Ця стара притча, автором якої є Бруно Ферреро, на перший погляд, жодного відношення до нас не має. Але так здається лише на перший погляд. Насправді ж вона про нас. Про кожного з нас. Просто одні з нас цього ще не відчули, а інші вже відчувають, але не можуть дати собі ради.

Він був високим, плечистим, сильним. Мав гучний голос, поводився завжди впевнено. Вона ж, навпаки, була жінкою ніжною, тендітною. Коли вони побралися, він постачав їй усе необхідне, а вона дбала про дім, виховувала дітей. Діти швидко виросли, одружилися і пішли від них. Так буває завжди.

Оскільки діти вже не потребували їхньої допомоги, жінка з часом якось непомітно для себе перестала усміхатися, почала худнути, зблідла… Вона вже не могла ані їсти, ані ходити. Чоловік сильно занепокоївся і завіз її до лікарні.

Її оглядало багато лікарів, але ніхто не знаходив жодної хвороби. Лише наприкінці медичного обстеження досвідчений професор відвів чоловіка убік й обережно сказав:

- Мені здається, що ваша дружина не хоче більше жити.
Чоловік не промовив ані слова. Пішов, сів біля ліжка дружини, взяв її знекровлену руку і впевненим голосом сказав:

- Ти не помреш!

- Чому? — тихо спитала вона.

- Тому що ти дуже мені потрібна! — відповів чоловік.

- А чому тоді ти не казав мені цього раніше? — запитала жінка, і її очі заблистіли.

Від тієї миті хвора почала видужувати. Вона знову стала жвавою і веселою. А лікарі, які і далі не могли виявити в неї якусь хворобу, почали питати чоловіка, які ж ліки принесли їй таке швидке зцілення.

Не треба чекати до завтра, щоб сказати комусь, що ти його любиш. Скажи йому це зараз. Не думай: «Моя мама (мій син, моя донька, моя дружина) вже знають про це». Чи тобі самому надокучило би чути такі слова: «Я тебе люблю»? Стисни руку людини, яку любиш, і скажи, хоча б очима: «Ти мені потрібний! Люблю тебе…» Любов — це життя. Є земля живих і земля мертвих. Їх відрізняє любов…

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, хорошого дня. Як завжди, щиро ваш.