Святий Миколай захистить і відведе біду: народні традиції, пов’язані з днем найшанованішого в Україні чудотворця
Уже в XI столітті в Україні-Русі відзначали свята Миколая — зимове, 6 грудня, та весняне, 9 травня. Як про святого розповідають легенди та свідчать давні перекази, ким був Миколай і за які справи брався, як його шанували в народі, розповіла «ФАКТАМ» Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (у Пирогові).
«У Києві про святого Миколая дізналися завдяки Володимиру Хрестителю»
— В Україні Миколай — найшанованіший святий, — зазначає Ніна Главацька. — В народі з давніх-давен до нього ставилися з особливою повагою, оскільки «він другий після Бога заступник людей на землі». Майже в кожній українській домівці ще сто років тому стояла ікона Чудотворця, бо українці вважають, що святий Миколай — найскорший помічник у біді тим, кому загрожує небезпека, кого скривдили, з ким несправедливо обійшлися. Також Миколай прихильний до розкаяних злодіїв. Він — покровитель дітей, землеробства й тваринництва, у молитвах до нього звертаються мандрівники й моряки. Миколай творить дива заради порятунку людей. На багатьох іконах представлено сюжет — корабель із людьми та святим Миколаєм розгойдують серед хвиль чорти, але марно…
Трохи про історію Миколая, який присвятив своє життя богоугодним справам. Народився в Азії, на півострові Лікія, в місті Патарі, ріс в благочестивій християнській родині (батьки ще були й заможними людьми). Прийняв сан священника, а згодом став архієпископом у лікійському місті Мір. З житія цього святого багато прикладів того, як він таємно, щоб ніхто не міг довідатися, допомагав убогим і немічним. З легенд та переказів відомо про випадки, коли Миколай творив справжні дива. Наприклад, своєю молитвою вгамував бурю на морі та воскресив загиблого моряка.
Навіть після смерті своєї святий продовжував дивним чином захищати тих, хто цього потребував. Відомий випадок, коли він врятував життя воєводам, які були неправедно звинувачені перед царем і засуджені до смертної кари: уві сні Миколай з’явився царю і сказав, що ці люди не винні. І сон був настільки переконливим, що, прокинувшись уранці, цар відпустив воєвод. Мощі святого, які зберігаються у католицькому храмі італійського міста Барі, мають чудодійну силу — біля них не раз зцілювалися хворі.
Миколая поважають католики, православні й протестанти, оскільки культ святого розвинувся ще до поділу християнської Церкви. Припускають, що у Києві про святого Миколая дізналися завдяки Володимиру Хрестителю. За переказом, князь привіз до столиці перший образ Чудотворця із Херсонеса, де прийняв хрещення. Під час закладення Десятинної церкви Володимир велів збудувати у храмі окремий приділ, присвячений Миколаю, і в ньому поставив херсонеську ікону. Уже в XI столітті в Україні-Русі відзначали свята Миколая — зимове, 6 грудня, та весняне, 9 травня. Зимове — на честь Миколаєвого «народження для вічності», а весняне — в пам’ять про перенесення його мощей із Лікії до Барі.
Про діяння Миколая і його доброчинність розповідають легенди. Так, одного разу після проливного дощу їхав дорогою бідний селянин. Його віз застряг у багнюці, і чоловік не міг справитися самотужки, тому просив допомоги в перехожих. Першим зустрівся на шляху святий Касьян, але відмовив селянину, бо поспішав на зустріч з Богом. Через деякий час повз ішов святий Миколай, який зразу ж допоміг витягнути воза з багнюки… Потім, коли обидва святих прийшли до Бога, той запитав у Миколая, чому він запізнився та весь брудний. Почувши історію, Бог запитав у Касьяна, чому не допоміг селянину. Той відповів, що не міг дозволити собі запізнитися на зустріч з Богом. І вирішив Бог, що оскільки Касьян не допоміг чоловіку, то славитимуть його люди лише раз на чотири роки (29 лютого), а Миколая Угідника, швидкого на допомогу, шануватимуть двічі на рік.
На Миколи у кожній хаті чекали на «полазника»
Свято Миколая в Україні здавна відзначали дуже урочисто. «Під цю пору зима остаточно лягала на землю, — пише Василь Скуратівський. — Зібрано збіжжя, зроблено припаси, і селянинові можна було вже не тільки посвяткувати, а й з боргами розрахуватись».
На свято люди зранку гарно вбрані йшли до церкви. Після служби Божої зазвичай вшановували Миколаїв і Миколайовичів, ще в церкві їм співали «многая літа». А на західній Україні після служби люди робили обходи. Хлопці заходили у двори й співали: «Святий Миколай йшов лужком, бережком, святий Миколай». Бажали господарям майбутнього врожаю. У цей день у кожній хаті чекали на «полазника» — це має бути людина з позитивною енергією і першою зайти до хати. Якщо «на Миколи» першим до оселі ввійде чоловік — добрий, здоровий і хазяйновитий — то добра прикмета.
Навіть худобу дбайливі господарі цього дня вітають зі святом. Бо Миколай — ще й заступник усього живого на землі, як домашніх тварин, так і диких звірів. Чоловіки мали першими прокинутися зранку, обійти свій двір, обов’язково нагодувати худобу та промовити: «Дай, Боже, добрий день. Щоби худібонька здорова була, та й я з тобою, ще й зі своєю жоною». Вважалося, що в іншому разі на сім’ю чекатиме велике горе. На Київщині худобу окропляли свяченою під час служби водою і просили вберегти господарство й усю родину від біди та нещастя.
Перед Днем Миколая треба було прибратися, щоб на велике свято не виконувати цю роботу. А ще не можна було прясти, шити, скаржитися, сваритися, напиватися, давати або брати в борг. Навпаки, до Дня Миколая так повелося, щоб з боргами було покінчено. Тому, хто не встиг або не зміг віддати до цього дня позичку, казали: «Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи». Також заведено миритися і прощати. Вважалося, що Святий Миколай опікується миром, тож в Україні у цей день є звичай миритися з недругами: «На Микольщину клич друга, клич і ворога, обидва будуть друзі». Цей своєрідний ритуал називається «братчини».
Етнологи зазначають, що в дохристиянську давнину братчини влаштовували на честь язичницьких богів, приміром, на пошану «худоб'ячого бога» Велеса. Сам Велес вважається дохристиянським прообразом Миколая. У європейських культурах образ Миколая переплівся з віруваннями у прапредка. До Микільських братчин пекли пироги і варили ритуальний напій — пиво з ячменю нового врожаю. Скликали гостей і під час трапези по колу пускали чашу з цим ритуальним напоєм — братину. Гостини ставали символом взаємного прощення і примирення.
Дівчата, які готувалися йти під вінець, наводили лад у своїх скринях: готували одяг і прикраси, в яких мали зустрічати сватів.
Традиція пекти «миколайчики» поширилася із Західної України
— Майже всі християнські народи мають звичай обдаровувати малих дітей вночі перед Днем святого Миколая, — продовжує Ніна Главацька. — Така традиція виникла у середньовічній Німеччині. Батьки дарували малечі одяг, взуття, ласощі, книжки для школи. подарунки підкладали таємно. З часом цей звичай поширився на сусідні країни, зокрема на Польщу. А звідти вже перейшов на Правобережну Україну, яка тоді перебувала під Річчю Посполитою.
Сьогодні найвідомішим персонажем із «миколайським» іменем є Санта-Клаус. Але він приносить подарунки не 6 грудня, а на Різдво, подорожує у санях з запряженими в них північними оленями й застрибує у димар. Санта-Клаус — поєднання образу святого Миколая з традиційним для європейських народів «різдвяним дідом». Майже всі народи мають архаїчні вірування у предків, які приходять на Різдво чи Новий рік у вигляді білобородого мудрого діда або тотемної тварини — охоронця роду.
Найбільш поширене випікання у формі власне Миколая — дідуся в кожусі. Але від заснування звичаю випікали й у вигляді зірки, сонечка, півмісяця, янголів. Раніше фарбували печиво замішаними на борошні й воді природними барвниками. Спочатку на печиво наноситься тло — пензликом малюється свитка, шапка, черевики, велика біла борода та вуса (без проміжку для рота), брови. Після висихання тла по ньому малюються деталі — тоненьким пензликом слід нанести очі, ніс, по бороді намалювати рот, а по свиті можна намалювати руки, хрест, мішечок з подарунками або заповнити свиту різними малюнками. Хоч День святого Миколая припадає на Різдвяний піст, тісто для «миколайчиків» робиться з яйцями та сметаною. Випічку давали дітям, дорослі ж її не куштували, а для малечі робили послаблення посту.
Російський Дід Мороз стоїть осторонь цієї традиції. Росіяни й сто років тому організували діда з мішком подарунків. Його корені відрізняються від витоків європейських двоїстих добро-злих предків. Мороз — винятково негативний образ. Він із лісу, з-поза меж людської окультуреної території. Морозить людей і худобу, нищить посіви і плодові дерева. Українці на Святвечір намагаються задобрити Мороза, пропонують страви, а потім заклинають не приходити на поля і до худоби. З часом з цього Мороза зліпили образ, подібний до Миколая, Санта-Клауса та інших різдвяних персонажів — щоб бути «як усі».
На початку 1920-х у СРСР заборонили й Діда Мороза, і різдвяну ялинку як релігійні явища, а у 30-х роках знову відновили. Щоправда, різдвяна ялинка стала вже новорічною й увінчувалася не Вифлеємською зіркою, а червоною п’ятикутною. А Дід Мороз не лише обдаровував, а й навчав дітей коритися радянській владі й ненавидіти «ворогів народу». Нове потужне свято — Новий рік — мало об’єднати «радянських людей» незалежно від культурної та релігійної ідентичності. Єднатися пропонувалося саме довкола російського персонажа.
На Миколи у народі звертали увагу на зимні прикмети, щоб прогнозувати подальшу погоду і мати види на врожай. У разі сильного морозу або паморозі варто чекати на великий врожай та багатство. Вважається, що Миколай приносить із собою Микольські морози, тому саме з 6 грудня зазвичай починається справжня зима. Якщо сніг випав ще до початку свята, то взимку буде холодно, як було тепло, то зима, відповідно, теж буде теплою. Кажуть, що за кількістю снігу на 6 грудня можна передбачити, наскільки теплим буде 9 травня — на «літнього» Миколая. Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього. До першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.
Якщо на Миколая буде:
- день холодний і ясний, то чекай на урожайний рік;
- день видався теплий — до суворих морозів;
- як задощить, то слід сподіватись на врожай озимини;
- морозяний день — на уроду хліба й городини;
- як замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва.
Раніше «ФАКТИ» розповідали, яких правил дотримувалися наші пращури у Святвечір (24 грудня), а також про колядки, прикмети та народні традиції святкування Різдва, яке відтепер припадає на 25 грудня.
383Читайте нас у Facebook
