Аудитория одного номера газеты «ФАКТЫ» является самой массовой в Украине — 587 тысяч 610 человек (данные MMI Украина)
Иван Дзюба

перед лицом "ФАКТОВ"

Иван Дзюба: "Я ніколи не був вільним від боргів перед людьми і собою"

Ольга УНГУРЯН, «ФАКТЫ»

26.07.2016

Размер текста: Абв  Абв  Абв  

26 июля легендарному украинскому писателю-шестидесятнику, академику, Герою Украины исполняется 85 лет. Накануне юбилея Иван Михайлович Дзюба поделился с читателями «ФАКТОВ» своими сокровенными мыслями

— Как вы сами представились бы нашим читателям?

— В молодості — мрійник, нині — вперто працюючий пенсіонер.

— Ваш любимый цвет, запах, продукт, напиток?

— Колір — зелений, запах — бузка, продукт — який запропонує дружина; особливо улюбленого напою не знаю, амброзії не дають.

— Чем для вас пахнет детство?

— Пекучим донецьким сонцем і найсмачнішими у світі жерделями (абрикосами) з нашого садочка в Оленівських кар'єрах.

— Счастье — это… что? Вы счастливый человек?

— Як на мене, щастя — це умовний вираз, який служить людям для того, щоб побажати комусь або й собі найбільшого можливого добра («хай щастить») або сказати про чиєсь надзвичайне «везіння» («пощастило чоловікові»). Таких ситуацій безліч, але всі вони минущі. В реальному житті бувають хвилини радості, можна назвати їх хвилинами щастя, але воно мінливе. Щастя як стабільного стану, в якому людина живе і з яким освоїлась, — не уявляю. Мабуть, для нормальної людини це було б пекло.


*Самым счастливым днем своей жизни Иван Михайлович считает день, когда познакомился со своей будущей женой Мартой Владимировной (фото из семейного альбома)

— В чем вам видится смысл жизни?

— Бачити великий світ, бути собою серед людей, вчитися в них і робити те, на що ти почуваєш себе здатним.

— Что такое любовь?

— Що таке любов? Є безліч визначень, але жодне з них не є і не може бути достатнім, бо це інтимно неповторне почуття, неповторна людська доля. З’являється нізвідки і невідомо куди веде. Може, це самопосвята: Жінці, Батьківщині, Справі, Призначенню. А може, це спрага повноти. Людині властива потреба ділитися з іншою безмежно близькою людиною — і добром, і в горі. Ділитися життям, жити «на двох». Пригадуєте прадавнє уявлення про те, що є в світі дві половинки, які шукають одна одну і мають поєднатися? Наївне і майже смішне, як на теперішні часи, уявлення, але скільки у світі страждань і трагедій від того, що ті дві половинки не знайшли одна одну і все життя колотяться, кидаючись наосліп за примарами!

— Вы хорошо помните самый счастливый день своей жизни? А самый непростой?

— День, коли зустрів свою майбутню дружину, 5 травня 1962 року. А «самый непростой» — день, коли вийшов з тюрми, 5 листопада 1973 року.

— Чего вы ни за что не сможете простить другим людям?

— Не прощати можна собі самому. Не прощати іншим — не по-християнському, не по-людському. Хіба що йдеться про щось нелюдське, про жорстокість до людини чи до живих істот.

— Что-то может довести вас до слез?

— Чиєсь страждання, смерть. Буває — навіть коли ти при цьому не присутній, але почув розповідь або побачив по телевізору. В дитинстві мама називала мене «тонкосльозим», бо я міг розплакатись і при вигляді вбитої пташки.

— Какими качествами нужно обладать, чтобы добиться успеха?

— Цього не знаю. І не люблю слова «успіх». Бо на нього тепер лягає тінь чогось кар'єрно-рекламного. Успіх, на мій погляд, не може бути ні метою життя, ні критерієм самореалізації людини. Мені пригадується давня епіграма на «успішних» діячів мистецтва, вага яких оцінювалася за марками авто, якими вони володіють. Кінець епіграми звучав так:

Ну, а кто не сумел достичь
В искусстве больших успехов,
Покупает себе «Москвич"
Или ходит пешком. Как Чехов.

— Есть у вас личная формула успеха?

— Я не втаємничений у магію успіху.

