«Отримавши у подарунок мою ляльку, дівчинка вигукнула: «То це ж я!» — дизайнерка Олена Смаль
Авторські ляльки, які створює чернігівська майстриня Олена Смаль, дарують радість дітям не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу: Польщі, Словаччині, Німеччині, Італії, Франції, США…
В інтерв'ю «ФАКТАМ» вона розповіла про свої роботи та про те, що її надихає у такий складний час.
«Напередодні Нового року також створюю янголят і фей»
— Створення ляльок для мене не лише хобі, — каже Олена Смаль. — Може, скажу надто пишномовно, але ляльки — це моє життя. Адже це і моє найкраще дозвы, і моя психотерапія, і на сьогодні єдиний заробіток. Напередодні Нового року також створюю янголят і фей. Адже діти, як і дорослі, мріють про диво. А чудеса трапляються, це правда. Якось я зробила двох фей в однакових вбраннях, але різного кольору. У мене одразу їх купили для двох сестричок. Феї виявились дуже схожими на дівчаток. Збіглися колір очей, волосся і навіть схожими виявилися деякі риси обличчя, наче я робила цих ляльок спеціально для цих дівчаток.
— З чого почалася ваша творчість?
— Це сталося випадково. Я працювала перукарем і якось зламала ногу. В результаті — півтора місяця в гіпсі, вимушене неробство та розуміння, що працювати у найближчому майбутньому буде дуже важко. І ось в один з днів в інтернеті я знайшла майстер-клас і загорілася ідеєю створити ляльку.
Шиттям я захоплювалася з самого дитинства, навчилася всього сама, більшість мого одягу були пошиті власноруч. Ось так і з'явилася перша лялечка — і я була в захваті. Зараз я дивлюся на фото перших ляльок, які вони смішні та дивні! Але мені вони здавались чудовими. Спочатку я повернулася на роботу в салон, але продовжувала робити ляльок — переважно їх дарувала близьким і друзям. Однак після перерви в роботі перукарем щось у мене не склалося, а ляльки виходили все краще, з'явилися перші замовлення. А через рік мені довелося піти із салону. Я думала, що, можливо, знайду інше місце, але почалася пандемія, і я продовжувала робити ляльок.
— Ви десь навчалися майстерності?
— Насправді я самоучка. Звісно, я дивилася, як роблять інші, чомусь навчалася, винаходила свої способи, все це було інтуїтивно. Мої ляльки повністю мною вигадані та створені. Нині це основний мій рід діяльності. Зізнаюся, я не вважаю це роботою, можна сказати, я щаслива людина, якби не війна. Знаєте, у лютому я створювала ляльку на замовлення — для дівчинки, у якої день народження у березні. І ось я закінчила роботу, милувалася нею — адже прямо принцеса вийшла, думала, що наступного ранку прокинуся і зроблю фотосесію. Але 24 лютого я прокинулася від сирен та вибухів у рідному Чернігові. Я дивилася на цю ляльку і розуміла, що таке, як раніше, життя вже не буде, і взагалі кому потрібні мої ляльки… А потім почалися бомбардування, у будинку були розбиті вікна, швейна машинка пролетіла через усю кімнату, ляльки опинилися на підлозі… А моє місто опинилося в облозі: ні електрики, ні води, ні тепла, ні зв'язку… І виїхати не вийшло, бо не могла залишити маму. Тож жити довелося у підвалі. Весь цей страшний березень залишився в минулому. Але я познайомилася з дуже добрими людьми, біда зближує. І мої лялечки стали у пригоді.
Одна жінка йшла вітати з днем народження своїх маленьких племінниць, які практично весь цей час мешкали у підвалі. Я пішла додому, принесла їй ляльок, бо просто страшно уявити таке дитинство, такий день народження дітей, подумала: нехай хоч трохи радості їм буде… А для мене справжнім щастям було виявити, що швейна машинка працює, попри те, що з нею сталося. Я, як і раніше, думала, що мої ляльки не потрібні нікому, але знала, що, якщо почну їх робити знову, мені це психологічно допоможе — адже завжди допомагало.
«Зазвичай для створення ляльки мені потрібно близько тижня»
— Коли я малюю обличчя ляльки, ніби йду в інший світ, — продовжує розповідь Олена. — Завжди починаю лише у спокійному настрої, вимикаю звук у телефоні, мені потрібна тиша. Звичайно, новини та повітряні тривоги не додають спокою, але шиття та ручна робота надають мені внутрішніх сил. І я вкладаю у своїх ляльок всю любов і силу, які в мені є. До речі, а та лялечка, яка була зроблена 23-го лютого, на щастя, все ж таки потрапила до своєї маленької господині.
— Як ви створюєте ляльок?
— Шию їх із трикотажу, продубльованого бяззю, наповнення — синтепух, обличчя малюю акриловими фарбами. Весь одяг знімний, можна змінювати образи. Вбрання не повторюються. Наприклад, ось лялька в червоній сукні з атласу, розшитому намистинками. А поруч — у сукні з фатину на підкладці з мережива, зверху болеро зі штучного хутра. Особливу увагу приділяю взуття — створюю його з різних фактур: тканини, штучної шкіри. Звичайно, повинні бути красивими і шкарпетки, і прикраси у волоссі. Зазвичай, для створення ляльки мені потрібно близько тижня.
— Чи правда, що багато ваших ляльок схожі на дівчаток, яким адресовані?
— Справді, часто я намагаюся відтворити образ. Колір очей, волосся, зачіска, стиль — це важливі моменти. Дивлюся на фотографії, уявляю собі дитину, якій адресовано подарунок. Причому мені потрібна не одна фотографія, а кілька. Це багато в чому дає можливість скласти уявлення про дитину, її характер. І як же було приємно, коли, побачивши ляльку, одна дівчинка вигукнула: «То це ж я!»
«Не знаю, чи врятує краса світ, але точно зробить його кращим»
— Олено, що найскладніше у вашій роботі?
— Робити те, чого раніше я ще не робила. Кожне нове завдання та задум — свого роду виклик. Мої ляльки мене багато чого навчили.
— Яку ляльку мрієте створити?
— Щоразу у мене нові мрії, і я їх втілюю. Іноді хочеться зробити милу крихітку, щоб поміщалася в кишеню чи сумочку, іноді — велику та м'яку ляльку. Я згадую себе у дитинстві, свої мрії про іграшки… Кожна лялька — політ фантазії. І яким він буде наступного разу, складно передбачати. Часто лялька сама вибирає, якою їй бути. Я малюю її обличчя — у неї з'являється душа, вдача. А потім приходить розуміння, як вона має бути одягнена, якими будуть взуття та аксесуари.
— Що вас надихає сьогодні, у такий складний час?
— Теплі відгуки поціновувачів моїх робіт. Коли я опублікувала фото ляльки, що була створена вже під час війни, скільки приємних слів мені написали люди, скільки в них було підтримки! Вразила одна історія. Дівчинка з моєю лялькою спускалася у сховище і не хотіла з нею розлучатися! Мене це зворушило до сліз. А ще мене надихає те, що люди тягнуться до прекрасного, дарують близьким подарунки. Не знаю, чи врятує краса світ, але точно зробить його кращим.
Раніше майстер Наталія Кириленко з Макарова Київської області, яка створює свічки з морозним візерунком та потріскуванням під час горіння, розповіла, як виготовити цікаві подарунки своїми руками.
Читайте також: Декоратор Інна Морозинська: «Іграшки, в'язані гачком, можна поєднувати з дерев'яним декором, шишками, горішками»
Фото з альбому Олени Смаль
1591Читайте нас у Facebook
