ПОИСК
Гороскоп

На зміну путіну, який не добуде президентський термін, прийде інша людина — сильна, пробивна, молода, — переможець «Битви екстрасенсів»

20:10 5 червня 2022
Сурен Джулакян
Переможця 16-го сезону «Битви екстрасенсів» Сурена Джулакяна встигли полюбити мільйони глядачів за його унікальний дар передбачення та вміння співпереживати кожному, хто опинився у біді. Сьогодні цей відомий екстрасенс, вірменин за національністю, називає своїм другим домом Україну й пишається нашим незламним народом. Від початку повномасштабного вторгнення Сурен взявся за те, що в нього виходить найкраще — консультувати мирне населення, давати цінні настанови військовим, проводити ритуали для того, аби вилікувати душі українців, які травмувала ця клята війна. Паралельно із цим екстрасенс проводить безплатні прийоми у різних куточках країни, аби мати можливість допомогти ще більшій кількості людей. Таким чином, зізнається Сурен Джулакян, він хоче бути корисним державі і зцілити якомога більше сердець та поламаних доль. Ми зустрічаємось із магом в центрі Вінниці, де він впродовж двох днів спілкувався із всіма бажаючими потрапити до нього на прийом. Екстрасенс досить непогано спілкується українською, хоча у 2016 році, коли переїхав сюди жити, не знав жодного слова.

— У Вінниці я часто бував, точно понад сто разів, — зізнається «ФАКТАМ» Сурен Джулакян. —  Бачу, як вона розквітає, стає кращою. Для мене це місто асоціюється з відокремленістю, щось на кшталт держава у державі. А ще у мене склалось враження, що тут по іншому йде час, люди живуть за своїми правилами. Але сьогодні у Вінниці сумний день, траурний. Знаю, що тут прощаються із 9 працівниками КОРДу, які загинули під час бойових дій в Запорізькій області. Молоді хлопці, цвіт нації, сильні, вольові. Гине генофонд. Ціною свого життя наші герої намагаються зберегти суверенітет України і врятувати мирне населення. Кожному з цих бійців мій уклін та вдячність.

— Сурене, де вас та вашу родину застала війна? Які взагалі відчули емоції після вторгнення росії?

— Оскільки я проживаю у столиці, то ще зранку 24 лютого прокинулись від вибухів. Моя велика та дружня родина — сестра, брат, зять, троє дітей, кума, експерти нашого «Духовного центру розвитку Сурена Джулакяна «Арі», його співробітники та колеги перші дні ховались у підвалі багатоповерхівки. Всього нас було 18 осіб, з нами ще й коти та собаки. Бувши з ними, я розумів, що ми можемо там залишатись надалі, але наш моральний стан та у першу чергу безпека дітей набагато важливіші.

Я часто бував на заході України, допомагав людям, маю там чимало знайомих. Кожен з них пропонував все необхідне для проживання. Та ми вирішили сісти у перший евакуаційний потяг, це було десь на п’ятий день війни, і поїхати у Чернівці. Я був готовий до того, що мене як чоловіка, можуть не випустити, але дозволили. Дорога була складною, більшість пасажирів стояли. Нам пощастило, що із дітьми та тваринами хоча б дали можливість присісти.

Вже на місці я відразу взявся надавати психологічну допомогу, проводив консультації. Але на певному етапі зрозумів, що не хочу перетворюватись з екстрасенса, який вміє робити свою справу на сто відсотків, у якогось політичного аналітика. Адже багато того, що я відчуваю, просто не можу сказати, бо не є військовим експертом. Ба більше, у ситуації з війною мова йде не про одну людину, це доля навіть не лише України, цілого світу. Скажу одне — мені дуже боляче, що так все сталось, бо я люблю цю країну і пишаюсь, що тут проживаю.