— Какую роль в вашей жизни играют деньги?

— Стосунки з грошима в мене суто прагматичні. В молодості я витрачав їх на книжки, тепер — на ліки.

— Что для вас означает быть свободным?

— Певно, маються на увазі не політичні свободи. Це окрема матерія і розмова окрема. На цю тему сказано предостатньо. Що ж до свободи житейської, особистої, то… Я ніколи не був вільним від обов’язків, від боргів перед людьми і перед собою, від провин, від надій… Так що з теоріями такої свободи знайомлюсь у книжках, надто у «продвинутих» авторів. А коли чую апостолів свободи в наших телешоу, або у Верховній Раді, або в міжпартійних порахунках, чи в проплачених вуличних колотнечах молодих балаклавників, що якимось дивом уникають АТО, — мені стає щиро жаль ту бідолашну свободу, хоч я з нею особисто і не знайомий.

— Испытываете ли вы страх перед смертью?

— В молодості не думав про це з легковажності. А тепер, у моєму віці, боятися смерті непристойно. Інша річ, що воно само собою думаєтся про сім'ю, про близьких — як їм буде.

— Что вы станете делать, узнав о том, что вам осталось прожить ровно семь дней?

— Поставлю під сумнів таку ризиковану конфіденційну інформацію. Це ж може бути і шантаж, і провокація, і розіграш. Нас же дурять і дурять. Проте, на всяк випадок, сяду писати прощальні листи, на цей світ і на той, усім, перед ким завинив. Їх ой як багато! Може, до всіх і не достукаюсь, а все-таки…

— Вы никогда не задумыва­­лись над тем, есть ли жизнь после смерти?

— Тут би хоч якось упоратись і з цим життям — у житті, а «життя після смерті»?! А втім, поживемо — побачимо.

— Что вы вкладываете в понятие добра и зла?

— Як на мене, добро — це коли нікому не зле, а зло — це коли нікому не добре. Бо добро — це і злому добре, а зло — це й самому злому не добре.

— Вас часто предавали?

— Ніколи й ніхто.

— Что вам помогало преодолеть периоды полного отчаяния?

— В особистому житті в мене періодів цілковитого відчаю не бувало, може, через мою нерозважність. А від того відчаю, який буває, коли дивишся на наше суспільне життя, рятує вічна надія, хоч і розумієш її ілюзорність.

— Существует ли Бог?

— Не знаю. Але треба жити (старатися жити) так, наче Він є, і наче Він усезрячий і всесправедливий. Інакше кажучи: прислухатися до своєї совісті, бо, як сказав Кант (а він знав, що говорив): голос совісті — це голос Бога в людині.

— Случались в вашей жизни чудеса?

— Ні. Спеціально для мене ніхто ніяких чудес не призначав. Але є і для мене, як для всіх, — велике чудо Життя.

— Сколько времени вы смогли бы прожить на необитаемом острове и что взяли бы с собой?

— А де ви знайдете тепер безлюдний острів? На кожному острові й острівці як не американська, то російська або китайська військова база. А де немає баз, там уже є якийсь нафтодоларовий власник, рекетир або самопроголошений губернатор, ще й офшорну зону облаштовує. Єдиний безлюдний острів — це хіба в Києві (або Харкові, або Одесі і т. д.) серед суєтного натовпу; відключився — і ти в безлюдді.

— В какую эпоху вам хотелось бы жить и с кем из представителей той эпохи пообщаться?

— Нав’язуватися тим, хто давно вичерпав свою життєву долю і здобув омріяний спокій поза часами, не хочу. Найкраще жити у свою добу. Тут ти принаймні не самозванець і не незваний гість.

— Как вы считаете, красота действительно может спасти мир?

— Світ ніщо не врятує. Але світ ще може врятувати красу, бодай на деякий час, поки ще її не підмінили безповоротно.

Анкеты других знаменитостей, ответивших на вопросы «ФАКТОВ»,
читайте здесь

Фото в заголовке с сайта gazeta.zn.ua

Заметили ошибку? Выделите её и нажмите CTRL+Enter

Новости партнеров
Загрузка...

Загрузка...

Жена говорит мужу: — В Африке есть племена, где мужья продают своих жен. Если бы мы там жили, ты бы меня продал? — Ни за что! Я бы тебя... подарил.

Версии