ПОИСК
Суспільство та люди

Після подвійної ампутації пробіг Бостонський марафон, вийшов на танцювальний паркет і став дайвером: неймовірна історія тероборонця

12:20 20 грудня 2023
Артем Мороз

«Немає нічого неможливого». Цей слоган як «офіційний» девіз життя обрав собі столичний військовослужбовець Артем Мороз. І не просто так. Не маючи жодного військового досвіду, в перші дні широкомасштабного вторгнення рф чоловік вступив до Територіальної оборони, захищав південь, втратив обидві ноги та вже через пів року після поранення став на протези й пробіг знаменитий Бостонський марафон. На цьому Артем не зупинився: далі був марафон у Чикаго, танці й перемоги на «Іграх нескорених». Чоловік запевняє, що рецепт такого піднесення не складний: обрати мрію та зробити її своєю метою.

У ТрО за «хабар»

До початку великої війни Артем Мороз працював інженером-будівельником та разом з дружиною піклувався про двох дітей.

Втім, у широкомасштабне вторгнення чоловік не просто вірив, а готувався до нього, адже напередодні оформляв документи для вступу до Територіальної оборони.

«Я розумів, що вони нападуть, адже все до того йшло. Тому я й пішов до ТрО ще до 24 лютого: пройшов медичну комісію, не встиг лише сфотографуватися на документи», — пригадує Артем Мороз.

РЕКЛАМА
До початку великої війни Артем Мороз працював інженером-будівельником

24 лютого 2022 року перестороги чоловіка підтвердилися.

РЕКЛАМА

«Зранку мене розбудила дружина. Почалася ракетна атака на аеропорт в Гостомелі, а у мене вікна якраз виходять на Гостомель, і мені було все чудово чутно», — розказує Артем.

Чоловік пішов до ТрО, але на Солом’янському пункті збору в Києві його відправили додому, пообіцявши передзвонити. Артем повернувся та побачив, що під його будинком вже стояли рашистські танки у напрямку Пущі-Водиці.

РЕКЛАМА

Разом з родиною Артем евакуювався до Макарівського району, що на Київщині, та через декілька днів ці території опинилися в оточенні. Вибравшись з оточення та повернувшись до Києва, Артем Мороз з другої спроби таки потрапив до 206-го батальйону Територіальної оборони Києва. Каже, за «хабар»: довелося «накрити поляну», бо з добровольцями на той час був перебір. Військового досвіду чоловік не мав жодного.

«У мене дві вищі освіти, та, на жаль, не було військової кафедри. Хоча, може, це й на краще, адже тоді мене б не взяли до ТрО, бо у нас було дуже багато офіцерів, які навіть ховали свої військові квитки з офіцерським званням, щоб потрапити до ТрО, а потім, через декілька місяців, ти дізнавався, що поряд з тобою окоп копав майор. З перших днів війни йшли за позовом серця», — запевняє Артем.

Звідки така принципова мотивація?

«Моя мотивація — мій дім, моя родина. Якісь тварі прийдуть до мене та розповідатимуть як мені жити? Що путін молодець? Ні, цього не буде», — підкреслює військовий.

«Моя мотивація – мій дім, моя родина", - каже Артем

«Прилетіла міна. Троє побратимів загинули одразу»

У складі свого підрозділу Артем Мороз боронив південь України — Миколаїв та Херсонщину. Чоловік каже, що, крім ненависті, відчуває абсолютну зневагу до ворога.

«Якось ми зайшли на позиції ворога в Херсонській області. Я пам’ятаю 90-ті роки, коли безхатьки випилювали дроти та здавали їх на металолом. І те ж саме я побачив на позиціях орків: близько 500 г мідних дротів. Вони б їх ніде в Херсоні не здали, це вони з собою хотіли взяти ті дроти в Бурятію, щоб там ці пів кілограма обміняти на „бояришник“. І це були позиції регулярної армії! От що це за армія?» — дивується військовий.

У вересні 2022 року Артем Мороз отримав поранення поблизу Чорнобаївки.

«Я повертався з нічної зміни з „нуля“. В момент цієї невеличкої ротації в „жовтій“ зоні був приліт міни. Троє моїх побратимів одразу загинули. Мені відірвало ноги. Та я не втратив свідомість і почав по рації викликати евакуацію. Завдяки тому, що мені вдалося не розгубитися, четверо чоловіків, в тому числі і я, залишилися живими», — пригадує Мороз.

