«В Росії влада створила політичну Сахару», — Лілія Шевцова
«Чи зірвав Путін банк? - пише на своїй сторінці у соціальних мережах Лілія Шевцова. — Російському президенту до біса щастить. На усіх фронтах — внутрішньому та зовнішньому.
В країні влада створила політичну Сахару. Кремль б'є навіть по бризках. Здається, через задоволення мочити. Вправляються у садизм «шістки», відстрілюючи все навколо законодавчими репресіями.
Зовні перемога Кремля не менше значна. «Колективний Захід» відступає. Вимоги дати Росії відсіч поступаються місцем вичікуванню або доброзичливості. Розперезавшийся Лукашенко лише підсилює потребу у червневому саміті Путіна з Байденом. Подія, яке поки виглядає, як тактична перемога Кремля.
Ще вчора Європарламент гуркотів металом, закликаючи покарати Росію. Сьогодні буря вщухла. Враження, що Росія для ЄС — об'єкт спотикання, за яким неможливо сформувати єдину лінію. А тому ЄС замінює лінію випуском пари. Підтвердження тому є саміт ЄС 24−25 травня, на якому «стратегічна дискусія» щодо Росії знову завершилася туманними формулюваннями.
Їхня мета — сказати все в цілому і нічого окремо. У черговий раз Брюссель відклав доповідь ЄС російського питання на червень. Але всі чекають, що доповідь буде продовженням маневруванням проміж крапельками. «Ми ще підлітки, якщо йдеться про зовнішню політику», — журиться провідний європейський дипломат.
Камертон Європи — Німеччина. Ще нещодавно німецький міністр закордонних справ Хайко Маас заявляв, що санкції щодо Росії можуть включити відмову від «Північного потоку 2». «Так, канцлер теж бачить це таким чином!» — переконував Маас. Сьогодні Маас змінив тон: «Ми не зацікавлені в участі в цій конфронтаційному галасі. У наших пріоритетах — добросусідські відносини з Росією». Більш того, подальші санкції можуть, вважає Маас, зіграти Росії на руку.
Ангела Меркель навіть відчитала чехів за видворення російських дипломатів. Потрібно було заздалегідь все обговорити — насварилася канцлер.
Новий керівник британської розвідки Річард Мур пропонує грім та шепіт, вимагаючи «максимально жорстко протистояти, у той же час взаємодіючи з Москвою і поважаючи її роль у світі». Так би мовити, «впрягти коня та трепетну лань».
Гру, однак, робить не Європа, а Вашингтон. Володимир Путін отримав від Вашингтону то, що хотів — навіть з десертом. Президент Байден запропонував Путіну саміт. Що виглядає, як повернення до бажаної для Кремля біполярності.
Підготовка саміту виглядає, як задоволення Путіна. На своїй зустрічі держсекретар Блінкен і міністр Лавров намагалися перевершити один одного у закликах «подолати нездорову ситуацію» (Лавров) і до «передбачуваних, стабільних відносин» (Блінкен). «Прагнення до нормалізації» підтвердили Патрушев і помічник Байдена Салліван.
Байден видав Путіну аванс, заморозивши санкції відносно оператора «Північного потоку 2» та його керівника. Правда, Путін не був основним об'єктом прагнення Вашингтона зробити приємно. Байдену потрібна була і Меркель, у якій є ключ до європейської солідарності. Байдену важлива солідарність для стримування Китаю.
Тим часом Кремлю потрібен ще один аванс — зобов'язання не псувати Путіну настрій Навальним, Україною, репресіями та витівками стосовно Америки. Поки Вашингтон знайшов спосіб говорити про неприємні для Кремля речах, не викликаючи роздратування Кремля.
Поки тенденція виразна. «Колективний Захід» шукає шляхи деескалації відносин з Росією. Надії на готовність Кремля слідувати зрозумілими для всіх правилами — як це робив СРСР — розсипалися. Доводиться шукати нову модель нейтралізації Росії.
Чи означає м'якотілість Заходу його відступ перед Москвою? Думати так, значить недооцінювати здатність Заходу до просування власних інтересів. Ззовні західні лідери можуть погоджуватися грати у гру Кремля. Путін хоче членства у Концерті? Буде Концерт! Москва хоче діалогу? Буде діалог! Співробітництво? Буде говорильня про те, про що нема що сказати.
Нова відлига, якщо вона відбудеться, грунтуватиметься не на надіях, на безнадійності. На взаємній недовірі і взаємному цинізмі. Якщо Росію не можна змінити, не будемо Москву провокувати — ось так виглядає нинішня західна тактика. Звичайно, у ході розмови Захід постарається вирішувати питання, за якими є взаємна зацікавленість. Як Захід це робить у Відні, відроджуючи ядерну угоду з Іраном. Але це не змінює суті нового діалогу.
Норматівісти — ті, хто чекав від Заходу санкцій, акценту на цінностях і сподівався на Байдена, засмучені. Але і реалістам, прихильникам балансу сил, нема чого радіти. Адже після всього того, що сталося між Росією і Заходом, немає грунту для взаємної довіри.
Немає надії на те, що Захід, злякавшись кремлівської навіженості, раптом перетвориться на церковний хор хлопчиків.
Немає надії, що потепління принесе Росії економічні дивіденди.
Немає надії, що російська еліта відчуватиме себе комфортно на своїх західних віллах.
Немає надії, що діалог зупинить західну відповідь на російську мілітаризацію.
І взагалі: якою може бути баланс сил при їхньому дисбалансі?!
Вже зрозуміло, що це буде. Розмова сторін, які не вірять одна одній, під холодним дощем. Загальні зацікавленості не зітруть ворожість принципів. Вони не можуть змусити Кремль перестати примушувати світ до поваги загрозою вибити зуби, якщо немає інших способів переконання.
І чому Кремль повинен стати слухняним, якщо квітнева ескалація так чудово вдалася! Вдалося переконати Захід думати не про те, як Росію покарати, а як Росію задовільнити!"
Фото Лілії Шевцової з соціальних мереж.
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
933Читайте нас у Facebook
