
— Зрозуміло. Куди вони вас відвезли?
— До 16 березня мене тримали в Шебекіно (райцентр в Білгородській області росії. — Авт.). Потім — в слідчий ізолятор в Старому Осколі (там я знаходився до 6 травня) і нарешті відправили в тюрму в місто Донський Тульської області.
— Тюремники вас допитували, щось хотіли від вас дізнатися?
— Так, допитували — з СК (Слідчий комітет) і ФСБ.
— Вас, певно, били?
— Мене вбивали! Майже не було такого дня, щоб не били.
— Давайте, не будемо про це говорити, — просить дружина Олександра Алла.
— Добре. Який був режим в тюрмі?
— Підйом о 6 ранку і до 22 маємо стояти — просто стояли, вишукавшись в шеренгу.
— Навіть ходити заборонено?
— Так, заборонено.
— На прогулянку вас не виводили?
— Прогулянка не заборонялась, але ми самі не хотіли на неї ходити. Бо прогулянки мали неприємні для нас наслідки: перевірка в коридорі, яка супроводжувалась ударами по нирках, ногах. До речі, якщо хтось з в’язнів звертався по допомогу до медика, то охорона потім влаштовувала побиття всієї камери.
— Тюремники ховали від в’язнів обличчя під масками, балаклавами?
— Так, показувати свої обличчя вони бояться.
«В тюрмі схуднув на 16 кілограмів»
— Скільки в’язнів було в камері?
— Двадцять два. А площа камери — 60 квадратних метрів.
— Чим вас годували?
— Щоб ви розуміли: порція — це 13−16 макаронин у формі мушель (дуже мало). В супі плавало 10−12 горошин. Картоплю давали дуже зрідка. Чаю 50 грамів. Якщо кисіль, то ті ж самі 50 грамів.
— В тюрмі сильно схуднули?
— Схуднув на 16 кілограмів.
.jpeg "Олександр зараз не захотів фотографуватися. Цей знімок зроблено до великої війни. Щоб уявити, як чоловік виглядає тепер, зважте, що в полоні він схуднув на 16 кілограмів. Фото з сайту https://www.uasouth.media")
— Вам давали можливість помитися?
— Так, баня в нас була щонеділі. З душу навіть бігла гаряча вода. А коли поверталися в камеру, нам влаштовували перевірку, знову ж таки били.
Стрижка була раз на два тижні, голили нас — раз на тиждень. Видавали зубну щітку і невеличкий — 30 грамів — тюбик зубної пасти на місяць. В камері був кран з холодною водою.
— Про що розмовляли з товаришами по камері?
— Про все підряд. Здебільшого старались жартувати, розважати один одного — щоб не впадати в смуток.
— Ставлення тюремників до військовополонених і цивільних бранців було різним?
— У нас в камері знаходились і військовополонені, і цивільні. Умови ув’язнення, ставлення адміністрації для всіх нас було однаковим.
— В камері якось відзначили свій 45-й день народження?
— Хлопці мене поздоровили так, як було у нас в таких випадках заведено — всі скинулися мені по ложці їжі.
— В неволі ви хоч щось знали про те, що відбувається на фронті?
— Жодної інформації про це нам не повідомляли.
— Вам давали можливість написати листа або зателефонувати додому?
— Ні, не давали. Правда, одного разу сказали написати лист. Але вони його нікуди не відправили. Думаю, що у такий спосіб вони брали у в’язнів зразки почерків.
«Через пережите в неволі я зараз практично не сплю»
— Напередодні звільнення у вас було передчуття, що ось-ось можете опинитися на волі?
— Сон був. Алло, розкажи, — просить Олександр дружину.
— Чоловіку приснилось, що він зустрівся з нашим сином і вони вдвох поїхали в «МакДональдз», — каже жінка. — Там їм здалося, що дорого, і вони відправились за біляшами. Це Саші наснилось 30 січня. А вночі з 31 січня на 1 лютого його повезли до українського кордону. Обмін полоненими відбувся 4 лютого.
— Як ви дізналися про те, що вас нарешті відпускають на волю? — питаю Олександра.
