Отправь письмо солдату

Больше года длится проклятая война. «Вчера убиты два украинских военнослужащих, восемь ранены», «убиты трое, двое ранены» — подобные сводки мы читаем ежедневно и даже будто привыкаем. Так кажется и тем, кто в тылу, и солдатам на передовой. Но это не так. Хоть война на востоке страны и стала для нас повседневностью, все наши мысли только о ней. О вас, дорогие защитники. Мы твердо знаем, что возможностью мирно работать, нянчить детей, радоваться летнему ветерку мы обязаны вам, и только вам. И по-прежнему молимся за вас, собираем посылки на фронт, поддерживаем в тылу раненых, семьи солдат и беженцев.

А редакция «ФАКТОВ» и типография «МЕГА Полиграф» продолжают акцию «Отправь письмо солдату», в рамках которой дети и взрослые со всей Украины шлют для наших героев рисунки, стихи и другие весточки.

***
Моя мова

Моя мова пречудова,
Синьо-жовто-кольорова,
Принесена лелеками
І предками далекими,
Увінчана калиною,
Гуцульською долиною,
Столичними каштанами,
Херсонськими баштанами,
Сонцем обцілована,
Сходу подарована,
Лозою Крима скріплена,
Оспівана, омріяна
Південною Пальмірою.
…Заслухуюсь. Зачитуюсь.
Ще більше в Бога вірую.

Ірина Тонкоглаз, 49 років,
Володарський район, село Мармуліївка

***
«Шановна редакціє газети «Факти»!

Вам пише звичайна вчителька з міста Суми. Я викладаю іноземні мови в ССШ № 9. Дуже люблю вашу газету, вся наша сім'я захоплюється її змістом. Я вирішила надіслати до вашої газети свого вірша «Мій син повернувся із зони АТО», адже чимало матеріалів в газеті присвячено цій жахливій війні. Мій син — патрульний сержант з батальйону патрульної служби міста Суми. Минулого літа був під Луганськом, у Дебальцевім, брав участь у бойових операціях у складі загону міліціонерів Сумщини. Пройшло чимало часу, і раптом склалися ці рядки. Вірш передає мої враження від зустрічі з сином після повернення із зони АТО. Я виступала зі своїм віршем на майданчиках Сум — люди вставали, плакали і дякували мені. Ніяка слава мені не потрібна, проте буду рада, якщо ви надрукуєте вірша. Я присвячую його усім мужнім людям, які знаходяться у зоні АТО, та їх матерям.

Слава Україні!

З глибокою повагою
Вихрова Ірина Владиславівна

Мій син повернувся із зони АТО

Мій син повернувся із зони АТО.
Такий, як раніше, а наче й не той.
Лише 25 йому — юність сама!
Та сіллю на скронях лежить сивина!
«Синочку, скажи мені, страшно було?
Чи хлопців… багато в боях полягло?»
«Ой, страшно, мамуню, так страшно було,
Усе від розривів навколо гуло!
Я Богу молився, я „Мамо!“ кричав,
Коли вибух міни мене накривав!
А там, під Луганськом по нас били гармати…
І в нас була зброя — лише автомати!
Та жоден товариш з окопів не втік,
Лише лютий гнів у серці нам пік!
Чимала частина бійців там лягла.
Іще залишились в траншеях тіла…»
Мій син пригорнув мене — рідний хлопчак!
І раптом відчула — він пахне не так!
Страшний млосний запах, неначе з труни!
Син зтиха промовив: «Це — запах війни…»
Казали знайомі — ти сина сховай!
Нехай він не їде в буремний той край!
Не можу! Сховати я сина в ту мить,
Коли Україна від гніву тремтить!
Якщо ж, не дай Боже! Загинуть сини —
Їх місце в окопах займуть матері!

Вихрова Ірина

***
Чи це Україна?
Вільна від війни,
Вільна від страждання,
Вільна від біди,
Вільна від втрачання…
Похорони молодих бійців,
Страждання матерів
І сльози невинних дітей
Від страшних смертей.
Чи це Україна?
Чи це Батьківщина?
Навіщо ламати?
Навіщо вбивати?

Музика Вікторія, 6 клас, село Рогізна,
Володарський район, Київська область

***
Прости, солдат, что не в строю,
Что не прикрою я тебя в бою,
Что не подставлю я плечо,
Когда бывает горячо.
Прости за то, что слышу тишину,
За то, что сплю я в теплом доме,
Веду детишек в садик, в школу,
А ты в окопе мерзнешь стоя,
Не зная ни на миг покоя.
Прости, что предали тебя
Когда-то «близкие друзья»
Друзья с востока, с юга, из России…
А ты стоишь в жару, в мороз, ТЫ СИЛЬНЫЙ!
Прости, что позабыли власти о тебе,
Одеть, обуть забыли, о еде.
За то, что держишь рубежи
И не жалеешь тела и души.
Что бережешь ты земли Украины.
Но знай: народ и армия едины.
Ты — наш солдат, ты — наш герой!
Вернись с победой и живой!!!
Ведь дома ждет тебя семья,
Жена, дочурка, сыновья,
Отец и мать, брат и сестра.
Пусть обойдет тебя беда.
Пусть пуля мимо пролетит,
Ну, а снаряд не долетит.
Все молим Бога за тебя.
Пусть не предаст тебя судьба,
Хранит Господь везде, всегда!!!
Прими, солдат, от нас поклон
За то, что бережешь наш сон,
За то, что деточки мои
Не знают грохота войны.

Виталий, Леся, Алеша (5 лет),
Виталина (2 года). Запорожье

***
Господь нас учив прощати,
А в мене на серці — ґрати…
За ґратами — розпач, мука
І ненависть тягне руки
До горла, — чимдуж стискає!
Ключів від тих ґрат немає…
Прости мені, любий Боже,
Що волю Твою негоже
Виконую… Це — несила.
Я монстра в собі зростила,
Що виє і помсти хоче,
Що ридма рида щоночі
За вбитими і за тими,
Які прикидались глухими;
За тими, які рабами
Тихенько зросли між нами…
Роками зростало лихо,
А нам: тільки б тихо, тихо,
А лихо на нашій дурі
Зросло і зчинило бурю!..
Прости мені, любий Боже,
Що серце моє не може
Простити — розплати просить,
До скону, до хрипів «досить»
Мерзоти, яка вбивати
Прилізла! Прости за ґрати!..

Світлана Спасіба, 27 років

***
Не клянуся тобі, Україно —
Клятва часом на крок від клятьби.
Відлітають слова, як пір'їни,
А тобі, Україно, болить.
Розвелося всіляких пророків,
Ну, їй-Богу, хоч греблю гати.
Лиш твої забувають уроки,
Рідну мову і рідні хати.
Що не сповідь — то міццю налита,
Хоч в музеї на огляд постав.
Є у мене єдина молитва:
Щоби ти малоросом не став.
Не згубив кревне слово в полові,
Пам’ятав, де посіявся рід,
Як співали тобі колискові,
До чужинських не линув воріт…
Не клянуся тобі, Україно.
Тільки нас не розділять сніги.
До твого пригортаюсь коріння,
Щоб набратись у тебе снаги.

Грищенко Вікторія, с. Посад,
Роменський район, Сумська область

***
Моя Батьківщина

Моя Батьківщина — земля козаків,
Їй не злічити точно років.
Можна тут жити багато віків,
Гідно любити землю батьків.
Моя Батьківщина — земля козаків.
Цвіте тут калина багато років,
Тому що це тут земля козаків.
Ой, за Рогозою, що йде у Дніпро,
Розкинулося село.
Щоночі в Рогізні
Зорі падають різні —
Великі й малі,
Сумні й веселі!

Музика Дарина, 6 клас, с. Рогізна,
Володарський район, Київська область

***
Прощання

Кричить мати:
«Не йди, синочку, воювати,
Я хочу внуків ще побачить,
Не хочу я тебе в могилі бачить». —
«Не звіть Ви, мамо, і не плачте,
Бо я не повернуся, знайте.
Я стану голубом і полечу на небо,
Я землю рідну захищаю —
Життя я іншого не знаю».

Музика Вікторія, 6 клас, с. Рогізна,
Володарський район, Київська область

***
Лист душі

Я маленька дівчинка. Так, можливо я неправильно ставлю коми, але суть цього тексту обійдеться без орфографії.

Я дуже люблю свою країну. Жителі України ненавидять простих людей з Росії, але не вони вбивають. Вони тільки вірять в пропаганду. Але мені не важливі ці факти. Мені важливі люди, які гинуть. Коли я чую по телевізору, що хтось помер, моє серце стискається від болю, але я не плачу. Бо болить десь глибоко, але дуже сильно. Понад усе я продовжую щиро вірити в те, що всі ці люди живі, бо вони завжди з нами. Нехай ми не можемо їх торкнутися, але в наших думках вони завжди є. Коли нам тяжко, ми начебто відчуваємо їхню присутність. І не важливо, чи загинула людина на війні, чи через хворобу. Бо людину однаково жалко. Але ви, любі воїни, повинні вірити в краще. Бо воно настане зовсім скоро.

