«Семену відірвало голову. Троє побратимів, які його витягували з бліндажа, отримали поранення»: під час контрнаступу на Луганщині загинув 20-річний захисник

«Я не косарь, хто ж як не я, я маю бути з хлопцями»

- Це ціна контрнаступу, гине цвіт нації, який мав будувати майбутнє України, — каже сестра. — Семена обожнювали всі та тягнулись до нього. Він любив грати у футбол, грав за село Яришів у клубі «Титан», згодом в команді свого полку ФК «Ягуар». У нас в родині нема військових. Коли брата призвали на строкову службу, йому настільки це припало до душі, що у 2021 році підписав контракт з Нацгвардією. Від повномасштабного вторгнення до 3 червня брат перебував у Київській області. Спочатку бійці приїхали у Васильків, після того було визволення та зачистка 23-ох населених пунктів. Після того воїни облаштували у смт. Макарів такі бліндажі та окопи, що у разі повторного наступу ворог точно буде приречений. В тому пеклі Семен вижив.

Читайте також: На черзі — Кремінна: ЗСУ підтвердили звільнення Торського

За бої на Київщині йому вручили грамоту «За заслуги перед Україною» та запросили на навчання у Золочів, де він міг би отримати звання молодшого сержанта. Але брат відмовився, бо не хотів покидати побратимів, які були прив’язані сильно до нього. Сказав мені якось в розмові: «Я не косарь, хто ж як не я, я маю бути з хлопцями». 3 червня бійці вирушили у сторону Сєвєродонецька. Спочатку перебували у смт Сиротіне, тоді зайшли в саме місто і тримали оборону заводу «Азот». Його навіть свого часу порівнювали з «Азовсталлю». Це важливий стратегічний об’єкт на Луганщині.

Як розповідав Семен, проти бійців там стояло близько 10−15 тисяч російських солдатів. Й полк, в якому служив брат, єдиний, хто гідно боровся проти ворогів. Коли були зірвані всі мости й брак боєприпасів, українські воїни отримали наказ відходити. Потрібно було зробити це безпечно, то ж мій Семен був одним із тих, хто прикривав побратимів і даючи відсіч окупантам.

- За сім місяців повномасштабного вторгненн6я рашистів чи були у брата ситуації, після яких він точно був впевнений, що має янгола-охоронця?

- Так, ми були дуже близькі і Семен чимало що розповідав. Якось будинок, в якому бійці перебували, обстріляли вороги. Це диво, але брат вижив. Врятувався він і під час обстрілу касетними снарядами. Ще й без бронежилета був. Осколок зачепив йому спину, але Бог зберіг життя.

Читайте також: «Додому повернувся після поранення, уже з інвалідністю. Але знову вирушив на передову»: війна забрала ще одного героя з Вінниччини

Коли із побратимами вони зайшли у Сєвєродонецьк, вони отримали завдання для однієї роти зачистити 40 кварталів. То було пекло, адже вороги обстрілювали з кожного куточка, навіть з вікон багатоповерхівок. Сховатись ніде. За 15 хвилин у наших бійців було 15 поранених, втрати… То ж довелось відступати, щоб жертв не було ще більше. Під час того бою Семен зумів врятувати свого побратима, в якого напередодні своєї загибелі встиг ще погуляти на весіллі.

Це була його остання поїздка додому. Командир відпустив брата на два тижні у рідне село Яришів Могилів-Подільського району. Семен любив свій «Touareg», який нещодавно придбав, так мріяв на ньому їздити, покатався всього лише ті 2 тижні. Брат тільки почав мужніти, став справжнім чоловіком.

«Все, що я пережив раніше — це ніщо порівняно з Білогорівкою»

- Розкажіть про обставини загибелі брата.

- 1 вересня Семен із бійцями вирушили в контрнаступ на смт. Білогорівка Луганської області. Перших 3−4 дні пекла він пережив, бо дуже хотів подзвонити додому, сказав мені після того: «Я так мріяв, я те все пройшов, і витримав, щоб тільки вас почути, я такий радий, що зміг подзвонити. Все, що я пережив раніше — це ніщо у порівнянні з Білогорівкою». За словами Семена, боротьба була запеклою, чимало рашистів взяли у полон. Тоді бійці зайняли позиції у полі й окопувались, аби зайняти оборону. Артилерія, міномети та танки били майже кожної хвилини. Все сталось 19 вересня… Позицію воїнів виявив ворожий дрон, і почався артилерійський обстріл, одна з мін залетіла прямо в бліндаж, де був Семен і його найкращий друг — побратим — Олександр Борбудський з Хмельницької області. Брат отримав чисельні осколкові поранення в обличчя, не сумісні з життям, помер на місці. Його товариш теж загинув. Інший хлопець отримав поранення і перебуває у лікарні.

Знаєте, це найстрашніший день в нашому житті та в житті його побратимів. Воїни досі плачуть і не можуть повірити, що як це так: «Семена та Сашка більше нема». Тим паче все сталось на їхніх очах. Моєму брату відірвало голову. І поки його витягували побратими, троє з них отримали поранення. По іншому вони просто не могли.

Читайте також: Потужна пожежа у Керчі: горить Кримський міст

Бійці не раз казали, що Семен їх мотивує своїм бойовим духом йти на завдання та наближати перемогу. Мій брат був душею взводу і роти, деякий час під час боїв на Київщині виконував обов'язки командира двох відділеннь взводу. Але командиром не став, бо не згодився на навчання. До нього завжди прислухалися, хлопці питали поради, всі з ним товаришували, бо він був відкритим, добродушним, легким на підйом, жартівливим, щедрим, я ні разу не чула, щоб він комусь відмовив в допомозі… Сьома ніколи не сидів без роботи, не байдикував, будував, облаштовував позиції, бліндажі, завжди думав про побратимів в першу чергу, як замовляв мені скласти передачу, то питав хлопців, що їм треба. Брат безмежно любив своїх рідних. Він не любив писати, хотів завжди чути нас і бачити.

- Чому наразі не вдалось його поховати?

- Попри те, що є свідки і опізнати тіло брата по зовнішніх ознаках цілком можливо, в нього відсутнє обличчя. Тому потрібно проводити додаткову експертизу у Дніпрі. А так як загиблих багато, це займе трохи часу. Чекаємо нашого Семена додому, аби гідно провести в останню путь… Дуже маю надію, що ти там, брате, не один блукаєш, що ти, Сьома, зі своїм найкращим другом, з Олександром, що загинув разом з тобою. Слава навіки Героям.

Нагадаємо, бійці ЗСУ прицільними ударами збили 8 дронів ворога, розбомбили склади у Кінських Роздорах та поранили 300 зеків путіна.

Фото надані Кариною Ляшук

2664

Читайте нас у Facebook