Цю історію мені довелося почути під час поїздки до стародавнього японського міста Кіото, яке, до речі, є містом-побратимом Києва. Коли по завершенню чайної церемонії мова зайшла про вміння людини керувати своїми емоціями, професор, що супроводжував мене, згадав випадок, що стався з легендарним японським філософом періоду Едо, якого всі знають під псевдонімом Аідзава Сейсісай, хоча насправді його ім'я було Аїдзава Ясусі.

Одного разу до нього прийшов досить відомий у країні самурай Набусіге і попросив пояснити різницю між Пеклом і Раєм.

Добре знаючи, хто перед ним стоїть, філософ підкреслено байдуже уточнив:

— А ти, власне, хто?

— Самурай! - здивовано відповів Набусіге, відчуваючи певну каверзу в словах Аїдзави.

— Який ти самурай? - перепитав філософ. — У тебе ж обличчя базарного жебрака. Хотів би я побачити правителя, який вирішив взяти собі на службу самурая з таким обличчям.

Ледве стримуючи гнів, Набусіге рішуче схопився за рукоятку меча.

— А, то в тебе ще й меч навіть є? - безпристрасним голосом продовжував провокувати гостя Аїдзава. — Напевно, твій меч настільки затуплений, що навіть подряпини не зможе залишити на моєму тілі.

Не витримавши такого явного приниження, самурай різко вихопив з піхов меч, найтонше лезо якого яскраво відбивало останній промінь скупого зимового сонця, що сідав за вікном.

— Ось так відчиняються ворота Пекла, — спокійно сказав філософ.

Усвідомлюючи глибинну суть уроку, настільки майстерно викладеного Аїдзавою, самурай сховав меч і низько вклонився вчителю.

— А так відчиняються ворота Раю, — посміхнувшись, сказав той.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.