«Жодна сторона війни не хоче, але війна можлива», — політолог Шевцова про «українську пастку» для Кремля
«Українська пастка для Кремля. Який день ми обговорюємо, чи буде війна між Росією і Україною, — пише Лілія Шевцов а на своїй сторінці в соцмережах. — Багато хто схиляється до того, що жодна сторона війни не хоче, але війна можлива.
Цей висновок відображає ситуацію «горючої суміші», яка може спалахнути в будь-який момент. Неважливо, що стало поштовхом до чергового зриву перемир'я між Україною і невизнаними республіками, і що спонукало Росію до демонстрації сили на кордоні з Україною.
Можна перерахувати з десяток можливих приводів для ескалації. Тут і прагнення президента Зеленського зміцнити свою підтримку в країні і повернути увагу Заходу. І спроба Кремля змусити Київ почати реалізовувати самогубні для нього Мінські угоди.
Можна продовжувати вгадувати, що спровокувало загострення. Важливіше зрозуміти причину, яка не дозволяє домогтися врегулювання конфлікту між Росією і Україною.
Причина — в несумісності структурних засад української та російської державності. Україна може бути суверенною державою (цього хоче більшість українців), тільки дистанціюючись від Росії. Суверенітет означає рух України в Європу.
«Гібридний» варіант державності, за якого контрольований Москвою Донбас був би інтегрований в Україну, перетворює країну в «failed state» з російським нашийником.
У свою чергу Росія, зберігаючи імперські настрої, не може змиритися з українським самевідсіканням. Це позбавляє Росію ролі стрижня в євразійському просторі. Дистанціювання України нестерпне для російської еліти, яка за президентом Путіним вважає, що «росіяни й українці — один народ». Отже, відсікання частини цього народу — удар по російській державі.
Компроміс щодо Донбасу між Росією і Україною може бути досягнутим тільки за рахунок відмови однієї сторони від засад своєї державності. Швидше навіть — за рахунок переформатування держави! До цього жодна сторона не готова.
У цій ситуації стійке перемир'я між Україною і невизнаними республіками примарно. Причому, всі учасники мирного процесу — Німеччина, Франція, Росія і Україна — виявляють різне розуміння Мінських домовленостей, які стали сприйматися, як прикриття неможливості домовитися.
Безпека і територіальна цілісність України можуть бути гарантовані тільки її інтеграцією в європейські простір. Але до цього Європа не готова. Сприяння, яке отримує Київ від Заходу, недостатньо для забезпечення безпеки України. Але досить для підтримки ворожості Росії, яка сприймає суверенітет України, як загрозу, а Україну — як поле стримування Заходу.
Скорочення ресурсів російської системи змушує Москву активніше вдаватися до силової гри для підтримки державності. Україна залишається для Кремля ключовим об'єктом силового шантажу.
Але шантаж демонстрацією сили вимагає співвіднесення ризиків і вигоди. Стратегічний збиток від перетворення України на антагоніста перевищує тимчасову вигоду, яку Москва отримує, гальмуючи розвиток суверенної України.
Нинішнє загострення конфлікту поки грає на користь Києва, відроджуючи згаслі було симпатії Заходу до України і змушуючи США підтвердити готовність до допомоги Києву.
Росія, навпаки, почавши грати мускулами і обіцяючи «кінець України», втрачає. Звичайно, втрачає і програє. Зміцнюється сумнів у здатності Кремля залагоджувати конфлікти у цивілізований спосі і зберігаючи гідність. Агресивність Росії навряд чи сприяє довірі до неї з боку сусідніх держав. Ускладнюється повернення Росії до діалогу із західним світом. Тим часом, цей діалог є засобом підтримки російської глобальної ролі. Формат «Взятої у облогу фортеці» згубний для світового статусу Росії. Росії потрібен діалог із Заходом і для того, щоб не залишитися на самоті в тіні Китаю, який піднімається.
Ще одна неприємність для Росії — загроза, що сепаратистські режими Донбасу шантажуватимуть Москву, нацьковуючи її та Київ, і паразитуючи на військовому конфлікті. Хвіст крутить собакою — не така вже й рідкість у політиці.
Звичайно, байдуже спостерігати за Україною, яка викинула в урну «мінський маршрут», Кремль не може. Це удар і по державній гордості, і по самолюбству президента Путіна. Але кожен загрозливий рик Росії, не приводячи до бажаного результату, підвищуватиме градус ескалації. І буде ускладнювати вихід з неї без шкоди для репутації Росії і її міжнародного потенціалу.
Втім, це тупикова ситуація і для Заходу, який не може знайти спосіб врегулювати конфлікт в європейському регіоні.
Україна стала для Росії пасткою: ігнорувати її не можна, а змусити прийняти свою правду неможливо. Ми бачимо конфлікт, який став міною уповільненої дії.
Завдання сьогодні повернутися в Донбасі до перемир'я і зосередитися на гуманітарних та економічних питаннях життя населення по обидві сторони протистояння. Йдеться про заморожування конфлікту, а не про його політичне врегулювання.
А поки несумісність Росії і України зберігається, люди по обидва боки платять за неї кров'ю і життям".
Фото зі сторінки Лілії Шевцової в соціальних мережах.
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
1391Читайте нас у Facebook
