«Дивлюсь — права нога сина обвуглена лежить і кістка вище коліна стирчить»: рашисти покалічили 23-річного хлопця на Київщині
Ця історія сталась у селі Русанів на Київщині. Під час бойових дій у будинок родини Хамбірів влетів снаряд рашистів і 23-річному сину подружжя Богдану відірвало ногу та покалічило іншу… Дивом його змогли вивезти з того пекла до лікарні, де йому надали першу допомогу. Досі хлопець проходить лікування, але вже за кордоном, очікуючи на протез.
«Анестезіолог сказав, що завдяки тому, що я наклав джгут, Богдан практично не втратив крові»
— Богдан — гордість нашої сім'ї. Ще зі шкільних років він вирізнявся своєю патріотичною позицією, від 2014 року в'язав маскувальні сітки. Син з відзнакою закінчив магістратуру Національного транспортного університету та близько року як влаштувався на роботу будівельником, — розповів «ФАКТАМ» батько постраждалого Юрій Хамбір. — Починаючи від 24 лютого, він долучився до спорудження укріплень у селі, рив окопи, а я записався до тероборони, хоча мені сказали чекати, бо не було ні зброї, ні форми. 27 лютого після повномасштабного вторгнення окупанти вже досягли нашого населеного пункту. На річці Трубіж ворогів вдалось зупинити й почались інтенсивні бої. Я був напоготові, підготував відповідний одяг, поклавши до кишені бинт та джгут, які, як потім з'ясується, допоможуть врятувати життя моєму сину.
— Згадайте той день, коли ваш Богдан отримав поранення. Як під час боїв вдалось довезти його до лікарні?
— 2 березня з п’ятої ранку почались ще більш масовані обстріли, які тривали близько дванадцяти годин. Весь цей час ми з дружиною та дітьми знаходились в укритті — у погребі. Перед цим в нас не було вже кілька днів світла, мобільні телефони розрядились, не було змоги отримати жодної інформації про те, що відбувається. То ж коли притихло, ми вирішили піти у будинок випити чаю. А Богдан сказав, що йде до своєї кімнати за павербанком, аби зарядити його в автомобілі. Я, дружина, моя мама та донька перебували на кухні, яка знаходилась зі сторони внутрішнього двора. Кімната сина — віддалена, ближче до городу. Пройшло буквально три хвилини, як він зайшов до себе, і весь будинок здригнувся. Ляскіт та звірячий крик! Дружина побігла до Богдана, а він не міг промовити ні слова через біль. В хаті темно, купа пилу, все чорне. Я ледь знайшов сина неподалік дивана й мерщій його перетягнув в іншу кімнату. Дивлюсь — права нога обвуглена лежить, лише кістка вище коліна стирчить, кров запечена… На лівій страшні рани… Син просив врятувати його. В ту мить я дістав із кишені джгут і перетягнув кінцівку. Відразу ж завантажили Богдана у машину й без документів та телефону помчали у Бровари до лікарні. Їхали пів години, ледь не розбились на блокпосту, бо сильно поспішали. Добре, що наші тероборонівці поставилися з розумінням і швидко пропускали, ще й попередили медиків, аби вона нас дочекались. Сина відразу почали оперувати. А я тим часом шукав зв'язок з односельцями, аби дізнатись, чи хоч не згорів наш будинок. Але нікого не було на місці. То ж до ранку моє серце боліло й за сина, і за дім…
Наступної доби анестезіолог повідомив, що завдяки тому, що я наклав джгут, Богдан практично не втратив крові. Праву ногу ампутували, коліно було роздроблене, то ж його не залишили, ліву вдалось зберегти.
На щастя, помешкання вціліло. Всередині знайшов шматки від ракет та осколки. За даними очевидців, того березневого дня залетіло два вертольоти рашистів і вони з них по будинках цивільних кинули ракети. Сусідам потрапило у веранду, а нам чотири ракети на подвір'я, теплицю, господарську будівлю та дім, пробивши стіну та вибухнувши у кімнаті сина. Десь за метрів двісті від нас будинок у людей взагалі згорів.
«У висновку МСЕК вказано «причина травми — «загальне захворювання з ураженням опорного апарату»
— Наскільки мені відомо, ви пробули у лікарні в Броварах лише тиждень. Чому так?