— На початку 2022 року ви казали про те, що в Україні буде дуже багато прихованих від людського погляду та розуміння процесів, які так чи інакше впливатимуть на наше життя. А на питання, яке цікавить усіх — чи вторгнеться росія в Україну — ви відповіли"так". Що саме наштовхнуло вас на таку думку?

— Мені дуже важко говорити на цю тему. Я бував у різних куточках країни, від села до міста, я бачив рівень життя й розумів, що війна в Україні триває від 2014 року. А чомусь ті, кого це не зачепило, могли виїжджати за кордон відпочивати, заробляти, вони не знали, що таке воєнний стан. Люди й гадки не мали, що йде кровопролитна війна. Це розуміли лише ті, хто йшов добровольцем на фронт, або за повісткою чи підписуючи контракт. Це розуміли ті матері та дружини, які хоронили своїх рідних та близьких. Але це були точкові ситуації.

Я в Україну переїхав у 2016 році, й до цього часу не було таких активних військових дій. Хоча з усіх «прасок» лунало: «війна», «ми воюємо з росією», «без єдиного пострілу віддали Крим», «чому не захищали наші території тоді», «чому Небесна сотня», «Іловайський котел», «події 2 травня у Одесі»… Я з самого початку розумів серйозність цієї ситуації, а ось люди здебільшого якось несерйозно. Тому, коли мене запитували, чи буде війна з росією, то я чітко відповідав — вона ж іде вже давно. Питання некоректне, неактуальне. З одного боку, мені хотілось тоді зробити більш м'який прогноз, щоб емоції не брали верх, бо живучи в Україні, я так само переживав та переживаю за її майбутнє, адже тут моя родина, колеги, друзі та народ, який я люблю. А з іншого — слід було бути об’єктивним. Тому я відповів коротко, що вторгнення буде зі сторони росії.

Та коли ж я робив прогноз вже 16 лютого цього року на своєму Ютуб-каналі, я максимально намагався обійти гострі кути з надією, що влада України зможе знайти якесь правильне рішення. Я абсолютно переконаний, що війна чи будь-які військові дії закінчуються домовленостями. Вважаю, що війна може бути виграною тільки тоді, коли на дипломатичному рівні вдалось знайти спільну мову й перемовини зупиняють глобальні катастрофи. Та, на жаль, цього не сталось… І я читаю нині сотні коментарів людей про те, що нема з ким домовлятись, що путін зійшов з розуму. Й мені стає страшно, бо виходить, що краще воювати, аніж домовитись. Ми досі не знаємо страшної правди Маріуполя, того, що відбулось у Херсоні. Скільки під завалами людей, скільки силоміць вивезли у Крим чи росію, скільки безвісти зниклих — ми цього не знаємо. І, мабуть, ніколи не дізнаємось. Й коли мене запитують про те, коли закінчиться війна, то я скажу так: вона для кожного починається та завершуються в окремий період. Для кожного регіону та міста.

 — Ви не просто залишились в Україні, а й підтримуєте її та безплатно їздите мирними містами і вислуховуєте біди людей. Як та коли виникла така ідея?

— Я, як і мільйони українців, мрію про те, аби наступив мир! В один момент мені набридло сидіти, я хотів повернутись до свого звичного життя та роботи. Я розумів можливості людей, тих самих переселенців, які не можуть оплатити консультацію, замовити амулет чи захист для дому своїм рідним та близьким. Втім, попри це, просто так сидіти, склавши руки, не міг. Вирішив діяти. Перший місяць інформаційно допомагав людям, надавав психологічну підтримку цілодобово. Часто у мене запитували про долю безвісти зниклих, про здоров'я рідних та близьких, чи живий той чи інший воїн. І щодо бійців, то, на жаль, у 80% випадків я бачив згасаючий погляд, який свідчив про те, що цей герой чи героїня більше не повернуться додому. Але хоча б заспокоювало те, що у кожному випадку я чітко бачив, що цих воїнів знайдуть і з почестями поховають, що мами зможуть оплакати своїх синів. Бо наші своїх не кидають.

