«Кожна розгрузка була прошита молитвою, що коханий чоловік скоро повернеться»: на Дніпропетровщині попрощались із загиблим воїном

На Дніпропетровщині попрощалися із загиблим бійцем із Новопокровської громади Анатолієм Ганжою.

Близько десяти років він віддав службі у міліції. Після цього працював в енергетичній компанії. Вирушив захищати рідну землю у перші дні повномасштабної війни. Загинув у боях за Донбас. Не дожив до свого 50-річчя два місяці. У нього залишилися старенькі батьки, дружина, дочка, рідні брати та сестри.

- Згадую обличчя Анатолія… Спокійне, щире, світле, відкрите… Згадую його слова: «Прийшов і мій час захищати рідну Батьківщину». І він захищав. Мужньо, сміливо не шкодуючи сил та здоров'я. Захищала і його дружина Вікторія. Анатолій на передовій, а дружина вдома разом з односельчанами допомагала, підтримувала наших військових, — розповіла односельчанка загиблого Людмила Кулик. — Доля нас звела з Вікторією у березні цього року, коли хлопці почали звертатися за амуніцією. Потрібні були розгрузки і Вікторія, не покладаючи рук шила, і передавала їх воїнам. Кожна розгрузка була прошита молитвою, вірою в те, що коханий чоловік скоро повернеться з перемогою. Що вони разом з рідними, друзями відсвяткують його ювілей, його 50-річчя…Господь дає рівно стільки, скільки людина може витримати.

Стоячи біля гробу Анатолія Ганжи, дивлячись на всіх, хто прийшов провести гідного сина України, я думала: «Господи, скільки ще ми будемо хоронити наших синів, чоловіків, батьків, братів… Скільки сліз і горя принесли на нашу землю прокляті рашистські нелюди. Як тепер жити Вікторії без коханого чоловіка, донечці без люблячого тата?»

І раптом почула слова матусі нашого Героя Дмитрика, який загинув на війні в 2016 році: «Треба жити, жити через біль, бо поки ми живі, будуть жити наші рідненькі. Вони зараз також небесним військом захищають Україну і всіх нас. І ми повинні бути гідними їх. Повинні бути справжніми українцями і боронити рідну землю, хто як може, до останнього подиху. До самої перемоги. А вона обов'язково прийде.

Анатолія Ганжу поховали поруч з наймолодшим Героєм громади Дмитром Захаровим, якому було всього 22 і який всього один день був на цій проклятій війні…

Читайте також: «Завдяки його мужності уникнули більшого числа жертв»: українці просять надати звання «Герой України» 22-річному розвіднику посмертно

1488

Читайте нас у Facebook