— Це сталося зовсім несподівано: серед ночі відкрилися двері камери, мене одного підняли й повели, як ми казали, «раком» — тобто змусили сильно нахилити спину, і так крокувати. Тюремники винесли мішок з речами й знову ж таки «раком» повели в «воронок» (машину-автозак). А потом посадили в літак. Дорогою не казали, куди та навіщо везуть.
— Ви стали першої людиною з вашої камери, яку звільнили?
— Ні, до того звільнили двох — одного в листопаді, другого — в грудні.
— Яку це викликало реакцію у товаришів по камері — смуток чи навпаки вселяло віру, що становище все ж не безвихідне?
— Підіймало настрій. Бо свідчило про те, що відбуваються обміни полоненими і є шанс повернутися додому.
— Після вашого звільнення минуло два місяці. Тюрма сниться?
— Через пережите в неволі я зараз практично не сплю (Олександр простягнув долоню, щоб показавши, що в нього досі трусяться руки від пережитого в російській тюрмі. — Авт.).
— Проходите реабілітацію?
— Так, але вдома. Мені пропонували проходити її в якомусь медичному центрі. Але я вирішив, що краще буду відновлюватись, знаходячись з сім’єю. Єдине на що погодився — тиждень лікувався в обласній лікарні.
«Українських полонених росіяни вивозять навіть у Сибір»
З Олександром та Аллою Жуган кореспондент «ФАКТІВ» зустрівся на презентації в Києві карти місць неволі, в яких окупанти утримують українських полонених — військових та цивільних. Громадські активісти шляхом опитувань колишніх бранців, визначили місцеперебування приблизно 100 таких в’язниць (як стаціонарних, так і імпровізованих).
— Найбільші сподівання щодо захисту прав військовополонених покладається на міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), — заявила на цьому заході Тетяна Катриченко, координаторка Медійної ініціативи за права людини, яка входить до коаліції «Україна. П’ята ранку». — Адже МКЧХ має визнаний всіма країнами мандат на відвідання місць утримання полонених. Від початку російсько-української війни ця організація мала б обліковувати всіх військовополонених. Тут важливо зауважити, що росія воює й з цивільними, вважає їх комбатантами (особами, які входять до складу збройних сил воюючої країни. — Авт.). Тому є потреба залучати МКЧХ й для захисту прав цих людей.
Міжнародний комітет Червоного Хреста заявляє, що його співробітникам перебувати в місцях утримання українських полонених на окупованих територіях дуже небезпечно, бо тривають бойові дії. Такі заяви, як на мене, доволі спірні — це фактично відмовка, щоб не добиватися від росіян дозволу перевірити місця утримання наших людей в неволі на окупованих територіях.
Читайте також: «Людей ховають у таємних в'язницях»: росія відмовляється надавати інформацію про «цивільних» українців, які перебувають у полоні
Тепер щодо в’язниць у рф. Співробітникам МКЧХ на її території нічого не загрожує. Але вони досі не добилися від росії можливості вільно відвідувати українських полонених. Ми не один раз чули від них, що їхня організація дотримується нейтралітету, що вони не хочуть йти на загострення. Але ж треба розуміти, які страждання, біль через катування, приниження гідності випадають на долю наших людей, які опинилися в російських в’язницях! Якби МКЧХ добився від рф можливості вільно їх відвідувати, то це стало б до певної міри стримувальним фактором для росіян.
Пані Тетяна розповіла, що безпосередньо на території рф українських невільників тримають вже в декількох десятках в’язницях. В тому числі в віддалених від України регіонах рф — Рязанській, Тульській, Волгоградській областях, навіть в Сибіру (Іркутська область).
— Представники нашої організації брали участь в зустрічі з новою президенткою МКЧХ Мір'яною Еггер, — каже представниця ГО «Цивільні у полоні» Катерина Огієвська (в полоні знаходиться її наречений). — Президентка сказала нам, що росіяни допускають представників Червоного Хреста не у всі камери, а тільки в ті, в які самі запропонують. Тобто співробітники МКЧХ не мають можливості навідувати камери за власним вибором. Ми спитали Мір'яну Еггер, чому її організація не тисне на росію? Відповідь була така: «Якщо ми будемо тиснути на росію, то вона перестане допускати нас будь-куди».
Зауважимо, що в Україні представники Міжнародного комітету Червоного Хреста мають можливість вільно зустрічатися з будь-ким з російських військовополонених.
2431
Читайте нас у Facebook
