Звичайно ж, і за часів моєї молодості було чимало пісень, які більше складалися зі звуків, ніж зі слів. Ну, сподіваюся, ви розумієте, про що це я. Такі пісні зараз, наприклад, всі тільки й слухають. Але тоді все ж більше цінувалися музичні твори зі змістом. Їхні слова, почуті одного разу, западали в душу, змушували задуматися, наповнювали змістом буденність сірих буднів.

Саме такою була пісня «Ненаглядний мій» Олександри Пахмутової на вірші Римми Казакової. Виконувала її популярна в той час співачка Майя Кристалінська. І кожне слово, м'яко і сумне вимовлене нею, здавалося, було вистраждане настільки, що, лише вихлюпнувшись назовні, могло зняти глибокий душевний біль.

«Постарею, побелею, как земля зимой.
Я тобой переболею, ненаглядный мой…
Мой товарищ стародавний, суд мой и судьба,
Я тобой перестрадаю, чтоб найти тебя.
Я узнаю цену раю, ад вкусив в раю,
Я тобой переиграю молодость свою.
Переходы, перегрузки, долгий путь домой,
Вспоминай меня без грусти, ненаглядный мой…»

Мені в той час було невідомо про те, що автор цих рядків, надовго виїхавши з Ленінграда на Далекий Схід, таким чином шукала себе в глушині тайги. Народжена у Севастополі, закінчивши історичний факультет Ленінградського університету, Римма Казакова їздила по таборах ГУЛАГу (це був уже 1954 й рік) і читала в'язням, які після смерті Сталіна з новою силою чекали швидкого звільнення, лекції про походження життя на Землі. На Далекому Сході тоді було куди спокійніше, ніж, наприклад, у Харкові, де одного разу, прочитавши на поетичному вечорі «Бийте, повноцінні дощі, щоб і в помині цього не стало! Амінь, вожді! На пенсію, вожді! Хай живе народ! Хай згине стадо!», Казакова піддалася такому грубому переслідуванню влади, що довго ще не могла прийти до себе.

Втім, вона ніколи не сумувала. Київська журналістка Олена Рибіна-Косова, яка познайомилася з поетесою в Хабаровську, розповідала «ФАКТАМ» про те, якою вічно енергійною та безжурною була її багаторічна подруга. А ще вона була дуже щедрою. Римма і для друзів нічого не шкодувала, і рідним, що залишилися в Ленінграді, не забувала регулярно постачати далекосхідні делікатеси. До речі, справжнє ім'я Казакової, дане їй батьками при народженні, було Ремо (Революція, Електрифікація, Світовий Жовтень). І тільки у 20 років, вже навчаючись в університеті, вона змінила його на Римму. Коли в 1986 році трапилася Чорнобильська аварія, Казакова, яка на той час жила вже в Москві, тут же подзвонила подрузі до Києва та веліла негайно відправити її дітей до Москви. Такою вона була завжди.

У травні 2008 року під час планового обстеження в одному з підмосковних санаторіїв лікар, заспокоюючи знамениту поетесу, впевнено сказав: «Жити ви будете, Римма Федорівна, до 130 років!» На радощах вона вирушила поплавати в басейні. Це плавання виявилося останнім …

«Я тобой перетоскую, переворошу,
По тебе перетолкую, что в себе ношу.
До небес, до бездн достану, время торопя.
И совсем твоею стану, только без тебя…»

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.