Швидко казка мовиться, та не швидко діло робиться. Це я про наш майбутній музей фарфорових фігур, дорога до створення якого виявилася куди більш довгою і складною, ніж здавалася спочатку. І коли часом мене запитують: «Ну, коли вже?», мені так і хочеться відповісти: ще трохи, ще зовсім трохи залишилося потерпіти до того милостивого моменту, коли брама в храм цього дивного мистецтва відкриється в рідному нашому місті. Як ви, напевно, здогадуєтеся, мені більше всіх хочеться побачити чудеса, зібрані за десятиліття в різних країнах і дбайливо доставлені до Києва, правильно розставленими на спеціальних музейних тумбах і в шафах, професійно підсвічених новітніми демонстраційними світильниками.

Ви не уявляєте, як я з колегами по цій роботі радію кожному кроку, що наближає нас до відкриття музею. Як приємно бачити, що твої ідеї, оформлені спочатку в нерівних начерках на випадкових аркушах паперу, знаходять втілення в живих конструкціях, вже зібраних в нашому офісі і виставлених на огляд поки ще дуже вузькому колу людей. Ви не уявляєте, як це здорово — бачити втілення давно виношуваної мрії, хоча ще недавно вона здавалася абсолютно нездійсненною. Ви не уявляєте, яким приємно болісним може бути очікування радості, яку ти збираєшся розділити з усіма… А тут ще й недавній день народження ознаменувався настільки рідкісними подарунками в нашу майбутню музейну експозицію, що я сам, щиро дякуючи дарувальникам за неймовірної краси роботи, з нетерпінням чекаю можливості побачити тепер ці рідкісні твори на найвидніших місцях. Адже я вже знаю, де вони будуть стояти …

Відчуваю себе равликом зі старої японської притчі. Равликом, який холодним весняним днем піднімався на вишневе дерево. Ні вітер, ні дощ не зупиняли його на шляху, наміченому колись. Навіть глузування голосистих птахів — мовляв, куди ти повзеш, адже дерево навіть не зацвіло! — майже не дратували.

- Куди, куди … За вишнями повзу, — відповіда він насмішникам.
- Де ж ці вишні? — ще голосніше сміялися птахи. — Невже ти не бачиш, що на дереві ніяких вишень немає?!
- Нічого. Коли доповзу, будуть, — відповідав равлик і тихо продовжував повзти далі.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.