Є люди, які всерйоз вважають, що війна не час для кохання. А якщо війна триває вже дев'ятий рік поспіль? А якщо після її закінчення можуть настати часи, які нітрохи не поступаються їй за кількістю проблем і складністю випробувань? Життя продовжується, незважаючи ні на що. І бере своє, не звертаючи уваги на рев сирен повітряної тривоги і глухі вибухи крилатих ракет. Не знаю, як ви, друзі мої, а от я, дізнаючись про нехай навіть скромну церемонію одруження у когось із колег по роботі, тихо тішуся за них. Адже будь-які війни, навіть найжорстокіші, рано чи пізно закінчуються. А перебіг життя зупинити не дано нікому.

Щоправда, часом у зв'язку з цим згадується мені одна станинна притча, як то кажуть, у тему.

Якось рано-вранці, коли сивобородий ребе прогулювався зі своїм учнем по саду, до них підійшов молодик. Дещо збентежений, він привітав їх, а потім запитав:

- Ребе, чи можна отримати вашу пораду? Я дуже люблю одну дівчину. І наші батьки, в принципі, не проти того, щоби ми одружилися. Але мене долають сумніви.

- Про що ж ти так турбуєшся? — запитав ребе.

- Я боюся розчаруватися і у своїй обраниці, і в сімейному житті… Адже я не можу заздалегідь знати, що роблю правильно, — зізнався юнак.

- А ти не сумнівайся. Повертайся додому і одружуйся з цією дівчиною. Звичайно ж, якщо ти її любиш і ваше кохання взаємне, — впевнено сказав ребе.

Після того, як юнак, подякувавши мудрецю за пораду, пішов, учень запитав ребе:

- Скажи, чому ти порадив юнакові одружитися, якщо він боїться розчарування? Хіба не слід йому почекати і відкласти одруження?

- Розмірковуючи так, ти забуваєш про те, — посміхнувшись, відповів ребе, — що розчарування — надто маленька плата за можливість пізнати справжнє щастя.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.