«Рятував на передовій поранених бійців»: щемлива історія про 6-кратного чемпіона України, який віддав життя за батьківщину
— Дмитро закінчив Національний медичний університет імені О. О. Богомольця та отримав фах кардіолога, — розповів «ФАКТАМ» найкращий друг загиблого та напарник по команді Максим Черепівський. — Він пройшов всі етапи швидкої допомоги, працював на столичних підстанціях. А 12 останніх років працював у відділенні кардіологічної реанімації Олександрівської клінічної лікарні Києва. Його золоті руки врятували життя тисячам людей, адже він дійсно був лікарем від Бога. У відділенні всі любили Дмитра, легенду спорту, називали між собою Миколаїч, Magic Doctor, лікар SerBeen, № 88 (під цим номером він виходив на стадіон). На його чергуваннях на роботі завжди панувала весела, невимушена атмосфера. Улюбленець всіх інтернів, справжній командний гравець. Дмитро завжди був готовий допомогти й допомагав, щирий, добрий…
Окрім медицини, Дмитро Сербін весь вільний час присвячував одній справі свого життя — спорту.
— Мабуть, любов до спорту передалась йому із материнським молоком, адже мама Дмитра свого часу займалась стрибками у висоту, — продовжує Максим Черепівський. — Завдяки знайомому він зацікавився американським футболом, який тільки зароджувався в Україні. Так сталось, що мій батько створив у столиці команду «Слов'яни Київ» із цього виду спорту й у 2001 році Дмитро прийшов до нього на тренування. Тож іще тоді я дізнався про цього талановитого гравця. Але невдовзі американський футбол повністю занепав, і лише у 2007 році його знову почали розвивати так звані ентузіасти. Одним із таких був й Дмитро.
Пам’ятаю, як зустрів його на тренуванні у столичному Гідропарку, я відразу зрозумів, що у нього велике майбутнє у спорті. Ми разом почали грати та демонструвати гарні результати. Останні роки Дмитро грав за столичну команду «Kyiv Capitals» під номером 88. Його завданням було бігати по полю та ловити м’ячі від гравців своєї команди. Він шість разів ставав чемпіоном України та входив до складу національної збірної. Його називали найкращим вайд-ресівером України всіх часів в Українській лізі американського футболу (ULAF).
— Минулого року саме він допоміг забити вирішальний тачдаун, і ми вчергове виграли чемпіонат України, — каже Максим. - Дмитро неодноразово ставав призером міжнародних турнірів — зокрема чемпіоном Угорщини та віцечемпіоном Румунії. Мало хто знає, але він був найстаршим професійним гравцем в американський футбол в Україні — у своїх 49 років Дмитро мав відмінну форму. Хоча насправді пережив багато травм — це і переломи ніг, і ребер, що надзвичайно боляче. Та після лікування досить швидко повертався у стрій, бо не уявляв себе без американського футболу.
Ерудований, позитивний, мудрий, активний, завжди готовим йти до кінця — таким був наш Дмитро. Ви б побули біля нього хоча б тиждень, точно б книгу написали, бо це була дійсно унікальна людина. Він все встигав і на кожному фронті віддав всі сили максимально професійно. А ще він відрізнявся своєю патріотичною позицією. Ще у 2013 році на Майдані кидався під кулі, допомагав пораненим активістам й після того біг на чергування, рятуючи своїх пацієнтів.
За словами співрозмовника, у травні товариш прийняв рішення йти служити до лав Національної гвардії України:
— Коли почалась повномасштабна війна, Дмитро не міг знайти собі місця, важко це все переживав. Після того заявив, що йде служити бойовим медиком. Ми постійно спілкувались із товаришем, разом із напарниками з команду неодноразово допомагали відремонтувати його машину на передовій, надсилали продукти, одяг, зимову гуму, запчастини. Востаннє я розмовляв з другом за кілька днів до його загибелі. Дмитро, як завжди, був бадьорим, хоча пережив на війні багато чого. Наскільки мені відомо, того трагічного дня, 24 жовтня, Дмитро з позивним «Док» разом із побратимами перебував на передній ділянці фронту — Лисичанськ-Бахмут. Товариш займався евакуацією поранених, надаючи їм першу допомогу. Як лікар він повинен був чекати у машині «трьохсотого», але побачив, що не вистачає рук, і побіг допомагати. Двох військовослужбовців він зміг евакуювати, а коли рятував третього, зі сторони окупантів почався артилерійський обстріл, поруч розірвалась рашистська міна. Осколок поцілив у життєво важливі органи…
Дмитро загинув як справжній герой, рятуючи інших. У нього залишились матір, вітчим та дорослий син. Поховали Дмитра у рідному Києві… До труни поклали його ігрову сітку з його номером 88.
На жаль, Дмитро Сербін — не єдина втрата в американському футболі України. Захищаючи країну від окупантів, свої життя віддали Данило Богуславський (команда «Лісоруби», Ужгород), Руслан Сапожник («Вовки», Вінниця), Ярослав Мохонько та Ігор Бойко («Патріоти», Київ), Олександр Анікін («Орли», Здолбунів). Одноклубники загиблих констатують: навіть після перемоги ігри без таких досвідчених та професійних спортсменів все одно будуть не такими. Але обіцяють, що кожного матчу хвилиною мовчання вшановуватимуть їх і дякуватимуть за мирне небо над Україною.
Нагадаємо, під час оборони Маріуполя загинув чемпіон України з кікбоксингу та чемпіон світу з тайського боксу (муай-тай) Олексій Янін (позивний «Таєць»). А на Луганщині у бою з окупантами загинув майстер спорту міжнародного класу, чемпіон світу та Європи, абсолютний чемпіон України з рукопашного бою Вадим Сотников.
Читайте також: Українка стала чемпіонкою світу з кікбоксингу та присвятила «золото» брату, який загинув на війні
Фото надані Максимом Черепівським
2222Читайте нас у Facebook