«Щоб не плакать, я сміялась»

«Борітеся й поборете — вам Бог помагає»

Арутюнян Валерія, 5-а клас,
м. Бахмач, Чернігівська область

***
Живой! Вернулся! Глупая реву…
Слова подруги десять раз читаю:
«Почти два месяца сын был у них в плену!»…
А я от счастья все равно рыдаю.
И струйкой слезы катятся из глаз:
«Их отпустили методом обмена…»
«Спасибо, Господи!» — шепчу в который раз,
Что возвратился сын чужой из плена.
Ведь нет сейчас чужих нам сыновей,
Все — наши, и за всех переживаем,
И за сынов нам неизвестных матерей,
Как за своих, молитвы повторяем.

Светлана Александрова, Кривой Рог

***
Є мрія в мене лиш одна —
Щоби закінчилась війна,
Щоб перестали гинуть люди —
Про них ніколи не забути,
Про вічну пам’ять і любов,
Бо розлилась на фронті кров.
Ця кров Героїв України,
Синів і дочок Батьківщини.
Пошвидше хай пройде війна,
Бо безсердечна вся вона.
Заплаче мама — її синочка вже нема,
і впаде гірко на коліна:
«За що ти, Боже, забрав сина?»
Помер за рідну Україну,
За неньку, рідну Батьківщину.

Музика Вікторія, 6 клас, с. Рогозіна,
Володарський район, Київська область

***
Моя рідна Україна,
моя ненька-мати,
Скільки ж будеш ти ділитись
На Схід і на Захід?
Хіба, Господи, не бачиш,
Як люди страждають, і в надії
На свободу сльози проливають?
Ти не бійся здобувати
своє щастя й долю.
Вже пора з колін вставати,
Україно моя!
Будьмо разом, Україно,
ти одна в нас мати,
І ніхто не зможе в світі
тебе роз'єднати!

Полосюк Наталія, м. Мала Виска

***
Здрастуй, дорогий солдате!
Я тобі не дружина, не мати,
За тебе молюсь я щодня, щохвилини,
Щоб слова «війна» не почула дитина,
Адже я тут живу і нічого не знаю,
Я тихенько в садочок дитину збираю.
Мої очі сміються від променів сонця,
І душа розквіта, усміхаючись доньці.
Знаю: ти там один, в серці туга за домом,
Ну, а тіло твоє закувала утома,
Але ти пам’ятай: твої рідні чекають,
Ну, а люди прості подвиг твій прославляють.
Вірю я, що настане той час, та хвилина,
І ти знову відчуєш, як пахне калина,
Відчуєш обійми від рідної мами,
Цілунок тобі подарує кохана,
І руки дитини тебе обіймуть,
І ти зрозумієш життя цього суть.

Ірина Резина, 27 років, Кам’янець-Подільський

В рамках акции «Отправь письмо солдату» дети и взрослые со всей страны шлют в нашу редакцию стихотворения и рисунки, иконки и молитвы-обереги. Прислала письмо даже 90-летняя киевлянка, вдова участника Великой Отечественной войны, внук которой сейчас воюет в Луганской области. Через нашу газету она обратилась с открытым письмом к русским женщинам.

Открытое письмо к русским женщинам:
сестрам, матерям, женам, дочерям!!!

Почему вы молчите? Почему не реагируете на происходящие события, на вопиющую несправедливость: разве у вас не болят сердца за ваших гибнущих сыновей, мужей, отцов? Как вы сможете жить дальше, зная, что творит ваш президент, зная, что гибнут люди родственной вам страны, гибнут дети, старики, оказавшиеся на улицах, так как разрушены их дома. Зная, какую огромную беду нанесла бездарная политика вашего президента, возомнившего себя Наполеоном. Мы, украинцы, — древний народ, виноваты только в том, что давно выросли из пеленок и хотим жить самостоятельно, принимать самостоятельные решения, допускать ошибки и самим их исправлять, а не по указке сверху. На нашей территории живет много русских, и никто никогда не упрекал их, что они имеют свои привычки, говорят по-русски. Наоборот, русский язык у нас распространен не меньше (а может быть, и больше), чем украинский. И никто никогда за это их не судил. Мы, русские, живущие в Украине, любим свою Родину — Украину, ее славный, мудрый, мягкий народ, ее красивейший украинский народ, ее древнейшую культуру. Кстати, Киев — мать городов русских. Но наши танки, наша армия не нарушают русскую границу, не уничтожают русское население, как это сделали ваши мужья, сыновья и отцы… Так почему вы, русские женщины, — реальная сила — молчите? Молчите, когда гибнут ваши родные мужчины, когда они несут горе и слезы родственной вам стране — народу. Вы — реальная сила, вы многое можете изменить.

Любовь Алексеевна, 90 лет, Киев

***
Між барикадами я жив і спав,
Між барикадами я воював…
Я воював за Батьківщину,
За рідну неньку Україну,
За посмішку дитини
Чи незнайомої людини.
За це я кров свою віддав.

Дмитро Циганин, учень 4а класу,
Закарпатська область, м. Ужгород

***
Живу я у своїй країні,
Де небо голубе, як льон,
Де море — шовковисто-синє,
І де лунає кілька мов.
Я хочу спокою та миру,
Свою країну підіймать,
Де люди — добрі, світлі, щирі,
Де дух свободи не зламать.
Та чорні хмари небо вкрили
Свинцем, нам дихать не дає,
Молюся: «Боже, дай нам сили,
Щоб захистить життя своє!»
Та зірка наша не погасла,
Країна нам — понад усе!
Звучать патріотичні гасла —
Народ на боротьбу встає!
Ми захистимо нашу неньку,
Такий народ не подолати,
У нас бо, як писав Шевченко,
Повстане син та поруч мати.
Кобзар писав бо нам: «Єднайтесь!»,
Країну ми не продамо,
Схід, Захід, Південь — піднімайтесь,
Та відсіч ворогам дамо!
Збудуєм новую країну,
Щоб край наш, мов троянда, цвів!
Славімо, браття, Україну !
Як нам Шевченко заповів!

Світлана Александрова, Кривий Ріг

***
В моїй країні йде війна —
жорстока і затята.
Ще із народження вона
людьми була проклята…
В моїй країні йде війна,
і кров рікою ллється…
У неї імені нема —
«АТО» всього лиш зветься.
Проте страшніша за чуму —
обличчя смерті має.
Скажіть, навіщо і чому
найкращих забирає?
Навіщо гинуть юнаки?
Чому так мами плачуть?
Осиротілі малюки
вже тата не побачать…
Мільйони доль зруйновані,
змарнів і сенс життя,
бо рідні вже поховані,
Пішли у небуття…
Щодня їх проводжаємо,
на тисячі йде лік…
Цвіт нації втрачаємо —
найкращі йдуть навік.
Країна вся здригається,
щодня нова мішень…
Сльозами умивається,
в жалобі кожен день…
В руїни перетворена,
розтоптані права,
Без сили — та нескорена!
Слабка — але жива!
Надію ми плекаємо:
прийде розплати час.
І Бога ми благаємо:
Хай МИР іде до нас!

Ольга Пісковець,
смт Бородянка Київської області

***
Криворожанам в зоне АТО

Пацаны, возвращайтесь скорее!
Мы всем городом всех вас ждем,
И волнуемся, и болеем,
И, бывает, даже ревем…
Знаем, что вам не сладко,
И хотим хоть как-то помочь.
Пусть выходит не все у вас гладко,
Но мы молимся каждую ночь.
Будем ждать мы вас сколько надо,
Берегитесь — вот вам наш наказ!
Будет высшею нам наградой
Всех живыми увидеть вас!
Ночь темна. И завод дымится,
Но мы ждем с нетерпением вас,
Почему-то совсем не спится —
Ждет своих сыновей Кривбасс!

Светлана Александрова, Кривой Рог

***
Я хочу твердо вірити,
на цілий світ кричати:
«Не смійте, звірі,
моїх учнів убивати!»
Їх мати з болем виряджала у солдати…
І що тепер? «Груз 200» зустрічати?
Її надію, ангела, синочка ви убили,
А матір умиватися сльозами залишили,
Ночами мучитись, страждати, голосити,
У муках вік свій доживати, а не жити.
Я хочу, щоб ніколи на школі
дошки не відкрили,
Щоб не з’явилось жодної
учнівської могили!
Курмашев, Ліскін, Слонський Толя…
Спокійно спіть. Ми не забудем вас ніколи.
Не дай Бог, люди, матері і вчителю дітей ховати!
Героям слава! Україні слава! Нас не подолати!

Людмила Василівна Лісова,
вчитель української мови та літератури,
заслужений учитель України, місто Умань

***
Крик душі

Щоб кулі оминали вас,
А діти не лишались сиротами,
І матері, чекаючи на вас,
Ночами у подушки не ридали.
Ми пишаємося вами, ви — вже герої,
Ви — гордість наша, честь вам і хвала!!!
Благаєм у Бога щастя й любові,
У мирі прожити нам довгі літа.
Хай Матір Божа вас охороняє
И Бог завжди благословляє.

Олег Голуб, учень 2а класу
ужгородської ЗОШ І—ІІІ ст. № 15,
Закарпатська область

***
Віночок

Давайте сплетемо віночок, дівчата!
Для того хлопчини, для того солдата!
Вінок той не з терну — вінок із барвінку,
Із сонця, із річки, із сліз українки,
Яка його жде, ночами не спить…
Без того солдата дівчині не жить!
Давайте сплетемо йому оберіг,
Впадемо солдату низенько до ніг.
А вам, вража сила, Хай лихо присниться,
Як сіються сльози на вашій землі.
Дівчина дождеться, зустріне солдата,
А вам же до скону цю кару нести.

Олена Семенюта, 20 років, село Житні Гори,
Рокитнянський р-н, Київська область

***
Молодым воинам АТО посвящается

Мальчик в школе над партой склонился,
Пишет криво, неловко в тетрадь:
«Я люблю ту страну, где родился,
И ее буду я защищать!»
Мальчик пишет свое сочиненье
О любви своей так, как умеет,
И губу закусил от волненья,
А над школой флаг Родины реет —
Сине-желтый флаг, флаг Украины,
Независимой сильной страны.
И выводят в тетрадках невинно
Свои буквы Отчизны сыны
И не знают, что им будет двадцать
И придется страну защищать —
Их Отчизна покличет сражаться…
Да откуда тогда было знать,
Что героями станут посмертно,
Пав на поле родимой страны?
А пока что выводят примерно
Свои буквы герои-сыны.

Светлана Александрова,
город Кривой Рог, Днепропетровская область

***
Плету шкарпетки до АТО

Плету шкарпетки до АТО — вплітаю душу,
Рядки молитви візерунками лягають,
Судома пальці зводить, але плести мушу,
Бо мерзнуть ті, що нас на сході захищають.
Хто, як не я, бійців теплом душі зігріє?
Любов до них — то наче Бога Оберіг.
І я вплітаю побажання та надію,
Щоб янгол крилами бійців укрити зміг.
Вже за вікном з зірками місяць встиг зустрітись,
Німіють пальці рук, торкнувся сон повік,
Плету шкарпетки до АТО, щоб міг зігрітись
Моєю вдячністю країни захисник.

Світлана Александрова,
місто Кривий Ріг, Дніпропетровська область

***
Соромно боятись

Є на світі речі,
Яких я боюся.
Знаю, що не треба…
Хай усі сміються…
Темряви боюся,
Спізнитись до школи,
Лікаря зубного…
І контрольна скоро…
Майдан на морозі
Стояв, не боявся,
Снайпери стріляли,
Але ж він не здався.
Зараз на Донбасі
Хлопці наші гинуть,
Щоб я не боявся
До школи ходити.
Щоб писав контрольні
В теплій цілій школі,
Вчив уроки добре
Не в підвалі — вдома…
Знаючи усе це,
Соромно боятись
Того, що може
Життям називатись.

Андрій Гуцалюк, 8 років, учень 2б класу
гімназії № 91, місто Кривий Ріг

***
Дорогий солдате!

Я дуже пишаюся тобою, твоєю силою, мужністю, витримкою. Адже ти, незважаючи на всі труднощі, продовжуєш захищати наш мир і спокій, часто навіть ціною свого життя.

Я хочу побажати тобі, солдате, удачі, здоров’я і терпіння.

Коли я виросту, хочу бути таким же сміливим, як і ти.

Нехай лише ця війна скоріше б закінчилася!!!

Повертайся живим!!!

Назар Александров, 11 років,
5б клас, місто Лубни Полтавської області

***
Повертайся

У ріднім краю вже розквітла калина —
Так рано ніколи вона не цвіла.
А ти на війні захищаєш країну
І знаєш, рідненький,
вона в нас одна.
Як рідна матуся, що плаче щоночі
І мріє скоріш обійняти тебе.
В руках твоє фото —
вдивляється в очі,
І вірить, що скоро війна вже мине.
А ти повертайся. У рідному краї
Ще світиться світло у кожній хатині.
Де ти народився, на тебе чекають,
Чекають на тебе в великій родині.
А ти повертайся, коли зійде сонце.
У ріднім краю вже розквітла калина,
щоранку матуся гдядить у віконце
І вірить, що прийде додому дитина.

Яна Бурмістр, 21 рік,
село Шершенці Кодимського району Одеської області

***
Акція

Ати-бати, йдемо, солдати,
Рідний Донбас визволяти
От чумних сепаратистів,
Так, як батьки — від фашистів.
Ми всі в бойовому герці,
Зате з любов’ю у серці
В атаку на ворогів —
Багато ночей і днів.
Через пекло і свист куль,
Через звірячий розгул,
Через шляхи і дороги
Вперто йдем до перемоги.
Так, будуть численні жертви,
Не один з нас впаде мертвий,
Але ж переможем,
Бо інакше не зможем!

Віталій Кирильчатенко, село Митлашевка
Драбівського району Черкаської області

***
Гнівний меч

За віру й правду всім відому,
за справедливість між людьми
рвуть Україну по живому
підпільні й явні вороги.
Вони відверто і свідомо
наше спотворюють життя,
і що також усім відомо —
по нацькуванню із Кремля.
Вони давно того хотіли,
і це вдалось їм досягти:
вражду посіяти зуміли
між православними людьми.
Майдан вони не вдобряють —
в їхніх очах він, як більмо,
і ворогів вони шукають,
де їх ніколи не було.
І це давно всі добре знали,
що Путін хоче лиш одно:
щоб України як держави
на карті зовсім не було.
Горить земля, хати палають,
руйнують школи, дитсадки,
людей невинних убивають
і множать сльози і гроби.
Ми не минем своєї долі,
в нас були різні вороги,
та навіть турки і монголи
все ж людянішими були.
Народ не можна залякати,
його в облогу не візьмеш!
Він може кату показати
потужний, гнівний, гострий меч.

В. Гоцуляк, смт Врадіївка

*Робота «Оранта». Гречкосій Владислава, 16 років, м. Київ. Учасник конкурсу «Моя мирна Україна», організованого Всеукраїнським благодійним фондом Ігоря Янковського «Ініціатива заради майбутнього».

***
Живи

Обвили сердце ненависти прутья,
А в душу проникают ложь и мрак.
Остановилась Украина у распутья,
И кажется, что ждет нас полный крах.
Пустою стали люди оболочкой,
В которой нет ни веры, ни любви.
Не описать все горе одной строчкой,
Одно скажу: борись ты и живи!
Когда покажется, что жить уж невозможно,
Закрой глаза и вспомни про семью,
Я знаю, на душе твоей тревожно,
Но ведь любовь ты сбережешь свою.
Живи и защищай своих любимых
И искорку надежды береги,
Люби всегда своих незаменимых,
И снова повторяю я: живи!

Сытник Людмила, 12 лет, Киев

***
Пливе «кача», дівча плаче,
А мати голосить.
Старий дідусь на березі
У Господа просить:
«Святий Отче, не прошу я
Ні срібла, ні злата,
Вгамуй, Боже, лиходія —
Російського ката.
За що гинуть сини мої,
Твої янголята?
Що задумав лютий ворог —
Пішов брат на брата?
Скільки сиріт кличуть тата,
А він в домовині.
Поклав свою голівоньку
В рідній Україні.
Кат невірний, бусурмане,
Ти не християнин.
Ти антихрист, а на вроду
Інопланетянин.
Без душі, без серця, тями.
Схаменись, покайся,
Зроби лад у своїй хаті —
На чужу не зарся!»

Наталія Ходак, смт Глухівці
Козятинського району Вінницької області

***
Степ онімів, а поле заснуло.
Вірю, повернемо
все, як було.
Ах ти, наша сестрице,
Думали подруга,
виявилось — лисиця.
Ми ж твої браття
та сестри по крові.
Не знаєш ти правди:
це ти у неволі.
Як то тобі з браттями биться?
Зрадниця ти, а не сестриця!

Есфір Боса, 13 років,
місто Сміла, Черкаська область

***
Дівчинка-волонтерка
Поспіхом глянувши в люстерко,
Славна дівчина-волонтерка
Мчить-летить до своїх солдат,
Шоб звісточку передать.
Туди, де танки і гармати,
Й щомиті рвуться снаряди.
Туди, де зла смерть на чатах —
Щоб милого захищати.
Одежа, взуття і продукти —
На передову їдуть хутко.
Везе все бійцям вона,
А сама — красуня-весна.
Страшно тобі, дівчино? — Ні!
Отож ганьба такій війні!
І знає патріот, людина кожна:
Україна непереможна!

Анатолій Кирильчатенко, Черкаська область

***
Війна

Прийшла війна стежками долі.
Вона залишила сліди,
Де хліб росте на чистім полі,
Де сіяли й орали ще діди.
Її вогонь багато забирає
І юних дум, і чистих мрій.
Лише надія не вмирає,
Коли солдати йдуть у бій.

Алла Стрілець, 12 років,
Херсонська область, смт Новотроїцьке

***
Віра не згасає

Солдати захистять країну,
І віра наша в них не згасне.
Врятує всю країну перемога,
І треба вірити у мир і щастя!!!

Олександр Штільгойз, 10 років,
ліцей № 25, м. Житомир

***
Нікому не потрібна ця війна,
І тужить мати на своїм порозі:
Лишилась вдома з думками одна,
Як та калина в лузі на морозі.
Так тихо в хаті, вечір огорта
Стіну, де фотографії дитячі.
Нікому не потрібна ця війна.
Де ж, сину, ти? А серце плаче
І молить в Бога зберегти дитя
І сили, щоб живим прийшов додому.
А за вікном лютує все зима…
Прошу тебе, не замітай дорогу.

