«До нас у будинок у Гостомелі ввалилося 13 озброєних до зубів кадирівців», — телеведуча Юлія Панкова

З передмістя Києва Гостомеля, Бучі та Ірпеня, які стали справжнім пеклом, продовжують вибиратися мешканці. Про те, що довелося пережити в окупованому Гостомелі, розповіла на своїй сторінці у Facebook телеведуча Юлія Панкова.

«Ми провели 15 днів у повній окупації, — пише Юлія Панкова. — Під Гостомелем. 14 ночей у підвалі за +5.

На другий день зник зв'язок, на третій — світло. Без світла, без газу, без опалення, ліків та бензину. Ми були відрізані від усього світу.

Ми не могли виїхати. Нас не випускали. У сусідньому селі розстріляли родину. У нас убили друга, який роздавав їжу мирним жителям.

У друзів у ці дні померла мати. Її винесли та поклали на лавочку у пакеті у Гостомелі. Її досі не поховали…

У наш двір влетів товстий уламок від граду. Ми чистили мітки для авіації на нашому газоні. Адже вони літали над нами щодня.

Їхні установки стояли в лісі, де я гуляла з собакою «до», і щовечора я завмирала біля вікна, де можна було зловити зв'язок. І віконні рами штовхали мене від цих страшних вибухових хвиль.

Я навчилася розрізняти звуки — розриви вакуумних бомб, «градів» та «ураганів», польоти винищувачів, військових літаків та «алігаторів». Коли було «тихо», ми готувалися морально до нових бомбардувань.

9 березня вони ввалилися до нас у будинок. 13 підготовлених, озброєних до зубів кадирівців. З рудими бородами, обмундировані до зубів. З пзрк/іглами за плечима та потертими автоматами. У георгіївських стрічках, на спинах із написом «розвідка». Вони вирвали хвіртку, влетіли в будинок за секунду, рухалися по-спецназівськи, вриваючись у кожну кімнату. Це пекло тривало не більше 30 хвилин, але здавалося вічністю. Вони забрали телефони, мисливську зброю. Вони погрожували батькові. Це було останньою краплею. Ми ризикнули виїжджати. Далі не можна було лишатися.

Найстрашніше було вирішитися на евакуацію, адже зеленого офіційного коридору до нас не було. А відеопідтверджень про розстріл мирних жителів було багато. Я розуміла, що цей день може бути останнім. Я прийняла це та змирилася.

Ми виїхали. З білими прапорами, які ми пошили з простирадл і швабр. У колоні із 4 машин. З дітьми та немовлям, у якого закінчилася суміш, і воно було на межі смерті. Ми дивом проїхали 3 ворожі блокпости. Від кількості техніки та військових німіли руки.

Я побачила все… обвуглені, змерзлі тіла, розстріляні цивільні машини, розбиту техніку. Ми зупинялися щоразу на узбіччі, коли назустріч на божевільній швидкості мчали колони ворожої техніки. Ми пробиралися під «градами»… і молилися. Ми навчилися по-справжньому молитися.

Нині я не можу слухати музику. Мене дратують гучні звуки. А в тиші — відчуваю неймовірну напругу. Постійно чекаю, коли прилетить. Було все: страх смерті та голоду. Віднімалися ноги. Я не могла відновити подих після чергового бомбардування.

Ми лишили все, але ми вижили", — написала Юлія.

Раніше про те, як вирвався з окупованої Бучі, розповів ведучий «Орла та Решки» Євген Синельников.

Читайте також: «Нам сказали падати, якщо почуємо свист снаряда. Падали ми разів 20»: три історії, що вирвалися з пекла під Києвом

Фото зі сторінки Юлії Панкової у Facebook

Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.

5783

Читайте нас у Facebook