Один відомий американський мандрівник, який встиг за своє довге життя побувати практично на всіх континентах, відвідавши понад 100 країн світу, потрапив на Буковину. Був він уже немолодий, але примудрився навіть у своєму віці залишитися напрочуд енергійним та допитливим. Знаючи трішки українську мову, оскільки діди-прадіди його були з України, весь час розпитував людей, з якими зустрічався: а це до чого, а те нащо робите, а ця традиція звідки пішла?..

Якось уранці зібрався він піднятися на полонину. Накрапав легкий дощик. І, аби не ризикувати, вирішив він дізнатися, чи варто саме сьогодні підніматися у гори. Одного запитав, другого — ніхто напевне не знає. Розводять люди руками: мовляв, звідки ми знаємо? У наших краях лише одному Господу відомо про все, ну, й про погоду, звичайно, у томі числі.

І от зустрів мандрівник старого вуйка, який гнав перед собою невеличку отару. Вирішив і у нього перепитати, якою буде погода.

— Доброю, — раптом упевнено відповів той. Подумав хвильку, а потім додав: — Такою, яка мені подобається.

— Звідки ж вам про це відомо? — знову поцікавився гість.

— А я, чоловіче, давно вже це знаю, — ще загадковіше сказав дід. — Коли був молодим, весь час щось у житті обов’язково мене не влаштовувало. Що б не зробив — усе здавалося не тим, до чого прагнув. Аж потім зрозумів: якщо не можеш увесь час отримувати те, що тобі подобається, навчися любити те, що маєш… От чому я упевнений в тому, що й сьогоднішня погода буде мені до вподоби. Бо за великим рахунком за погоду у нашій душі відповідаємо ми самі.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, мої друзі, хорошого дня. Як завжди, щиро ваш.