Читайте також: «Просив побратима мене добити, та він обійняв мене і каже: «Братику, я тебе не кину»: історія піхотинця з Київщини

Щоб врятувати життя Артему, медикам довелося перелити військовому 2,5 літра крові! Однак кінцівки лікарі ампутували.

Чоловік зізнається, що психологічно було не легко усвідомити фізичні зміни.

«Насправді було дуже важко. Я й досі з цим не змирився. Мозок просто відкидає цю реальність, та треба жити далі», — каже Артем.

"Я й досі не змирився з втратою кінцівок. Та треба жити далі», - говорить Артем

Від мрії до мети

Необхідність жити далі чоловік трансформував у якість життя.

«В жовтні я був у лікарні в Одесі. Зайшов лікар і сказав: „Артеме, ти за пів року повинен побігти“. А це пройшов тільки місяць після поранення, я ще лежав у ліжку у скривавлених бинтах. Та я вийшов в інтернет і чомусь згадав Бостонський марафон. Спочатку це стало моєю мрією, а потім вже стало метою», — пояснює Мороз.

Читайте також: На протезі й в гори, і на марафон: історія студента-фізика, який у 18 років опинився на війні

Загорівшись ідеєю пробігти престижний марафон, чоловік приступив до активної реабілітації. Протезування Артем пройшов у США.

«Я був вражений тою підтримкою, яку у США надає наша діаспора. Там простий поштар бере кредит на три дрони та відправляє їх в Україну. А хлопці з Чикаго десятки автівок з Детройта відправляють на фронт», — розказує військовий.

Артем запевняє, що надихався підтримкою родини, тому відновлення пройшло швидко.

«Я виняток з правила. Я був дуже вмотивований своєю родиною до того, щоб швидко повернутися до цивільного й військового життя. У мене двоє дітей: донька та син, і мені точно здаватися не можна», — пояснює Мороз.

Власне, завдяки родині мрія про марафон і здійснилася.

«Дружина написала близько 60 листів до різних міжнародних фондів: у США, Канаду, Німеччину, Австрію, Японію та навіть Австралію. Відгукнулися якраз у США, де дуже сподобалася моя мрія про Бостонський марафон. І я там пробіг», — розказує військовий.

Артем подолав свою дистанцію на навчальних протезах, що взагалі-то нонсенс.

«Навчальні протези призначені для того, щоб в реабілітаційному центрі на гумовому покритті в них вчитися ходити. А я побіг. Чомусь вирішив, що зможу. До речі, під час марафону мене повинна була штовхати у кріслі колісному волонтерка, та я наполіг, щоб вона сіла в крісло та я її штовхав», — пригадує захисник.

Коли ж Артем Мороз отримав бігові протези, то взяв участь у ще одному марафоні у Чикаго.

«В Чикаго я біг на бігових протезах з прапором України в руках», — каже Артем.

Та на цих досягненнях чоловік не зупинився. Військовий зайнявся танцями (хоча до поранення ними не цікавився) та вже мав перший публічний виступ. Ба більше, Артем став сертифікованим дайвером!

«Так що тепер я можу повторити затоплення крейсера „Москва-2“, — сміється чоловік. — Наступна моя мрія — пілот гелікоптера. Шукаю, хто за мене візьметься».

Військовий зайнявся танцями, хоча до поранення ними не цікавився

Своєю жагою до життя Артем Мороз заражає інших професійно.

«Я чинний військовослужбовець. Коли повернувся з протезування у США, почав провідувати хлопців у шпиталях. В бригаді про це дізналися й призначили на посаду соціальної підтримки поранених. І тепер я словом і ділом підтримую таких же хлопців, як і я, тому що знаю, як їм важко», — додає військовий.

«Я виняток з правила", - каже Артем

Чоловік запевняє, що Україна не просто повинна перемогти: «Ми обов’язково переможемо. Бо якщо ні, то не буде України. Ми боремося за своє: родину, дружину, домівку, країну. Я за це воював. А вони воюють за тостери та собачу буду», — резюмував Артем Мороз.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.

Раніше «ФАКТИ» розповідали історію морпіха з Херсонщини, який втратив свідомість після танкового обстрілу, а отямився вже в полоні.

838

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів