«Ніхто не любить дивитися в очі поразці. Всі хочуть швидкої перемоги»: волонтер про реакцію мережі на відео з підривом бійців на мінному полі
«Я зараз одну неприємну річ скажу. Про емоційні пости в фейсбуці та реальність, — пише Олександр Карпюк, відомий як Serg Marco. — Я вже не раз зустрічав пости на кшталт «Поверніть «Азов»! «Скільки вони можуть сидіти в тюрьмі!» «Зробіть щось!»
Такі пости писати не складно. Це я скажу експертно, як блогер. Хоч в чомусь я експерт, так…
Мабуть, багато хто бачив відео Бутусова, як хлопці на «Бредлі» поранені пробиваються через мінне поле. Під вогнем арти. Моторошно, так?
Не згоден з тим що такі відео потрібно публікувати, все ж таки демотивуюче воно. Але нарешті хоч хтось побачив, якими силами та кровʼю даються штурмові дії. Ми так багато сміялись над пігдогами, коли їм при штурмах розвалювали колони, коли вони втрачали одразу багато техніки. Відформатовані обрізані роліки, під патріотичну музику. Де за кадром залишалось багато того, що не вкладалось в контекст мотивуючего ролика.
А реальність вона саме така. Коли щось вдається реалізувати, а щось — ніт. Коли іноді підрозділ відходить назад, обламавши зуби, тільки для того, щоб перепочити, винести тіла загиблих, віддати поранених на лікування, підготовити техніку та знов на штурм. Аналізуються помилки, поки ці дні аеророзвідка працює цілодобово, знаходячи техніку противника, протитанкові підрозділи, і стараючись залетіти в тили, щоб знайти логістику та штаби, а повітря насичене вибухами арти, яка розбиває позиції пігдогів та відпрацьовує те, що знайшла аеророзвідка. Потім штурм, і ось вже штурмовики запригнули в окопи противника та кричать щоб ті здавалися.
Ніхто не любить дивиться в очі поразці. В очі болі. Всі хочуть швидкої перемоги та простих дій. Як пост в фейсбуці.
Ви можете написати скільки завгодно постів, але реально впливає на результат тільки кількість взятих у полон пігдогів. Це — обмінний фонд, який передають наші підрозділи. Це і є той аргумент, який реально дієвий. І хлопці беруть зараз багато в полон. Штурм по замінованих полях. Арта. Кров. Полонені. День за днем, велика сталева лінія робить кроки вперед. Невеликі, але стабільні та системні. Вмиваючись кровʼю, але забираючи життя у ворогів та поповнюючи обмінний фонд.
Це і є справжній вклад у визволення азовців, морпіхів, та інших полонених.
Тому може вам вважається, що написавши пост, якийсь Дамблдор прочитає, махне чарівною паличкою та полонених відпустять. Але все починається з полону ворога. З кровавих штурмів. І втрат.
Я бачив реакцію фейсбука на це відео. Воно не сподобалось цивільним.
Для розуміння, для нас, військових — це реальність. Це те, що ми бачимо і обговорюємо. Це те, в чому ми живемо.
І це ще не найстрашніші кадри, ви мені повірте.
Але така реальність".
Фото з сайту «Демсокири»
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
1512Читайте нас у Facebook