Валентина Степанівна Кліщ, мiсто Житомир

***
Сльозьми просякнута земля,
Укриті попелом поля…
Дніпро, наш покровитель, наш отець,
Тепер страждає, мов вдівець.
Чом Україну-красну діву
Війна за грати посадила?
А волю… волю — манівцями…
Пустили хибними шляхами.
Пройшлася смерть зеленими луками.
І бурі плями впали з болісної рани…
Чом хлопця, що ще вчора думав про родину,
Сьогодні вбитого кладуть у домовину?
Чом люди, що ще вчора звались «братья»,
Сьогодні палять розбрату багаття?
Чом мир і дружба «братская» звелася нанівець?
Чому ці вовки лютії їдять нас, як овець?
Ми що, здамось? I що ж це, зрадимо родину?
Дозволимо, щоб плакала Вкраїна?
Ні, ми не станем на коліна!
І не впаде ні хлопець, ні дівчина!
Допоки в грудях наших серденько стучить,
Народ козацький доти буде жить!
Ми — вільні, ми — одна сім'я!
І нас не скорять ані смерть, ані війна!
СЛАВА УКРАЇНІ!!!
ГЕРОЯМ СЛАВА!!!

Ангеліна Босій, 13 років,
м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області

***
Татові

Дідусь ялинку з лісу нам приніс,
І ми її так гарно вбрали.
А в тому році ми з тобою
вибирали…
А днями з братиком ми
рукавички промочили —
Ліпили сніговик і шапку йому
вділи.
А в тому році ми з тобою
це робили…
Я вчилась гарно, і подяки маю,
Матуся братику їх всі читає.
А в тому році ми з тобою
це робили…
Знаєш, тату, що Дід Мороз
забув про нашу хату,
А може, ми не так його
просили?
А в тому році ми з тобою
це робили…
Бажаю всім здоров’я і миру.

З повагою — Валентина Степанівна Кліщ, Житомир

Работа «Я хочу жити в мирнiй Українi». Поляныця Дарина, 9 лет, пгт Драбов, Черкасская область. Участник конкурса «Моя мирна Україна», организованного Всеукраинским благотворительным фондом игоря Янковского «Инициатива во имя будущего»

***
Мої земляки

Я дивлюсь на світлини бійців:
щирі посмішки, втомлені очі.
Це не сон, синдром маячні.
Це війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в квітучій моїй Україні.
Саме зараз її вояки схід
країни від зла захищають,
Б’ються насмерть мої земляки,
Кров’ю землю святу поливають,
Щоб країна ввійшла в майбуття,
Віддаючи єдине життя.
І пишаюсь я вами всіма —
Так, як наша Вкраїнська земля.

Катя Афанасенкова, 8-й класс.
Село Казначеєвка Магдалинівського
району Дніпропетровської області

*Работа «Армія — наш мир». Орешко Адриана, 13 лет, г. Ровно. Участник конкурса «Моя мирна Україна», организованного Всеукраинским благотворительным фондом Игоря Янковского «Инициатива во имя будущего»

* * *
Зимова пора,
І холод іде,
А наші солдати
Воюють за волю!
За наші родини!
За мирне життя
В Україні!
Солдате!
Щиро бажаємо
Здоров’я, любові,
Щасливої долі!
Салют Перемоги!
Й швидкої додому дороги!

Учні 4-го класу загальноосвітньої
школи «Екологія і Культура» міста Києва

***
Нехай вам цей рік
світлий мир подарує,
Силу, життя і добро!
В радості й смутку,
У вільну хвилину
Ми дякуємо вам!
Повертайтесь живими!!!

Вітаю всіх наших захисників, а особлива подяка — солдатам 95-ї аеромобільної бригади з міста Житомира.

Олександр Штільгойз, 10 років,
Житомир, учень ліцею № 25

***
Лист солдату

Привіт, солдате! Ти мене не знаєш,
Я просто дівчина, живу собі, як всі.
В моєму місті тихо, не стріляють,
Але війна торкнулася душі.
Чому пишу Тобі? Бо серце просить,
Бо я так звикла — у віршах думки.
В моїй країні сльози, біль і розпач,
І так нестримно пишуться листи.
Ти зараз там, на сході, захищаєш
Свою країну на передовій.
Там дуже страшно, постріли лунають,
Та ти ідеш вперед, вперед у бій.
Ти борешся за волю України,
За незалежність, за її життя
І за майбутнє кожної людини,
А серед тих людей — також і я.
Ти тільки повернись, благаю, чуєш,
Ти не лети високо в небеса,
Бо тут, на цій землі, Тебе чекають
Батьки, дружина, діти… вся сім'я.
І вся країна молиться за Тебе,
Щоб швидше повернувся Ти живим.
І я також щодня молюся небу,
Аби в моїй країні настав мир…
Я сподіваюсь, ці рядки почуєш,
А може, прочитаєш у листі.
Я дякую Тобі, що захищаєш
Мою країну, дякую Тобі…

Марія Скочиліс, 23 роки, м. Львів

***
Я лечу у сні знов до неба
Я лечу у сні знов до неба —
За країну благати свою.
Мені дуже до Бога треба,
Щоб народ прихистив мій в бою.
Я злітаю на крилах надії
До небесних зірок осяйних,
Я несу у душі свої мрії,
Навіть вітер шалений притих.
Я летітиму довго й нестримно,
Бо жадаю ж бо я над усе
Миру й спокою на Україні.
Хай же доля її зацвіте!

Оксана Глуська (Титаренко), 28 років,
селище міського типу Вендичани Вінницької області

***

Дорогі наші захисники!

Поздоровляємо вас з наступаючим Новим роком і бажаємо вам міцного здоров’я та мирного неба!

Дякуємо вам за наш захист та бажаємо скорішої перемоги над ворогом. Сили вам та терпіння! Молимося за вас!!!

З глибокою шаною та повагою
бабуся Таня з онуком Владом, м. Київ

***
Посвящается всем жителям Украины

Мы не будем такими, как были до этой войны.
Мы устали от фальши и боимся уже тишины.
Поломаны семьи, надломлены души,
Тревога сердца наши тяжестью душит.
Свои вдруг стали чужими, и мысли у них не свои,
И все мы как будто больные —
Живет в нас бацилла войны.
А вылечить можно нас сразу и всех
Любовью и миром, свободой для тех,
Кто в страхе в подвалах надеждою жил
И все же любил своих близких и землю любил.

Наталья Селихова,
город Лисичанск Луганской области

***
Молись за Україну

Молись за Україну, рідний сину,
За свій народ і за свою родину.
Молись за золоті поля безмежні,
Молися палко у часи бентежні.
Молись за Україну, милий брате,
За Дніпра води і високії Карпати.
Молись за українську мову і свободу,
За кращу долю для свого народу.
Молись за Україну, любий друже,
Бо у часи такі немає вже байдужих.
Молись за мирне небо і густі ліси,
Щоб поверталися живими із війни сини.
Молімося за Україну ми щомиті,
Щоб знали всі народи в цілім світі,
Що наша ненька — вільна, мирна й сильна,
Що допоможе нам молитва спільна.

Оксана Глуська (Титаренко), 28 років,
смт Вендичани Вінницької області

*Работа «Чаплі-українки». Автор — Анна Годун, 15 лет, г. Житомир. Участник конкурса «Моя мирна Україна», организованного Всеукраинским благотворительным фондом Игоря Янковского «Инициатива во имя будущего»

***
Я хочу назад свою Україну:
I Крим, i Луганськ…
І всю Батьківщину!
Пісні жалю не будуть лунати
I солдат перестанутьвбивати.
Танки i «Гради» не будуть стріляти,
Мами не будуть щоночі ридати.
Омріяний спокій вернеться до нас,
Коли промине цей жахливий час…

Олег Навер, учень 4 класу
Ужгородської ЗОШ І—ІІІ ст. № 15,
Закарпатська область

***
Пусть материнская любовь тебя спасет,
Пусть девушка дождется возвращенья…
А гады пусть на подступах умрут —
Не будет им покоя и прощенья!
Сын где-то подрастает без отца,
И мама сердце рвет от дум о сыне.
Девчонка обручальное кольцо
Хранит, как оберег, она же — берегиня.
Дай Бог вам сил и мужества в сердцах,
Чтоб выстоять и показать тем гадам!
А деньги, что в карманах их шуршат,
Им принесут позор, а не награды…
Позор их детям и проклятья — им
За убиенные, истерзанные души,
Что мирно жили по домам своим,
Надеясь в старости хотя б пожить получше…
Придя обманом, влезли в сердце им,
Забрав с собой их принципы и веру.
И разуверившимся и бездомным им
Пришлось хлебнуть несчастия без меры.
И только вы одни, вы, наш оплот,
Смогли вернуть им эту веру снова.
А на пороге скоро Новый год
В который мужество войдет основой.

Стихи родились экспромтом — извините, если что-то не рифмуется. Но мы молимся за вас с нашим священником всей церковью… Просим Бога помочь вам выстоять… Держитесь!!! Чьи-то сыновья, чьи-то братья, чьи-то папы и дедушки!!! Мы молимся за вас на далеком континенте, в Канаде…

Татьяна Друмова, Торонто

***
Балада про АТО (пам'ятi Сергiя Киричука)

Нам вiйна наступає на п’яти,
Ми ж продовжуєм жити й гуляти,
Лиш синiв проводжаєм на схiд,
Поливаючи слiзьми їх слiд.
Смерть, як меч, вiд зорi до зорi…
Зла бажають чужі матері,
Вояків «бандерюгами» звуть
І з прокльоном у спину плюють.
Але наші герої-бійці
Не зважають на докори ці,
Бо в пітьмі східняки заблукали —
Їм миліші російські вандали.
Гей, прокинься душа українська!
Завертай до козацького війська,
Україну від бід захисти,
Не ростуть хай в долинах хрести.
Що за люди і що то за мати,
Що навчила братів убивати?
Молодих, красивих, здорових,
Повертають родинам в гробові.
І сивіє матуся за мить,
Замість серця лиш рана кровить.
Хіба думала, хіба знала,
Що дитя для війни годувала?
Чорну хустку довіку не скине:
«Сину, сину, чому ж ти загинув?!»
Але добре хоч те, що хлопчина
В ріднім краї лежить в домовині.
Буде знати, де квітку покласти
Й на горбочок навколішки впасти…
А десятки без вісті пропали —
всіх у братські могили поклали.
Вже потрохи вчимось рахувати:
Скільки можемо касок придбати,
Кілька діб поскромніше прожити,
Щоб жилети з броні закупити.
Нас багато — таких не здолати,
Відтепер ми усі, як солдати.
Має кожен піднятись в борні
В цій кривавій священній війні.
Не поставити нас на коліна —
Буде жити в віках УКРАЇНА!

Сахар Алла, с. Римачі,
Любомльський район, Волинська область

***
Лист до солдата

Здрастуй, дорогий солдате!

Де ти зараз? Сидиш в холодному окопі чи, може, грієшся в бліндажі? А може, обідаєш? Та й це не важливо, головне — ти зараз на війні! Чому ти опинився там, чи цього ти хотів? Чому доля тебе закинула туди? Чи запитував ти себе? А я іноді запитую себе. Чому ці люди зараз на війні? Ти чийсь син, чоловік, може, батько, навіть дід. Господи, скажи, як зробити так, щоб ця війна скінчилася? Кому дати хабара, а може, навпаки, не дати?..

Солдат, як ти жив до війни, ким був? Ти ходив щодня на роботу, яку, можливо, не любив, а може, навпаки, дуже любив, займався якимись буденними справами, був частиною маси людей, одним словом, як всі.

Зараз ти — герой, навіть якщо там не з власної волі, якщо ти дуже боїшся. Ти — герой просто тому, що ти там. Можливо, в цьому сенс твого життя. Можливо, це твоє призначення в житті, а може, й ні. Однак ти там і ти — герой.

Я не знаю, як я можу тобі допомогти, на жаль, я не вмію в’язати носки та жилети, не маю багато грошей, щоб допомагати постійно матеріально, хоча по можливості все-таки допомагаю. Сьогодні вирішила просто написати тобі листа.

Коли ця війна скінчиться, ти повернешся додому. Знову почнеш звичайне життя звичайної людини. Ти йтимеш по вулиці, а назустріч йтимуть люди, які не знатимуть, що ти був там. Однак про це знатимеш ти, це завжди буде з тобою. Твої спогади — це те, чого не залишиш там, в окопах чи в бліндажах. Ти йтимеш по вулиці і думатимеш, що ось ти знову тут, серед людей, знову робота, друзі, буденні проблеми… Але ти будеш цьому всьому радіти, бо це — ЖИТТЯ. І це найцінніше.

Повертайся, солдате! Марина Лисенко, Київ

***
Бійцеві АТО

Мій любий солдате, пишу я до тебе
З подякой, від щирого серця,
Що маєм сьогодні ми мирнеє небо
Й надію, що лихо минеться.
Ти зараз на сході — мене захищаєш,
Щоб мирним у мене був сон.
І те, що молюсь я за тебе, не знаєш.
На це не потрібно ікон —
Я просто у небо звертаюсь до Бога,
Щоб він тебе скрізь боронив,
Безпечною всюди була щоб дорога,
І стало на все тобі сил.
Щоб ти повернувся вцілілим — БЛАГАЮ!
Молюся за тебе щодня.
І хоч особисто тебе я не знаю,
Мені відтепер ти — рідня.

Катя Афанасенкова, 8 клас, село Казначеївка,
Магдалинівський район, Дніпропетровська область

***
Я повернусь…
(вірш-присвята українським
солдатам та їхнім дружинам)

Лебідко моя, я скоро вернуся,
Неначе уперше тебе обійму.
Я з ворогом лютим за правду борюся
І тільки тобою я зараз живу.
Кохана моя, ти не плач, не журися!
Мене береже молитва свята.
Ти вір в перемогу й за мене молися,
Молися, кохана моя золота!
Не плач, я благаю, бо серденько рветься.
Твій біль відчуваю, але не боюсь.
Все скоро закінчиться, спокій вернеться,
І я, моя мила, до тебе вернусь.
Так ми заживемо у вільній країні
І виростим в мирі щасливих дітей!
За це віддаю сили я Україні!
За віру! За правду! За наших людей!

Віта Стронська, смт Гриців,
Шепетівський район, Хмельницька область

***
Дорогий український солдате!
Я хочу тебе захищати,
Щоб був ти під захистом божим.
І я вірю, що ти переможеш!
Герої не вмирають!
Палять гармати,
Окопи палають,
В героїв стріляють,
Героїв вбивають.
Я цілому світу кажу,
І хай знають:
Герої живуть!
Вони не вмирають.
Вони залишаються
В наших серцях,
У спогадах сина,
У сенсі життя.
Вони назавжди
В небеса відлітають…
Але все одно —
Вони не вмирають!

Герасименко Аріна, 15 років, с. Бране Поле
Богуславського района Київської області

***

Нездоланним і безстрашним «кіборгам»
донецького аеропорту присвячується

Ще рік тому він грався у війну…

Він рік тому ще грався у війну,
Кремезний хлопець із аеропорту.
Чим так захоплював його
пейнтбол, я не збагну…
Але сьогодні він поповнив
«кіборгів» когорту.
Ще рік тому не знав він, що війна
Така пекельна, люта і страшна.
Не знав, що друг, ранений ворогом, —
Це серця біль і плач душі, тривога.
Тепер, коли війна ввійшла в його життя,
Єдине точно знає: «Аеропорт їм не віддам!»
Це справа честі і для ньогосимвол віри,
Що буде нескореною назавжди Україна.
І хай щомиті град ворожих куль,
І хай набив він вже чимало гуль,
Хай називають «кіборгом» його,
героєм навкруги,
Він прагне міцності й лиш силидля руки.
Ще рік тому він грався у війну,
Сьогодні б все віддав за мир наУкраїні.
І вірить він, що прожене страшну пітьму,
Якщо ми будемо у прагненнях єдині.

Оксана Глуська (Титаренко), 28 років,
смт. Вендичани Вінницької області

***
Повертайтесь живими

Повертайтесь живими скоріше,
України найкращі сини.
Для народу нема важливіше
За життя без страшної війни.
Повертайтесь живими, благаю!
Уцілійте в запеклих боях.
Хай ніколи не зроситься кров’ю
Жито в наших родючих полях.
Повертайтесь живими до діток,
Хай Господь їх молитви почує.
Від обстрілу російських зеніток
Всіх до одного хлопців врятує.
Повертайтесь живими додому,
Обніміть кожен матір й дружину.
Не допустить Пречиста хай грому
Від війни на мою Україну.
Повертайтесь живими, солдати,
Хай скінчиться проклята війна.
Україна для кожного мати —
Хай ніколи не плаче вона!

Учениця 9-А класу СШ № 6,
м. Дніпропетровськ, Супрун Ксенія

Українка я маленька,
Україну я люблю!
Захищаєте, солдати,
Ви нас гідно у бою.
Нехай Бог вас береже,
Ворогів всіх віджене.

Лілія Вишневська, м. Стебник, 6 років

Присвячено всім, хто зараз на війні
і хто їх чекає додому…

Горить коханою запалена свіча…
Неначе янгол, мою душу зустріча,
Дарує світло тепле і надію
І береже в собі всі наші мрії.
Небесне полум’я її в холодну ніч
Зігріє тіло й прожене пітьму.
І в бій відважний поведе нас світ
Тієї свічки, що в вікні твоїм знайду.
В вогні пекельнім, у глухих лісах
Буде мені незнаний біль і страх.
Під градом куль й ударів кулаків
Благословенний я почую свічки спів.
Ти, мила, відпочинь. Але свічу
Залиш горіти у пітьмі на підвіконні.
А я до тебе птахом прилечу
І поцілую ніжно очі сонні.

Оксана Глуська (Титаренко), смт Вендичани, 28 років

***
Добрий день, шановні!

Дуже патріотична і своєчасна ваша сторінка в газеті, продовжуйте її якомога повніше і довше. Я певен, що вона дає наснаги нашим лицарям-захисникам в двобої з підступним і жорстоким ворогом. Я прослужив в радянській армії з 1980 по 1992 роки, майор запасу. Звільнився за рапортом, не захотів кремлівських воєн на Кавказі і Середній Азії. Якби не моя інвалідність I групи (ампутація обох стоп після автоаварії), був би зараз на передовій. В травні був в Ізюмі — допомагав виїхати інвалідам з Донбасу. Написав би багато, але зараз в лікарні — після повторної ампутації, пишу по-фронтовому — на колінах. Пишаюся собою: після закінчення школи (в 1973-му) і в інституті, і в житті доводилося писати тільки російською, і це майже перший лист рідною мовою — не забув, пам’ять не підвела!