Усім, хто до мене звертався, відповідав у нон-стоп режимі. Як будь-яка інша волонтерська робота, і ця залишиться непоміченою. Потім я вирішив їздити містами з благодійними прийомами, аби займатись улюбленою справою, зрозуміти, які питання актуальні, а які ні. Звісно, у пріоритеті у мене на прийомах переселенці, які цікавляться, чи варто переїжджати в конкретне місце, чи вийде влаштуватись за кордоном, де саме, чи вдасться потім возз'єднатись з рідними, чи є їхні рідні у списку тих, кого примусово вивезли на ворожу територію. Нікому не відмовляю.

— Із якими запитаннями найчастіше звертаються люди?

— Абсолютно різними. Наприклад, звернулась жінка, в якої двоє дітей — син та дочка. Дочка через війну стала біженкою. А сама ця жінка залишилась тут, турбується про сина й зятя і шиє нашим захисникам бронежилети. В неї є шанс та можливість виїхати, щось змінити, але вона не наважується, бо її все влаштовує. Інша клієнтка, яку я приймав, працює у Вінниці на заводі з виробництва джгутів для автомобілів, але має неймовірний голос. Втім, розвиватись у цьому напрямку лінується, боїться змін. Була на прийомі жінка, держслужбовець з мінімальною заробітною платою, та сама проблема — страх спробувати щось нове. Найчастіше звертаються до мене жінки від 30 до 37 років, у більшості проблеми в особистому житті…

— Повернемось до війни. Зараз уся увага армії рф зосереджена на Донбасі, там просто пекло. Донеччина у вогні, Луганщина практично вся окупована. Що чекатиме ці області впродовж літа?

— А давайте разом глянемо (Сурен при мені розкладає карти та робить прогноз. — Авт.) Мені випала карта удару, він своєю чергою розділяє світ на дві частини. Можна сказати, що це лінія зіткнення, вона йде через карту смерті, через зміни. Цей удар, який буде нанесено, він призведе до змін, трансформації лінії зіткнення і кордону. І завжди, коли випадає карта удару, це свідчить про буферну зону, тобто на цій частині території люди жити вже не будуть довгий період життя.

Ось карта «Мрія» — для нас означає, що ми хочемо забрати якусь частину території. Дійсно, якусь частину ми повернемо, але, на жаль, це не схід України. Можливо, трохи пізніше. Схід залишатиметься окупованим. Бачу, що буде оточення ворогом, але наші військові не здаватимуться й оборонятимуть українські землі.

— Сурене, а що чекає південні регіони України — зокрема Миколаївську та Херсонські області?

— Тут ситуація більш оптимістична. Карта «Колесо фортуни» свідчить про те, що події на Херсонщині будуть змінюватись дуже швидко одна за одною. Для півдня це непогано, але карта «Сторонній», на якій зображена дитина за зачиненими дверима, свідчить про бідність та злидні. На жаль, вороги не дадуть нам можливості забрати своє зерно. Й, на жаль, не буде курортного сезону. Фермерам не дали змоги виростити урожай. Я бачу постійні зміни на карті півдня, відповідно вони не даватимуть стабільності. Й не буде можливості отримувати імпорт чи відправляти щось, порти будуть закриті, ми як за залізною завісою.

