У старій буддійській притчі героїв цієї незвичайної історії досить різко називають дурнями. Чесно кажучи, я б такими грубими словами в даному випадку розкидатися не став. Але, очевидно, автори притчі добре розуміли, що мають на увазі.

П'ятеро дурнів йшли прямо через центральну площу невеликого прибережного містечка. Спостерігаючи їх, городяни щиро дивувалися з того, що бачили. Ці п'ятеро незнайомців несли над своїми головами човен. А човен цей був такий великий, що вони буквально згиналися під його вагою.

Люди запитали: «Навіщо ви це робите?» Дурні їм відповіли: «Ми не можемо покинути цей човен. Ми перепливли на ньому з того берега протоки на цей. Як можна тепер його покинути? Адже тільки завдяки йому ми дісталися сюди. Без нього ми, напевно, загинули б на тому березі. Наближалася ніч, а навколо було повно диких звірів, і на ранок ми, звичайно ж, усі загинули б. Ось чому ми вирішили ніколи тепер не кидати цей човен. Ми перед ним у вічному боргу. І відтепер носитимемо його на своїх головах із почуття вдячності до самого кінця нашого життя».

«Ну, що взяти з цих людей, якщо вони дурні?» — вирішили городяни. І залишили п'ятьох незнайомців у спокої…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. І свіжої голови — для тверезих роздумів. Як завжди, щиро ваш.