Можливо, надрукуєте мої вірші… Я їх читав в полтавському госпіталі нашим пораненим, коли привозив від своєї сім'ї мед і волоські горіхи. Хлопці були дуже вдячні.

Для тих, хто проливає кров заради нас, ці вірші. Бо чую в душі провину за те, що не з ними. Хоча б так спокутую вину: чому вони, а не я.

Лицарям-захисникам України

З підступним ворогом жорстоким
Зійшлись в двобої ви тоді,
Коли нам «бути чи не бути»
Питання стало в тій борні.
Було в вас зброї тоді мало,
Була і зрада навкруги,
Та в вас є лицарів звитяга,
Любов до рідної землі.
Тим ворогам дали ви відсіч,
Ви показали, хто ви є!
За вами ненька Україна —
Вона вам силу й гарт дає.

Данило Тризуб-Нечай,
патріот, інвалід I групи

***

Воїнам України, охоронцям незалежності
і суверенітету нашої держави, присвячується

Росте-росте у полі жито,
Буяє зерня молоде.
Немовби Богом взяте, зшите
Його полотно вогняне.
А над житами — синє небо,
Таке, як очі у жінок.
Воно так дивиться на тебе
Й таке далеке — до зірок!
А там, у полі, бачу річку…
Трава зелена на луках.
І мати в церкві палить свічку
За сина, що поліг в боях.
У когось біль пекельний, лютий,
У когось радість на душі.
От тільки б був ти не забутий,
Солдат, полеглий на війні.

Роман Солдатов, 25 років, с. Мануїлівка
Дергачівського району Харківської області

* * *
Не підтримую війну я,
Та у мене є надія —
Що усі-усі вернуться,
Щиро-щиро посміхнуться.
Мій дядько теж там — він воює,
А синок його малює
Жовте поле, мирне небо…
Ми всі — мирна, ми — країна,
Ми — єдина Україна.

Настя Ковтун, 10 років, м. Прилуки, Чернігівщина

Я в тебе вірю, мій солдате…

Я в тебе вірю, мій солдате,
Мій друг, коханий, рідний брате,
Мій сивий батьку, милий син,
Адже в бою ти не один.
Серед ворожих куль і кулаків
З тобою в бій ідуть душі дідів,
Що за Вкраїну-неньку життя віддали,
Серця і душі їй подарували.
Сестри молитва й подруги слова,
Безмежна матерів любов свята,
Усмішка милої й коханої дружини
І перше слово ще невинної дитини —
З тобою в бій іде увесь народ,
Який до світла лине крізь темінь перешкод.
«Я в тебе вірю, мій солдате!» —
Скажу я знов, і знов, і знов,
Адже летять з тобою в бій
Надія, Віра і Любов.

Оксана Глуська, 28 років, смт Вендичани

Спасибі, що живий!

Спасибі, що живий!
Ти бачив пекло — знаю,
Ти в ньому був, щоби новий
Прокласти шлях до раю!
Старі ухабисті шляхи
Ведуть народ в нікуди.
Ти ж вирішив, що шлях новий
В нас неодмінно буде…
Спасибі, рідний, за любов
Твою до Батьківщини!
А ще за те, що вірю знов:
Все ж справжні є мужчини!
Спасибі, серденько, що я
Нічого не боюся!
Хоч заслабка, але щодня
По-своєму борюся.
Ця боротьба — не на війні,
Гримить вона у тиші.
Для тебе хочеться мені
Дістати неба й вище!
Спасибі, сонце, що ти є,
А інше — неважливо!
Мов кінофільм життя твоє
Й фінал буде щасливим!

Світлана Спасіба, 28 років, с. Германівка,
Обухівський район, Київська область

***
Дорогий солдате!

«Дякую тобі за те, що ти пішов воювати за нашу рідну Україну. Ми славимо твоє ім'я! Я дякую, що ти воюєш за наше майбутнє, за дитячий сміх, за стареньку сиву матір. Я буду молитися, щоб ти повернувся живим!!!

Головне, солдате, не падай духом! Знай, що на тебе чекають вдома. Чекає вся Україна. Тож, головне, повертайся живим. Я хочу подякувати всім добровольцям, які пішли воювати за своїх дітей, за Україну!!! Спасибі вам, солдати!!!

Ти, головне, повертайся додому.
Врешті знімай запилюжені берці
І вчися наново жити потому
З перепрошитою вірою в серці.
Ти, головне, повертайся, здолавши
чистого зла непрожований стогін,
І відпускай цю ненависть назавжди
Посеред мирної тиші густої.
Ти, головне, повертайся тим шляхом,
Що вбереже твої душу і тіло.
Чорна земля із розпеченим птахом
Тільки дощу, а не крові хотіла.
Ти, головне, повертайся до мами!
Десь там, сивіючи за видноколом,
Матері тужать і дружать домами,
Що пахнуть ніжністю та корвалолом.
Ти, головне, повертайся назовсім
І народи, посади, споруди…
А вже у твоєму дітиську курносім
Виросте радість — нова і правдива!
Ні, ця війна не потрібна нікому!!!
Так, ми її не пробачимо. Себто
Перемагай і вертайся додому.
Просто живим повертайся, і все тут!!!

Репняк Дар’я, 13 років, с. Рогізки
Щорського району Чернігівської області

***
Гаряча кров змочила тіло,
Сорочка змокла майже вся,
І щось у серці так боліло
Від того хибного свинця!
А вдома ж діти… босі, голі,
Дружина плаче у сльозах
І просить Бога лише волі,
І борить у собі свій страх.
А я із кулею в канаві,
Ногами майже у Раю.
Лунають постріли криваві,
І гинуть люди у бою.
А що робить, коли вбивають
Моїх людей, мій рідний край?
Коли бандитів захищають?
Я крикнув: Брате, повставай!
І змовк назавжди в тій канаві…
До Бога праведно пішов
Просити, щоб на переправі
Вкраїні милість він знайшов.

Роман Солдатов, 25 років,
Харківська обл., Дергачівський р-н, с. Мануїлівка

***

Дорогий мій захисник! Любий мій солдате! Я з невеликого міста Сміла, що на Черкащині. Завдяки тобі моє місто не чує навіть відголосів війни. Але ти, мій хоробрий козаче, в самому пеклі. Я вдячна тобі за спокій, за те, що ти борешся за моє майбутнє.

Серце обливається кров’ю і болить за тебе душа. Щовечора зі слізьми на очах я молюся за тебе. Молю Господа, щоб ти повернувся живим. Я не знаю, як тебе звати, але знаю, що ти мужній, хоробрий з великої літери Українець. Повертайся живим, мій Герой!!!

Наталія, 23 роки, місто Сміла, Черкаська область

***
Високодостойний пане Швець і Ваша поважна команда!

Звертаюся до Вас із найщирішими словами глибокої людської і материнської вдячності. Ви робите велику патріотичну справу, започаткувавши рубрику «Полевая почта», тим самим надавши змогу учням, студентам, усім національно свідомим громадянам України долучитися до підтримки воїнів-патріотів засобами щирого слова і малюнка.

Я — викладач української мови і літератури Уманського нав-чально-виховного комплексу «ЗОШ І—ІІІ ст. № 7 — колегіум» Людмила Лісова, заслужений вчитель України. Наша невелика за кількістю учнів школа прилучилася до усіх акцій, спрямованих на допомогу і підтримку учасників оборони України. І коштами, і речами, і продуктами, і добрим словом — ми із героями-бійцями. Передали волонтерами до батальйонів на схід сотні підбадьорливих листів i малюнків. Ми живемо із вірою, надією і лю­бов'ю до наших побратимів і, звичайно, матінки України.

Ми є народ!

Ми не народ, який «від рук відбився»
Та «матушці Росії» в пояс поклонився.
Ми не забули князя Святослава слово.
Для нас патріотизм — життя основа.
Ми — горді, незалежні, мудрі, працьовиті,
Долаєм негаразди, вміємо любити і дружити.
Чого тільки не звідав наш народ великий!
Кріпаччину, навали, тюрми і фашистські черевики…
Боровся, не корився, гордо ніс Шевченка слово,
Вмивався кров’ю. Піднімався. І ставав до бою.
Бо мав у серці те, що не вмирає,
Те, що веде вперед і все здолає.
Так і тепер, одержавши удар від «брата» в груди,
Ми свято віримо: народ наш є, народ наш завжди буде!!!
Шкода, що світ чогось очікує, засуджує і… обіцяє.
А Україна хрест несе, синів втрачає і страждає.
Страшні слова вже знають навіть діти:
АТО, «зачистка», «Град», «Стрілок», бандити.
То хто ж синів-орлів поверне матерям,
Чоловіків — дружинам, батьків — родиніі дорогих людей всім нам?
О Господи, Росіє, посестро, сусідко, схаменися,
Стань на коліна й перед людством тяжко повинися.
Поглянь, і твої діти-вояки в чужій землі,
І твій народ страждає й каже «Ні!» війні.
Так, помста й ворожнеча — то зброядля підлоти й змовин.
А мій народ-мудрець — філософ, зодчий, миротворець.
Згадаймо, українці, і діти, й батько, й мати,
Нас не здолати, не скорити, не зітерти з мапи.
То ж будьмо помірковані! Згуртовані!
І пам’ятаймо: війна — то не забава.
Герої не вмирають! Так, Україні честь, свобода, мир і слава!

Людмила Лісова, заслужений вчитель України,
«Учитель року-2000»

***
Як гірко, важко на душі…
І кожен день немовби пекло.
Я б втік, сховався бу кущі…
Або кудись за край далеко.
А вам же, братчики мої,
Ще важче, гірше… там на полі…
Вам не співають солов'ї
І перед смертю босі й голі.
Та згадують про вас свої…
Їм не байдужа ваша доля.
Тримайтесь, хлопці, на війні.
Вже скоро буде наша воля!
Стерпіти б нам тепер лиш біль…
Ці безкінечні наші втрати…
Віддерти б в душах нашу цвіль
І ворога звідсіль прогнати.

Роман Солдатов, 25 років, Харківська область,
Дергачівський р-н, село Мануїлівка

***
Слово українця

Мій рідний край —
Це мій прекрасний рай.
Та навіщо ви його руйнуєте,
Хіба ви спокій не любите?
Ви наших хлопців вбиваєте
І землю кров’ю заливаєте.
Ми вам це не пробачимо,
Хоч ви цього не побачите.
Та в душі будем знати:
Треба таких, як ви, карати.
Чому ви наше життя псуєте
Та від сорому сльози не ллєте?
А ми все плачемо,
Бо більше тих, хто загинув, не побачимо.
Та не вдасться вам правди приховати,
Вам нашу країну ніколи не зруйнувати.
Ми завжди перемагали,
Бо завжди віру мали.
Ви нас всіх лаєте
І ні в чому міри не знаєте.
Та ми і зараз переможемо
І разом все обов’язково зможемо.

Анастасія, 10 років, м. Малин

«Дорогий солдате!

Тобі пише учень 8-го класу. Ти мене не знаєш, але я знаю багато про те, що відбувається на сході України. Коли дивлюсь телебачення, моє маленьке серце не може збагнути, що насправді ідуть бої. Але всупереч всьому знаю, що в цей складний час ти оберігаєш кордони на моїй рідній Україні. Бережеш наш спокій, наше тихе і мирне життя.

Дорогий солдате, незважаючи на складні й нестерпні умови життя, ти залишаєшся вірним військовій присязі та народу України. Та захищаєш родини і сім'ї, бережеш мій сон. За тебе, солдате, моляться наші бабусі й матусі, просять у Бога здоров’я і миру усій нашій славній українській землі. Дякую тобі від усього серця. Я вірю в тебе! Нехай твоє гаряче серце, світлий розум та міцні руки вбережуть усіх нас та славну, вільну Україну!

с. Лютенька, Гадяцький район, Полтавська область

*Лиана Лешенко

Вінок Україні

«Тобі вінок я намалюю, Україно мила!
У нім з'єднаю цвіт калини
І зірочку Чумацького шляху.
Вплету блакить волошок степових,
Веселий клекіт журавля
І чари євшана.
Не позабуду і казки століть, І спів Шевченка-кобзаря,
І доброту Євпраксії святої,
Пісні дівчат на Купала,
І ніжну мами колискову —
Усе хороше в колі у квітковім поєднаю я.
І окроплю вінок водою із Дніпра,
Прикрашу стрічками веселки
І діамантами роси.
У чисте поле понесу,
Де небеса єднаються з землею,
І подарую Батьківщині цей вінок,
Що малювала я душею.

Ліана Лешенко, село Курінь,

Бахмацький район, Чернігівська область

*Алена Сербина, г. Днепропетровск

З тривогою і болем усім, хто зараз на війні, присвячується…

Дві душі

Бринить сльоза і серце калатає,
Коли я найріднішого проводжу на війну.
А він і не підозрює, не знає,
Що я дитя під серденьком ношу.

Його дитя, кровинка найрідніша,
Зі мною залишається чекать.
Його не хвилюватиму ще більше,
Тож не потрібно ще про цеє йому знать.

Щоб там, далеко, у воєннім пеклі,
За двох він хвилюватись не почав.
Щоб у бої смертельні і запеклі
Він без тривог за сина вирушав.

І лиш тоді, коли прийде додому,
Коли минуть хвилини всі страшні,
Хай стане вже тоді йому відомо,
Що вже молилися за нього дві душі.

Оксана Глуська, 28 років, смт Вендичани, Вінницька область

Лист до Солдата

Пишу листа тобі, Солдате,
Мій любий друже, рідний брате.
Ну як ти там?.. Ото дурна —
Таке питаю… Йде ВІЙНА!..

Пишу листа тобі, Солдате,
Мій добрий янголе крилатий!
Ти захищати від біди
Мене й країну йшов туди!

Пишу листа тобі, Солдате…
Багато хочеться сказати
Найкращих в світі теплих слів,
Щоб їх промінчик серце грів.

Пишу листа тобі, Солдате,
І хай не буду навіть знати,
Хто ти і як твоє ім'я,
Але в думках з тобою я!

Пишу листа тобі, Солдате,
Писати легше, ніж стріляти…
Пишу, бо хочу, щоб рядки
Тебе від куль уберегли!

Пишу листа тобі, Солдате.
Затихнуть «Гради» й автомати,
Засяє сонце в небесах,
І ми забудем весь цей жах…

Пишу листа тобі, Солдате.
Ти будеш жити і кохати,
Ростити діток і сади,
Коли повернешся з війни!

Пишу листа тобі, Солдате!
І дуже хочу обійняти,
Вловити подих, серця стук,
Відчути силу твоїх рук.

Пишу листа тобі, Солдате,
І буду Господа благати,
Щоб Він тебе в бою беріг,
Щоб ти вцілів і переміг!

Пишу листа тобі, Солдате,
Та час його уже кінчати.
Багато різного в душі —
Всього не скажеш у листі.

Пишу листа тобі, Солдате,
Мене, до речі, Свєта звати.
Цілую тисячу разів!
Героям слава! Досить слів…

Світлана Спасиба, 27 років, с. Германівка, Київська обл.

Я Ніка. Мені вже виповнилось 1 рік і два місяці. Люблю дивитись в газеті малюнки. Сама ще не вмію малювати, але дуже люблю дзвонити по мобільному. Говорю уже: «Алло! АТО?»

Хотіла звернутись до дяді Путіна: «Не вбивайте маленьких діток і наших солдат, які захищають нас від бандитів. Ми хочемо жити під мирним небом в своїй єдиній, рідній Україні!»

Висилаю своє фото, веду переговори з солдатами АТО.

Ніка. Закарпаття

Взяти на руки, щоб спасти,
Міцно обняти, щоб зберегти,
Хочеться землю свою у цей час…
Господи любий, зглянься на нас!
Хочеться стати для неї щитом,
Зброєю, світлом, любов’ю, добром;
Щепленням бути від лютих зараз!..
Господи милий, зглянься на нас!
Вкласти в долонях спати її,
Щоби спочила хоч уві сні,
Щоб відігрілась від льоду образ…
Боже всесильний, зглянься на нас!
Розпач безмежний мене обійма, —
Йде в Україні наразі війна…
Бачив її крізь століття Тарас…
Боже великий, зглянься на нас!
Рук моїх мало — треба усі!
Вільний народе на вільній землі,
Київ, Черкаси, Харків, Донбас, —
Де ваші руки? Хто, окрім нас?
Бог допоможе в чеснім бою —
Йди до кінця за ідею свою!
Довго бродив в нас байдужості квас!
Боже єдиний, врятуй усіх нас!
Наша Вкраїна вічна, як Ти!..
Молимо: Боже, її захисти!

Світлана Спасіба, 27 років

«Всех сметет наш народ — стар и млад идут вперед»

Руки прочь, братья-славяне!
Ведь мы, как и вы, христиане!
Что ж вы братьев своих убиваете,
Против нас войну разжигаете?

Очень вам страна наша нравится?
Да! Она черноземами славится,
Лесами, полями душистыми
И Днепром, и озерами чистыми.

Украины богатство главное
Это люди — народ наш славный.
Он красив, работящ и един,
И в защиту пойдет как один.

Слава Гитлера, Бонапарта
Не давала Путину спать.
Ведь в мечтах, еще сидя за партой,
Македонским хотел бы он стать.

Да, «великим» он стал,
Но не так, как мечтал.
Вы ничтожный человек,
Не простят вас вовек,
Интриган, провокатор, лжец,
Путин, вы большой подлец!

И собрались тесною кучею
Под рукой вашей «могучею»
януковичи, пшонки,
Ну и прочие подонки.
Всех сметет наш народ —
Стар и млад идут вперед.
Ведь народная война —
Это мощная волна.

Верим, знаем: агрессор падет
И мирное время скоро придет.
В едином порыве
твердим мы ныне:
«СЛАВА ГЕРОЯМ!
СЛАВА УКРАИНЕ!»