Що стосується Миколаєва, то карти кажуть про наступальні дії й хід назад. Це я кажу про літо. Тобто певне затишшя, тоді знову наступи. Але сил у армії рф не вистачить. Карта «Щедрості Королеви Жезлів» — це про мудрість і водночас хитрість. Та наживка, яку запропонує українська сторона російській, на неї не клюнуть. Так, у Миколаєві буде певний період припинення вогню, але потім знову гаряче…

Про закінчення бойових дій не можу сказати, бо не всі сили та ресурси вичерпані. Ще не все вороги взяли, і не все отримали, що мали б. В мене така думка, що перемовини постійно будуть поновлювати. І в останній момент наче риба з крючка злітатиме. Чому так? Тому що ніхто не хоче аналізувати того, що відбувається в країні. Простіше махнути рукою, мовляв, давайте не будемо про минуле, не на часі. А далі без аналізу події мають ефект бумеранга — це мені показують карти. А ще вони додають, що нам бракує жіночої мудрості з української сторони. Та є й добра новина — нас у цьому році чекає успіх, щоправда, не такий довготривалий як хотілось би. Випала карта «імператора», який укріпиться у своєму кріслі, але хто це буде — дізнаємось лише у 2024 році.

— Чи звертаються до вас військові командувачі за допомогою?

— Ви знаєте, до мене звертались наші мужні захисники з «Азовсталі», просили поставити захист. Звісно, я не відмовив. Я переписувався з ними, але, очевидно, через безпеку не отримував чітких відповідей. Але хоча б щось ми знали про них. Я до такої сторінки новітньої історії, як оборона «Азовсталі», ставлюсь як до легенди у хорошому сенсі цього слова. Це легендарні особистості й історія ця ще не завершена. Ми правду дізнаємось, але через певний час. В історії з «Азовсталлю» був певний сенс, певний інструмент. Якось так вийшло, що ці люди опинились в одному місці, в один час, у такій кількості… Думаю, що як у будь-якій казці, завжди є хороший кінець. І я впевнений, що більшість бійців звідти повернуться живими.

— Сурене, в одній з публікацій ви писали про те, що на долю може впливати місто, де ти народився. Ви могли б схарактеризувати одне чи кілька міст, які через війну тепер знає весь світ?

— Звісно, я неодноразово бував у Маріуполі, Запоріжжі, Мелітополі, Кривому Розі. Чесно кажучи, ці міста не з моїх улюблених, мені там завжди було важко працювати. Від них у мене немає жодних вражень, постійно відчував від них якийсь холод, смерть. До речі, така сама асоціація в мене і від Сум, Первомайську та Конотопу, де я бував всього кілька разів. А ось Харків для мене зовсім інше місто, я досить часто туди приїздив і допомагав людям. Остання поїздка туди була незадовго до війни. Пам'ятаю як ми вийшли з моєю директоркою Ольгою на пероні і я поділився з нею, що таке враження, наче тут останній раз. Коли вона поцікавилась чому так кажу, пояснив, що мені у Харкові запахло «радянським союзом». Якесь все стало безлике, холодне, одним словом — «руський мір».

Читайте також: Зможемо повернути всі втрачені території: австралійська астрологиня розповіла на українському ТБ, коли закінчиться війна

— Як екстрасенс ви розумієте, чому саме Буча стала місцем звірств армії рф? Фото тіл, братських могил — кожен, хто це бачив, не стримував сліз. Це щось енергетичне?

— Я задумувався над цим питанням. Не так за Бучу, як га Гостомель. Там загинув наш друг, сантехнік, який у нас працював. За день до війни ми бачились. Ніколи не забуду його сумний погляд. А невдовзі його застрелив у лоб російський снайпер, коли він ховав свою родину у підвал… Наші друзі тікали лісом під кулями, ховались у підвалах. Наша подруга задихнулась чадним газом… Її поховали лише через місяць. Я бачив моторошні фото й співчуваю тим, хто втратив там своїх рідних, близьких, знайомих. Споконвіку існують безнапасні міста, райони, території, де люди живуть і все добре. Наприклад, у Чернівцях ніколи не було війни, про це нам розповідали історики на екскурсії. І зараз там відносно спокійно. А існують місця, які стратегічно небезпечні і є певним полігоном військових дій. Тому, на жаль, ціною порятунку самого Києва стали такі міста, як Чернігів, Буча, Гостомель, Ірпінь, Бородянка…

