Що робили українці, аби задобрити святого Іллю, вдало пройти жнива та уникнути голоду
Українці вважали святого Іллю одним із головних покровителів урожаю
— В народних уявленнях пророк Ілля перейняв риси язичницького бога-громовержця Перуна, — пояснює Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця відділу наукової роботи Музею під відкритим небом у Пирогові. — Це грізний і справедливий володар неба, грому та дощу, покровитель жнив, родючості і врожаю. Як і Перун, він переміщався небом на вогняній колісниці, запряженій крилатими кіньми, гримів колесами й метав золоті стріли-блискавки. Про це йдеться в народних приказках: «Грім гримить — то Ілля по небесному мосту в колісниці їде», «Пророк Ілля батогами б'є» (про сильні грози з градом, що знищували посіви). Володіючи «ключами від неба» і керуючи літніми опадами, святий Ілля став ключовою постаттю, яка вирішувала — бути голоду чи достатку. Традиційно українці вважали святого Іллю одним із головних покровителів урожаю, хоча в офіційному церковному вченні він є насамперед релігійним пророком.
Народний статус Іллі як покровителя врожаю тримався на кількох господарських стовпах: володар дощу та рятівник від посухи. Посуха влітку означала смерть для посівів. Як була така загроза, то організовували хресний ход на поля і служили молебень Іллі, щоб «відімкнув небесні джерела». Водночас і благали не посилати граду та бурі («грозових батогів»), які могли б знищити дозріле колосся перед самими жнивами.
День Іллі збігався з завершенням жнив. Вірили, що святий в цей день сходить на землю й оглядає поля: «Ілля на полі копи лічить». Йому присвячували фінальний обряд жнив — «Іллєву бороду» (або «Перунову бороду»): женці залишали по центру або на краю поля невеликий клаптик найкращої, найгустішої пшениці чи жита (приблизно 20−30 колосків), зв'язували та пригинали його до землі. Так би мовити, жертва-подяка Іллі за збережене від негоди збіжжя. Колосся ретельно прополювали від бур'янів, зв'язували у верхній частині червоною стрічкою, ниткою або перев'язували перевеслом (джгутом із соломи). Іноді колоски сплітали у химерну косу або закручували вузлом. У землю під колоссям клали шматок хліба (бажано з нового врожаю) та дрібку солі — символічний обід для самого пророка Іллі та для духів землі. Верхівку «бороди» пригинали до землі, щоб колосся дивилося вниз. Обряд супроводжувався спеціальними обжинковими піснями, де дякували ниві за хліб.
Селяни вірили у повернення сили землі, вважали землю живою істотою, яка під час росту хліба віддала всю свою енергію. Скосити поле повністю під корінь вважалося «оголенням» і «вбивством» ниви. Залишена «борода» символізувала, що сила врожаю не перервалася, вона повертається назад у землю, щоб наступного року нива знову заколосилася. У деяких селах цю «бороду» залишали зимувати на полі, а її зерно розносили птахи. Проте частіше після завершення ритуалів останні колоски таки зрізали. Цей сніпок урочисто заносила в хату найкраща жниця, ставила на покуті під іконами поруч із головним Дідухом. Зерно з цієї «бороди» вважалося цілющим — його підмішували до посівного зерна навесні, а солому давали хворій худобі як ліки.
На свято випікали першу хлібину з нового зерна
— Саме з днем святого Іллі пов'язували випікання першої хлібини з нового зерна («новини») — головного символу цього дня, — продовжує етнографиня. — Вірили, що Ілля благословляє цей хліб. Його урочисто розламували руками для родини та громади як знак ситості й подяки за врожай. Випікання нового хліба — це символічне частування пророка («Ілля заходив до хати хліб куштувати»). Без цього новий урожай не піде на користь, а борошно швидко зіпсується.