Наталья Афанасьевна Турчина, 80 лет, Киев

Домбровский Юрий, 5 лет, Ровенщина:

Алина, 5 лет:

«Дорогі наші воїни-захисники!

Я дуже вірю, що скоро ви переможете злих ворогів. Пишу, щоб якось підтримати вас в цей нелегкий для нас час.

Хочу подякувати вам, дорогі захисники, за те, що ви захищаєте нас та нашу рідну Україну. За вашу мужність, незламність, за те, що ви, наражаючись на небезпеку, сміло боретесь з ворогами.

Бажаю усім вам міцного здоров’я, сил, бойового духу та успіхів.

Бажаю швидкої ПЕРЕМОГИ та повернення цілими та неушкодженими до рідних домівок. Хай Господь вас береже! А Матінка Божа захищає вас своїм омофором

Слава Україні!

Героям слава!

Ми віримо у вас!!!

Низький вам уклін!

Дякуємо вам.

Лук’яненко Таня, 8 років, с. Красилівка Броварського району«

«Доброго дня, солдати!

Мене звати Марійка, мені 10 років. Живу я в Прилуцькому районі Чернігівської області в селі Білорічиця. З нашого села теж є чоловіки, які воюють на війні. Спасибі велике, що захищаєте нас. Бо у нас дома із осіб чоловічої статі тільки песик Муня. Але він дуже дружелюбний, інколи загавкає і швиденько біжить до мене.

У нас все добре. Ми з мамою і бабусею вибираємо картоплю. Скоро буде 1 вересня, і я піду до школи.

Нехай кулі минають вас, щоб повернулися в свої домівки живими і здоровими. І нехай скоріше закінчиться ця війна.

З повагою — Марійка«

Герою!

Величезне дякую за те, що ти на передовій. Дякую за те, що ти є. Дякую за те, що ти зі своїми побратимами на варті добра і миру. Будь ласка, бережи себе і повертайся живим і здоровим. Я знаю, що так і буде. Я вірю, що в твоєму домі буде спокій і злагода, ти будеш чути веселі дитячі голоси і насолоджуватись життям. В Україну обов’язково прийде мир, бо в нашій країні є такі ВОЇНИ, як ти. Моє серце поряд з вами, ГЕРОЇ!

Вікторія з Дніпропетровська

«Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас
слава
І воля святая!»

(Т. Шевченко, «Кавказ»)

В редакцию «ФАКТОВ» позвонили бойцы из добровольческого 11-го батальона «Киевская Русь», которые сейчас находятся в зоне АТО в районе Дебальцево, — специально, чтобы поблагодарить за страничку с детскими рисунками.

— Вашу газету, по несколько номеров которой к нам привозит волонтер Олег Свирко, мы читаем от корки до корки, — рассказал Николай Боенко, доброволец из Белой Церкви. — Но особенно радует сердце страничка с детскими рисунками и теплыми словами в адрес украинских бойцов. Ведь тут у всех, кроме самых молодых хлопцев, дома остались дети. У меня самого трое! Поэтому мы тоже хотим передать маленьким художникам большой привет и поблагодарить их за поддержку. Спасибо, дорогие мальчики и девочки. А мы скоро вернемся домой — с победой!

З тобою я, ти знай, солдате мій,
В час перемоги та в хвилини скрути.
Ти відчувай, що за спиною весь народе твій
Чекає, що прийдеш і більш війні не бути.
З тобою я, мій любий, ти не бійся.
Я кожну ніч молюсь за вдачу твою, рідний.
Вночі від щирих слів моїх ти грійся!
Герою наш, будь Батьківщині вірний.
З тобою я, ти знай, солдате мій,
І зараз на твоєму боці справедливість.
Мужність i сила — це є образ твій.
Рушай! Вдячні будемо ми за сміливість.

Спасибо вам, дорогие! Возвращайтесь к нам побыстрее живыми и здоровыми. Пускай Господь оберегает вас от бед. Верю, скоро все будет хорошо!

Султанова Алина, 18 лет, г. Днепропетровск

Шановні воїни!

Дякую вам, що ви захищаєте нашу країну від ворогів. Дякую, що жертвуєте своїм життям та здоров’ям заради нас. Тримайтеся, бо у вас всі вірять. І я вірю, що скоро це скінчиться і ми переможемо.

Дякую Вам.

Андрій Смук, 12 років, місто Миколаїв

Здрастуй, дорогий захиснику Вітчизни!

Як тебе звати, я не знаю, але знаю — ти хоробра і мужня людина. Ти взяв зброю і поїхав захищати мою родину, нашу Україну від терористів. Знаю, тобі важко. Мій прадідусь теж воював. Коли я народився, його вже не було. Він рано помер. На фронті втратив руку. Про нього мені розповіли мама і дідусь. Він пішов на фронт, коли йому було 17 років. Вивчився на снайпера, кулеметника, молодшого командира. Воював на річці Вісла.

Коли дідусь воював у Німеччині, йшли запеклі бої. Одного разу кулеметника було тяжко поранено. Прадідусь зайняв його місце і стріляв так наполегливо, що ствол кулемета перегрівся та тріснув. Німці відступили. Генерал, побачивши це, нагородив прадідуся орденом Слави. З тим кулеметом він дійшов до Берліна.

Мій прадідусь відстояв нашу землю у 1945 році. Про його подвиги пишуть у газетах і книжках. Ти захистиш нашу Україну тепер. І про твої подвиги напишуть. І пам`ятники поставлять твоїм товаришам, що загинули. Ми з мамою бажаємо тобі доброго здоров`я. Мама каже, щоб ти берігся, без потреби не ризикував.

Я навчаюся вже в 4 класі. Стараюся вчитися добре, відвідую секцію самбо. Мрію стати щасливою людиною. Але без миру ніяка мрія не здійсниться. Повертайся живим!

З найкращими побажаннями Олексій Рибалко, учень 4-го класу Київського ліцею № 23 «Володимирський кадетський корпус»

*Олексій Рибалко: «Це я ще в першому класі, тому такий несерйозний»

Тамила, 13 лет:

Андрей Пивень:

Александра Карпенко, 6 лет:

Маша, 10 лет:

Воїни

Воїни — це наша гордiсть.
Вони нас бережуть.
Миру без них не буває,
Злагоду всiм нам несуть.
За нашу рiдну Україну
Готовi ви життя своє вiддать!
I як би не було, в лиху годину
Готовi всi вони перемагать!

Цей вiрш я написала нашим воїнам
Пасинок Катя, 12 рокiв

Єднайсь, народе України

Єднайсь, народе України!
Обороняй i захищай її!
Ми нацiя мiцна i сильна!
Ми переможем ворогiв!
Ми будем захищать кордони,
Землi, води, суходiл.
Ми будемо вже всi напоготовi,
Щоб розгромити ворогiв!
Ми не раби — ми вiльнi люди!
Нехай почує це весь свiт.
I захищать країну будем
Вiд лих, напастей i всiх бiд.
Єднайсь, народе України!
Обороняй i захищай її!
Ми молимось: «Боже
Великий, єдиний,
Нам Україну храни!»

Для наших українських воякiв,
в тому числi i мого дядька Романа,
котрi захищають нас

Ганжа Вiка, 12 рокiв, село Требухiв

Дорогі солдати!

У такий скрутний для України час ми раді, що у нас є такі герої, як ви, які захищають нас, не дивлячись ні на що. Ми впевнені у перемозі нашої армії над російськими загарбниками. Нам би хотілося бути поруч з вами, щоб якось допомогти, але ми ще зовсім юні. Ми завжди подумки з вами.

Хоч би хто і як не ображав нашу армію, але ми знаємо: наші солдати самі найкращі! І будете захищати нас до останньої краплі крові. Ви наші герої, і ми любимо вас. Дякуємо вам, солдати, що ви зараз знаходитесь на сході, оберігаєте незалежність та територіальну цілісність України. Ми віримо у вас! Ми дуже співчуваємо сім'ям загиблих. Хочемо, щоб усі солдати повернулись додому цілими і неушкодженими.

Повертайтесь з перемогою! Слава героям України!

Марія, 12 років, Настя, 15 років, Київ

Добрий день або вечір.

Мене звати Поліна, мені 10 років. Два місяці назад у мене народилася сестричка. Вона така крихітна і така беззахисна! I ми дякуємо вам, що ви бороните рідну землю й усіх нас. Україна — велика країна, і дуже прикро, що серед такого славного народу є поганці й зрадники.

Від щирого серця бажаю вам міцного здоров’я, мудрості, мужності, уміння, терпіння й везіння. Нехай Свята Покрова закриває вас своєю покровою, щоб до вас не доторкнулася ні куля, ні снаряд, ні осколок. Ми переможемо, бо ми — українці. І цим все сказано. Ми вас любимо, поважаємо, пам’ятаємо і на вас надіємось. До побачення, з повагою Поліна.

P. S. Відпишіть мені два слова: я живий.

Акция продолжается!

Ждем писем и рисунков от детей из всех регионов Украины.

Ребятам, которые хотят поддержать наших солдат на фронте, предлагаем присылать свои письма и рисунки в редакцию газеты «ФАКТЫ» по адресу 4 116, г. Киев, ул. Ванды Василевской, 27/29 или по электронным адресам [email protected] и [email protected].

149060

Читайте нас в Facebook