«Костя був на сто відсотків впевненим у безпечності вертольота»: сповідь дружини пілота гелікоптера, який розбився у Броварах
Дружина загиблого пілота Олеся Коваленко зізнається, що із новин, ще не знаючи прізвищ, зрозуміла, що на борту вертольота був саме її чоловік. Її рідний Костя, який пройшов миротворчі місії, АТО, був професіоналом своєї справи. І загинув за таких загадкових обставин. 29 січня йому б виповнилось 47…
«Чоловік казав: «Я не знаю, що повинно статись, щоб Super Puma розбився чи щоб його не вдалось посадити»
— Костя проживав у Криму до 1999 року, після чого навчався у нинішньому Харківському університеті Повітряних сил, де отримав спеціальність штурмана, — розповіла «ФАКТАМ» дружина загиблого пілота Костянтина Коваленка Олеся. — Але згодом довелось перекваліфікуватись на вертолітника, то ж другу освіту чоловік здобув у Кременчуцькому льотному училищі.
Спочатку літав на Мі-24, невдовзі освоїв Мі-8. Костянтина відправили служити у селище Вапнярка на Вінниччині, звідки я родом, там, власне, ми й познайомились. Невдовзі побрались. У 2002 році частину розформували, і чоловіка відправили на нове місце служби — Новий Калинів Львівської області. Там через рік народився наш син Іван, який наразі навчається на програміста у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Разом ми у вільний час багато мандрували не лише Львівщиною, а й любили їздити до Криму. Бувало й так, що просто брали намети — і мерщій до лісу. Природа, шашлик, пісні — теплі спогади про проведений час разом.
— Знаю, що ваш чоловік був одним із тих, хто брав участь у миротворчих місіях, і країну боронив після 2014 року. Розкажіть про це детальніше.
— Так, Костянтин брав участь у місіях ООН у Кот-д'Івуар, Ліберії, Конго. Крайній раз — на початку 2015 року, літав на бойових вертольотах Мі-24. Крім того, чоловік виконував завдання у зоні АТО, був учасником бойових дій. А в жовтні 2021 року він у званні майора вийшов на пенсію та влаштувався працювати у ДСНС у Ніжині. Пройшов піврічне навчання, склав усі іспити, виконав льотну програму, аби літати французькою Super Puma. Костянтин був пілотом авіаційної ескадрильї спеціального призначення. З колегами вони чергували у різних місцях, так званим вахтовим методом. Після повномасштабного вторгнення чоловік лишився у Ніжині, продовжив літати і виконувати свою роботу.
— Що розповідав чоловік про цей вертоліт, адже в інтернеті можна знайти достатньо критики щодо його технічних характеристик?
— Скажу так: Костя був на сто відсотків впевненим у ньому. Не раз я питала в чоловіка: «Що має статися із вертольотом, щоб він, не дай Боже, впав? Наскільки він безпечний?» На це коханий відповідав: «Лесю, я не знаю, що повинно статись, щоб Super Puma розбився чи щоб його не вдалось посадити». Екіпаж, який літав на вертольоті, був дуже професійний, вони постійно вдосконалювались, кожну ситуацію відпрацьовували. Мій чоловік був другим пілотом й того злощасного дня сидів поруч із колегою Олександром Василенком, який і був за штурвалом… Знаю, що не раз екіпаж Super Puma ставили на регламент, на обслуговування через його надійність. Наскільки мені відомо, із Денисом Монастирським чоловік летів вперше.
«Моє повідомлення Костя вже не прочитав»
— Ви передчували щось недобре?
— Я завжди переживала за Костю, просила, як тільки прилетить, подзвонити. Він же просив не робити цього, мовляв, все буде добре. Попри те, що була впевнена у ньому як пілоті, натура така людська — хвилюватись…
— Коли востаннє перед трагедією спілкувались із чоловіком?
— Ввечері 17 січня. Чоловік попередив, що летить у відрядження, може, на пару днів. Куди — не ділився із міркувань безпеки. Додав, що як тільки зможе, набере, а як не вийде — хоча б напише… Вранці я вже не набирала чоловіка, аби не заважати.
Я як дружина впевнена, що у несправний гелікоптер не посадили б таких високих посадовців. Кажуть, що за кілька хвилин до авіакатастрофи вертоліт кружляв, намагався уникнути висоток. Думаю, що машину хотіли посадити на майданчик за садком, просто забракло часу… Та поки не буде результатів, свої думки озвучувати не буду. Можливо, якби не війна, цього б і не сталось.
Про трагедію я дізналась зі стрічки новин. Побачила фото, а там — уламки червоного вертольота. Його ні з чим не сплутаєш — це Super Puma, яких у нас одиниці. Й в глибині душі я вже була впевнена, що на борту був мій Костя. Хоча написала йому sms-повідомлення, аби дав знати, як він, хоча б плюсик поставив. Телефонувати боялась. Але десь за пів години все ж наважилась. Абонент був поза зоною, моє повідомлення чоловік вже не прочитав. І не зробить цього, на жаль, ніколи…
Тіла залишились, але для їх ідентифікації довелось робити ДНК-експертизу. Я так і не була на місці трагедії, поки що для мене це вкрай важко морально. Крім того, не було й можливості. Адже із Києва труну із тілом чоловіка відвезли на прощання у «Десну» в його частину, після чого — у Новий Калинів, де ми жили, а поховали на Вінниччині на моїй батьківщині.
— Про що мріяв Костянтин Коваленко?
— Він любив життя та свою родину. Він мав дуже теплі стосунки із моїми батьками та братом. Саме тому нещодавно купив квартиру у Вапнярці із виходом у приватний двір. Мріяв там ремонт зробити, заради цього і продовжив працювати. Планував, як житимемо разом коло моїх рідних, як дочекаємось онуків. Не встигли. Мою душу тепер розриває пекельний біль, серце рветься на шматки…
Як жити без чоловіка, я не знаю. Він був всім для мене, я розчинялась в ньому. А тепер є лише моя тінь. Але я мушу жити й ставити на ноги нашого сина. Скільки планів, скільки нездійснених мрій… Кохатиму його вічно. Він мій герой. Жаль. Смуток. Невимовний біль…
5052Читайте також: «Там коївся справжній армагедон»: батько одного з вихованців дитячого садка у Броварах розповів про пережите
Читайте нас у Facebook