— Тому що кожного дня були повітряні тривоги, і сина важко було у такому стані спускати у підвал. Ще й не облаштований, холодний. Та лікарі порадили за можливості їхати нам у спокійніший регіон, бо є загроза отримати запалення легень. Знайшли через рідних знайомих у Хмельницькій області й забрали Богдана в обласну лікарню, яку облаштували під шпиталь. Там медики завдяки новітній технології допомогли значно покращити стан лівої ноги, рани почали загоюватися.
Навесні наш сімейний лікар зателефонував та повідомив, що є можливість безкоштовно відправити Богдана на лікування за кордон. Я пояснив, що син ще важкий, ледь на милицях пересувається. Але, як мені пояснили, іншого шансу потім може й не бути. Сина достроково виписали та в середині травня його евакуаційним медичним потягом доставили до Львова, звідти до Польщі, а потім до німецького Гамбурга. Поселили одного у палату, хоча при таких травмах бракує спілкування. Там Богдан пробув три тижні, йому почали оформляти страховку, що теж стало складним бюрократичним процесом, який затягнувся на місяць. Наразі син проживає у гуртожитку та у липні йому зробили тимчасові протези, на яких він має вчитись ходити. Єдина, з ким Богдан постійно підтримує спілкування, — медсестра Оксана з Сєвєродонецька, яка через рашистський снаряд втратила ноги і вийшла заміж просто у медичній палаті Львова. Чесно кажучи, інколи в Богдана здають нерви, він потребує психолога, бо самотність добиває… Ви ж уявіть, у такому молодому віці залишитись інвалідом! Але я прошу сина триматись, бо до отримання постійних протезів ще чекати шість місяців. Він має бути сильним, і ми зробимо все, щоб Богдану створити всі умови для щасливого майбутнього.
— Та, як кажуть, біда не приходить одна. Й нині ви почали ще й бюрократичну війну. В чому вона полягає?
— 28 липня відбулось засідання МСЕК, де мені повідомили лікарі, що, судячи з травми Богдана, йому слід надати третю групу інвалідності. Але враховуючи те, що на лівій нозі скальпована рана, то пожаліють і дадуть другу, але тільки на два роки. Потім переглядатимуть це питання. Після того я звернувся до районного відділу соціального забезпечення, де дізнався, що сину, згідно з законом, мали б надати два інвалідних візки, а не лише милиці. Втім чомусь лікарі МСЕК цього навіть не сказали. То ж довелось їхати до них і зі скандалом я таки добився свого. А далі з'ясувалось ще гірше: у лікарні у Броварах в історії хвороби медики зробили запис: «мінно-вибухові травми в результаті обстрілу». А у висновку МСЕК вказано: «причина травми — загальне захворювання з ураженням опорного апарату». Саме від нього залежить надання сину статусу інваліда війни, в якому нам відмовили. А це пожиттєва пенсія, більші виплати та можливість отримати репарації від рф. Ба більше, кожні два роки син повинен буде проходити повторну експертизу для підтвердження групи, начебто в нього нога відросте… Боляче, що люди, які постраждали через бойові дії, із травмами повинні ще воювати із бюрократією. Мій син три дні окопи копав, щоб захистити людей і щоб рашисти не дійшли до столиці. Він отримав травму внаслідок бойових дій. Він інвалід війни. Й тепер таке відношення… І таких українців зараз тисячі. Й більшість із них втратили не лише здоров'я, а й дім. І виплати від держави могли б хоч якось їх підтримати.
— І що ж у такому випадку робити?
— Я звертався до багатьох адвокатів. Коли скидав документи, вони мовчали. Відгукнувся лише один. Але, як він мені пояснив, досі до Положення постанови КМУ № 1317 від
Якщо ви бажаєте матеріально підтримати Богдана Хамбіра, кошти можна скинути за цими реквізитами: 5 457 082 220 148 733
Тим часом рашисти продовжують обстрілювати українські міста. Так, у ніч проти 6 вересня російські фашисти обстріляли Харків, а також Дніпропетровську область. У Харкові було влучання у приватний житловий будинок. Під час розбору завалів знайдено тіло жінки.
Фото надав Юрій Хамбір
3235Читайте нас у Facebook