День святого Іллі — кліматичний екватор року, а після нього повертає на осінь. У народному календарі День святого Іллі із святом Горпини Купальниці — головні визначальні віхи літнього купального сезону та символічні «ворота» літа: Горпина Купальниця запускала, а Ілля закривав літній цикл. У господарському сенсі літо закінчувалося з періодом стійкої літньої спеки, починався час «горобиних ночей» та перших холодних осінніх рос. З закінченням жнив починалася підготовка землі до озимих. В народних приказках зафіксовано цей рубіж: «На Іллі до обіду літо, а після обіду — осінь», «Прийшов Ілля — приніс гнилиці й холодної водиці», «До Іллі баба ратує (купається й гріється), а по Іллі й дід свиту одягає», «До Іллі хмари ходять за вітром, а після Іллі — проти вітру», «До Іллі людина купається, а з Іллі з водою прощається», «Ілля вкинув у воду льоду» (за народною легендою, коли Ілля мчить небом, один із коней губить підкову, яка падає у воду і охолоджує її).
На Іллі влаштовували братчину — спільний обрядовий бенкет усього села «в складчину» біля церкви, посеред села або на вигоні біля священного джерела. Спеціально за гроші громади купували барана чи теля і вигодовували всім селом (відмовитися від участі у цьому вважалося великим гріхом і неповагою до святого Іллі). Тварину приводили до церкви, де священник її освячував. Це дивовижний приклад того, як язичницький обряд офіри Перуну повністю інтегрувався у християнське свято.
М'ясо готували у величезних казанах на відкритому вогні. Невід'ємним атрибутом братчини було також обрядове пиво або мед. За кілька днів до свята селяни зносили ячмінь, хміль та солод, потім варили пиво у великих ємностях. Пиво пили всі разом із дерев'яних кухлів, які передавали по колу, що символізувало єдність і братерство (звідси й назва — братчина). Кожен приносив з дому свіжоспечений хліб із нового врожаю («новину»), пироги, сир, овочі. Братчина була не просто застіллям, це була нагода помиритися, зблизитися, пробачити образи. Головне правило братчини — за столом не мало бути ворогів. Сварки та образи між сусідами мали вирішитися до свята. Люди публічно просили вибачення один в одного, цілувалися та мирилися. Тих, хто сидів з ображеним обличчям, виганяли з-за столу. Важливим мотивом братчини була опіка над бідними. Усі незаможні селяни, сироти, вдови та випадкові подорожні сідали за стіл нарівні з найбагатшими господарями. Їх пригощали всім, що було на столі.
В День пророка Іллі злива вважалася благословенням
Після трапези чоловіки влаштовували «копу» (сільський схід) і вирішували, коли починати масову сівбу озимини, як ділити пасовища на осінь та як допомагати родинам, які не встигли зібрати врожай через хворобу. Про обряд складено прислів’я і приказки: «На Іллю готуй велику миску, бо братчина збирає близьку і далеку рідню», «Хто на Іллю не братається, той від громади цурається».
Після офіційної частини братчина переростала в народне гуляння — співали, молодь танцювала, заводила хороводи та грала в ігри. Залишки їжі не викидали — їх роздавали старим, немічним, хворим, що не брали участі у святкуванні.
В День пророка Іллі злива вважалася благословенням. Тому люди намагалися потрапити під дощ або вмитися грозовою водою, щоб змити хвороби та пристріт. Але люди все ж звертали увагу на давні заборони: категорично не купалися у водоймах, адже вода з цього часу стає холодною («Ілля воду остудив») і починає цвісти. Не можна було працювати у полі й на городі (Ілля може спопелити врожай блискавкою або побити його градом за неповагу до свята). Будь-яке лихослів’я, крики та лайка на Іллі вважалися гріхом і могли накликати біду на дім. Заборонялося ховатися від грози під деревом (коли Ілля мчить небом на вогняній колісниці, то цілиться блискавками в нечисту силу під деревами, а постраждати можуть люди).
Є певні прикмети, які вказували на погоду, від якої залежав добробут хлібороба. Так, глухий і тихий грім — чекайте на дрібний, спокійний дощ. Дзвінкий і гучний гуркіт грому — буде затяжна злива. Спекотна погода на Іллю — осінь буде сухою, теплою та без довгих дощів.
Нагадаємо, що у перший день останнього літнього місяця православні та греко-католики відзначають свято Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього та вшановують святих. В Україні цей день ще називають Маковія.
241Читайте нас у Facebook