Я так розумію, що це була дорога смерті — як стріла, яка летіла в ціль, і її зупинили. І Буча стала цією точкою зупинки. Героїзм людей, тих, хто там боровся і зупиняв ворога, щоб показати силу духу і зламати план захоплення столиці за три дні, вражає. Буча — це сталеві ворота. Вороги розіб'ють там лоб, але не пройдуть. В нас є «Золоті ворота» у Києві, я думаю, що такі ж, але сталеві, мають бути у Бучі. І я готовий долучитись та допомогти втіленню цієї ідеї. Вже бачу місце — красивий парк, де квітнуть павловнії, і там сталеві ворота — як символ достойного спротиву ворожій силі Для мене Буча — це не місто смерті, це місто мужності.

— Багато наших читачів цікавляться, чи дійсно путін онкохворий і скільки ще він буде кошмарити світ? І хто може замінити на престолі диктатора-вбивцю?

— Особистість путіна покрита таємницею. Й дуже багато навкруги нього малюють того, чого нема. Який він спортсмен, батько, яким був працівником КДБ, вірним псом у Собчака. Все це, щоб створити певний образ його особистості. А вона насправді маленька. У свій час говорили про те, що наприкінці життя ленін не керував країною, бо був важкохворим, а це робила його дружина. У мене складається враження, що тут така ж історія, що в цілому він свою глобальну роль у політиці та історії зіграв. На жаль, негативну. Бо при його правлінні люди не стали жити краще, жити у мирі… У всій цій історії путін сам маленький, і є ж версії, що то вже не він. Я сам, коли дивлюсь на путіна — того, яким він прийшов до влади, і яким став зараз — різні люди з точки зору понять, інтересів. Я не берусь стверджувати, він це чи ні, бо сказано вже чимало. Додати нічого. Все одно ця тема залишиться загадкою століття.

Читайте також: Смерть путіна спробують приховати: окультист назвав дату смерті кремлівського диктатора

Якщо ми говоримо про цього путіна, якого ми бачимо на екрані, то давайте разом запитаємо у карт щодо його долі (Сурен розкладає колоду. — Авт.) У рф надіються, що путін відсидить ще один термін, якщо дозволить стан здоров'я. Карта «Туз небес» свідчить, що у путіна дійсно є серйозні проблеми зі здоров'ям. «Мечі» — це завжди хірургія, тобто операція. Є мрія подовжити йому життя на 5−6 років. Мова про одужання вже не йде. Але по факту у нас випала карта «13 аркан Смерть». Тобто кінець неминучий. А коли — тут слід проаналізувати значення карт. Із серцем у путіна все більш-менш добре. У нього буде три небезпечних періоди — він може померти й у перший рік, і у другий та третій. Я так думаю, що максимум йому жити — 5 років, Він не відсидить до кінця свій президентський термін. І до влади точно прийде інша людина — сильна, пробивна, молода.

— Порадьте як екстрасенс, як у такий скрутний та важкий час заспокоїти дітей, що вразливо реагують на війну?

— Дуже допомагають сольові чистки, відливки, різні побутові ритуали, про які всі охочі можуть дізнатись більше на моїй офіційній сторінці у «Фейсбуці» та на каналі в Ютубі.

— Що б ви побажали читачам «ФАКТІВ» ?

— В першу чергу бажаю усім миру, який буде без сліз. Мир, в якому ви зможете віднайти гідний рівень життя, мир, де діти будуть отримувати якісну освіту, мир, який не буде залежати від геополітики й не буде іграшкою у руках глобальних політичних гравців. Саме такого миру я бажаю нашій Україні.

Раніше відома астропсихологиня Валентина Віттрок спеціально для «ФАКТІВ» склала гороскоп на червень 2022 року для всіх знаків зодіаку.

Читайте також: Території в України більше ніхто не забере: астролог розповів, як розвиватиметься ситуація на фронті у червні

13512

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів