«Через 10 років я бачу себе на вершині Евересту»: ветеран про поранення й нове життя

Перед обличчям війни

Шлях Олександра у військовій справі розпочався досить рано.

— Коли мені було 16 років, я вступив до Академії внутрішніх військ. Так вона називалася на той час. Випустився з Академії Національної гвардії у 2020 році. І до повномасштабної війни служив у спецпідрозділі «Омега» у складі Національної гвардії України, — ділиться чоловік.

24 лютого 2022 року назавжди змінило життя мільйонів українців. Переломним цей день став і для Олександра.

— Я був в Одесі зі своєю дружиною. Прокинувся від вибухів і гучних автомобільних сигналізацій. Тоді я одразу зрозумів, що відбувається, — розповідає ветеран.

На той момент Олександр ще відновлювався після хірургічного втручання, проте на допомогу поспішив, не вагаючись.

— Я був на лікарняному. Мені за місяць до того робили операцію на коліні. Проте, коли це все почалося, я швидко зібрав сумку та й пошкутильгав собі до військової частини, — згадує Міхов.

Як професійний військовий, Олександр не міг залишатися осторонь. Проте сам факт масштабу війни став неочікуваним.

— Я не думав, що амбіція однієї дуже поганої людини може спровокувати такий жах для багатьох людей, сімей. Тому я дуже прагнув захистити нашу державу. Перші три місяці нас тримали в Одесі як резерв. Читаючи новини про те, що відбувалося в інших містах, зокрема в Бучі, я відчував гостру потребу діяти, робити все можливе для захисту країни, — говорить він.

День поранення та боротьба за життя

25 травня 2023 року Олександр отримав важке поранення. Це сталося о п'ятій ранку. Його група йшла надавати вогневу підтримку підрозділам, які мали наступати. Рухались вже знайомою стежкою, проте натрапили на міну. Олександру дісталося найбільше.

— Медик з нашої групи одразу надав мені першу допомогу. Наклали турнікет, потім у повному спорядженні перенесли мене до найближчого укриття, де надали більш комплексну медичну допомогу, — розповідає він.

На жаль, травма була настільки серйозною, що врятувати кінцівку не вдалося.

— Можливості зберегти ногу не було, не було що рятувати, — ділиться Олександр Міхов.

Шлях до відновлення

Попри важке поранення, Олександр зберіг оптимізм. Про свої перші відчуття після операції він говорить так:

— Коли мені вперше ввели наркоз після травми, я відчув величезне полегшення. Це було здійсненням мрії, про яку я думав протягом трьох годин до того, — говорить він.

Процес відновлення був складним. Олександр пройшов через сім операцій під загальним наркозом. За його словами, спочатку ти не усвідомлюєш всієї складності через вплив знеболювальних препаратів та антибіотиків. Але коли починаєш фізично відновлюватися, рана загоюється, а організм поступово приходить до тями, ти розумієш, наскільки це важко: сильно пітнієш і швидко втомлюєшся. Кожен рух вимагає значних зусиль.

Наступним етапом відновлення для Олександра стало протезування.

— Я знайшов протезний фонд під назвою Protez Foundation. Спочатку планував поїхати до Америки, в Міннесоту, де протезували інших знайомих хлопців. Але коли підійшов час, у Сваляві на Закарпатті відкрився філіал цього фонду, — розповідає чоловік.

Там йому встановили перший тимчасовий протез і першу постійну куксоприймальну гільзу (елемент протеза, який виготовляється індивідуально та безпосередньо контактує з тілом людини, приймаючи вагу пацієнта). Однак виникли певні нюанси зі стопою. Тому через чотири місяці Олександр проходив повторне протезування через державну організацію «Без обмежень» у Києві.

— Мені встановили нову гільзу, оскільки кукса зменшилася в розмірі. Потім я ще раз звернувся до Protez Foundation, де мені замінили стопу на спеціальну, більш функціональну модель, — говорить Олександр про нюанси протезування.

Підтримка близьких

У складні моменти життя підтримка близьких стає неоціненною. Олександр з теплотою згадує про тих, хто був поруч.

— Мене підтримувало дуже багато людей. Сім'я, друзі — всі мої близькі були поруч. Люди приїжджали з різних куточків України, щоб підбадьорити мене, — з вдячністю говорить Олександр.

Важливо відзначити, що травма Олександра лише покращила стосунки з близькими. Травма жодним чином не вплинула негативно на спілкування з найближчими людьми.

Адаптація до нового життя, фантомні болі та новий рівень самостійності

Одним з аспектів життя після ампутації, який часто турбує поранених, є фантомні болі. Олександр розповідає про свій досвід.

— Фантомні болі іноді турбують, але не дуже сильно. З часом вони стають менш інтенсивними. Інколи вони з'являються при зміні погоди або коли змінюється гільза чи приймач протеза, — зізнається боєць.

За його словами, механізм цих відчуттів просто пояснити: коли ти переходиш на нову гільзу або новий приймач, може виникати додатковий тиск на куксу. Там розташовані нервові сплетіння, і, коли вони стискаються, можуть з'явитися фантомні болі. Проте зараз в Олександра дуже рідко виникають такі відчуття.

Читайте також: «Ми можемо перемагати будь-яку армію світу»: доброволець про танковий обстріл, важке поранення, чмобіків та бізнес після ампутації

Насправді поранення стало точкою відліку нового етапу його життя. Процес адаптації був поступовим і проходив через кілька стадій, кожна з яких мала свої виклики та досягнення.

— Спочатку, коли я пересувався на інвалідному візку, я був найменш мобільним, — згадує Олександр. — У цей період ти майже повністю залежиш від інших, і це, мабуть, найскладніший етап психологічно.

Наступним кроком стало використання милиць. За його словами, коли ти вже стоїш на милицях, ти є набагато мобільнішим, але виникають нові труднощі. Наприклад, справжнім випробуванням стає перенесення речей. Доводиться вигадувати різні способи: затискати пакети зубами, притискати речі до шиї або балансувати на пальцях.

— Коли ти нарешті стаєш на протез і звикаєш до нього, ти стаєш майже таким мобільним, як і звичайна людина, — пояснює Олександр. — Звісно, є свої нюанси, і часто виникає відчуття дискомфорту, але це вже зовсім інший рівень самостійності.

Суспільне сприйняття та самовідчуття

Олександр відверто розповідає про реакцію оточуючих на його протез.

— Люди реагують по-різному. Дехто дивиться з повагою, дехто відкрито висловлює своє захоплення. Є й ті, хто проводжає мене поглядом, повертаючи голову. Іноді люди навіть показують пальцем, — зізнається ветеран.

Але найважливішим є те, як сам Олександр сприймає ці реакції.

— Я тримаю голову високо піднятою. Якщо помічаю, що хтось дивиться на мене з жалем, я зазвичай дивлюсь людині прямо в очі та посміхаюсь. Це мій спосіб показати, що зі мною все гаразд і що я не потребую жалості, — говорить він.

Читайте також: Що буває, коли військовий береться за яйця: учасник українсько-російської війни створив одну з найбільших гусячих ферм в Україні

Соціальні зв'язки

Після повернення з фронту Олександр не лише зберіг зв'язки з побратимами, але й розширив коло спілкування.

— Я підтримую контакт зі своєю бойовою групою. У нас зі всіма добрі стосунки, ми регулярно спілкуємось і підтримуємо один одного, — розповідає він.

Але життя Олександра не обмежується лише військовим минулим. Після звільнення з військової служби він знайшов нове покликання: почав займатися блогерською діяльністю, створив свій бренд і активно його розвиває. Це відкрило для нього нові можливості — він знайомиться з багатьма однодумцями, зокрема ветеранами, бере участь у різноманітних заходах, а деякі навіть організовує сам.

Бренд «Атишотам» — нова місія Олександра

Особливу увагу варто приділити створеному Олександром бренду «Атишотам». Це мотиваційний бренд, пояснює він.

— Я створив його, щоб мотивувати не лише людей з протезами, а й всіх інших. Хочу показати, чого можуть досягти люди, попри такі серйозні травми, — говорить він.

Олександр бачить свій бренд як платформу для висвітлення історій успіху людей з інвалідністю та співпраці з організаціями, які допомагають ветеранам та людям з інвалідністю.

— У майбутньому я планую розширити бренд, створивши лінію одягу, зручну як для людей з інвалідністю, так і без неї, а також для військових, — ділиться він своїми планами.

Олександр дивиться в майбутнє з амбіціями.

— Через 10 років я бачу себе на вершині Евересту, — говорить він, демонструючи свою рішучість долати нові вершини, як в прямому, так і в переносному сенсі.

Також чоловік мріє створити свій власний прогресивний протезний центр в Одесі. Хоче, щоб це був центр, який володітиме найсучаснішими технологіями протезування, матиме якісні лайнери й буде відомий не лише в Україні, а й за її межами.

— Людям, що зараз адаптуються до цивільного життя, я порадив би бути сильними, вважати себе воїнами та не дозволяти суспільству робити з себе жертву. Це ключ до повноцінного життя після травми, — підсумовує він.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.

Раніше «ФАКТИ» розповідали неймовірну історію тероборонця, який після подвійної ампутації пробіг Бостонський марафон, вийшов на танцювальний паркет і став дайвером.

Фото Instagram

523

Читайте нас у Facebook