Не знаю, чи доводилося вам, друзі мої, бути в унікальному храмі, що знаходиться на горі Монсеррат за кілька десятків кілометрів від Барселони. Я бував там не раз і незмінно їхав звідти під незабутнім враженням від побаченого. І не лише від побаченого, а й від почутого. Адже саме в цьому дивовижному місці, куди можна потрапити лише неймовірно вузькою гірською дорогою з одностороннім рухом, що буквально йде у хмари, можна побачити і старовинний кам'яний храм, і статую легендарної діви Марії Монсерратської (чорної), яка знаходиться за вівтарем, а також почути відомий на весь світ церковний хор хлопчиків з абсолютно ангельськими голосами.

А ще, якщо вам пощастить так, як одного разу пощастило мені, то й стати свідком спогадів одного з ченців, які в хвилину одкровення готові поділитися з вами потаємними спогадами. Мені, наприклад, пощастило.

Гріючись на теплому весняному сонечку, старий чернець розповів нам, приївшим до храму з України, пам'ятний епізод зі свого нескінченно довгого життя:

- Колись давно, бувши ще юним послушником, я, затримавшись у долині, поспішав встигнути на вечірню молитву у храмі, до якого щоразу треба було підійматися пішки крутими гірськими стежками. Часу було обмаль. І тому я йшов, вибиваючись з останніх сил. Раптом мою увагу привернув вигляд бідного заготівельника дров, що стояв над двома мулами, які під вагою вантажу потихеньку сповзали в нічим не обгороджену ущелину.

У мене не було жодної зайвої хвилини для того, щоб допомогти нещасному, але й пройти повз людину, яка потрапила в біду, я не міг ніяк. На те, щоб допомогти йому, у мене пішло хвилин двадцять, мабуть. І ось, коли бідних тварин вдалося повернути у безпечне місце і я зміг продовжити свій шлях до монастиря, я побачив, як метрів за сто переді мною стався сильний гірський обвал.

Величезні валуни з гуркотом пролітали звідкись зверху й розчинялися у бездонній глибині гірської ущелини. Я раптом зрозумів, що якби мені не довелося зупинитися для того, щоб допомогти подорожньому, який потрапив у біду, уникнути неминучої загибелі я не зміг би ніяк. Заготівельник дров зі сльозами на очах дякував мені за надану йому допомогу, а я у відповідь дякував йому за надану мені можливість надати цю допомогу йому. Адже якби не сталося цієї події, до храму того вечора я так і не дійшов би… Запам'ятайте назавжди: нічого випадкового в житті не буває.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.