«Страшно не було, тільки шалено лупашив адреналін»: зірка «Козаки. Абсолютно брехлива історія» про пережите під час війни

«80-річна бабуся дружини їхала з Харкова у фурі, сидячи на палетах від продуктів»

— От якби зараз нам такого Івана, як у «Козаках…», який викрав у московитського царя магічний кульчик, що є запорукою його влади…

— Не знаю, чи зараз би Іван крав той кульчик. Він, мабуть, просто зарубав би його шаблюкою та все б закінчилось.

— На жаль, такого Івана ми поки не знайшли.

— Як не знайшли?! У нас ціле військо хлопців та дівчат, що захищають країну. І кожен з них герой сучасних фільмів та серіалів, який може зарубати царя.

— У вас було очікування великої війни?

— Так. А 21 лютого 2022 року, коли росія визнала наші окуповані території як квазідержави, для мене не було сумнівів, що велика війна станеться. Це було питання часу. Особливо, коли пройшла інформація, що у російських військових на кордоні забрали мобільні телефони. Було зрозуміло, що їх готують до вторгнення на нашу територію. Тому у мене був план на початок війни. Я склав валізку з документами та заправив два баки бензину.

— Яким було ваше 24 лютого?

— Ми з дружиною були вдома, у Києві. Я заснув десь о другій годині ночі, вткнувши у вуха беруші. Тому жодних вибухів не чув. Прокинувся десь о шостій ранку від телефонного дзвінка друга: ми домовлялися, що, якщо щось станеться, діяти за планом. Ще звечора сказав дружині, щоб вона зателефонувала мамі та бабусі у Харків і вони 24 виїжджали до Києва. Їхні квитки на потяг були на 12:00. Звичайно, вже ніхто нікуди не поїхав. Місто обстрілювали. Дружина через волонтерів знайшла спосіб, як їх вивезти з Харкова. Вони евакуйовувались у фурі, яка йшла в Дніпро. До Харкова вона привезла продукти, а на зворотному шляху забирала людей. 80-річна бабуся дружини їхала, сидячи на палетах від продуктів.

— У багатьох у перші дні вторгнення була паніка…

— Ніхто не розумів, як правильно вчинити. Але паніки у мене не було. Ми з дружиною та другом вирішили поїхати до нашого рідного міста на Вінниччину. Я одразу пішов у волонтерський центр і був весь час зайнятий. Одного разу супроводжував вантаж до Києва. Страшно не було, тільки шалено лупашив адреналін. Страх був хіба що за рідних. На випадок прориву з Придністров’я у нас теж був план.

Читайте також: «Під час війни діти страждають більше, ніж дорослі», — Віктор Андрієнко

Мабуть, найбільш стресовий день для мене був 10 жовтня 2022 року. Тоді Київ пережив масований обстріл, а мені треба було посадити на потяг дружину. За Дарницьким мостом побачив дим. Постало питання, яким мостом рухатися на Правий берег, частина центру була перекрита. Пам’ятаю, що поглянув на смартгодинник і якоїсь миті мій пульс був 180 ударів на хвилину! Я не контролював ситуацію й від цього мені було моторошно. Але зрештою все склалося добре й дружина поїхала.

«Ми були єдині, хто мав бомбосховище»

— На початку повномасштабного вторгнення саме Театр Лесі Українки, у якому ви служите, одним з перших відкрив сцену.

— Вже у квітні 2022 року ми почали грати. Я саме повернувся до Києва на репетиції вистави «Свої», прем’єра якої відбулася у грудні 2022 року. Тоді, на початку, наш театр перетворився на майданчик, де грали багато інших театрів, у тому числі з Херсону та Маріуполя. Нам дозволили працювати, бо ми були єдині, хто мав бомбосховище — метро «Театральна». Під час тривоги вистава зупинялась і глядачі йшли до укриття. Потім повертались до зали. Звичайно, така ситуація й досі.

— Як зараз змінилися ваші почуття?

— Мені здається, деякі люди починають не помічати війну, і це погано. Вона триває, й кожен має робити все, що може. Є враження, що багато хто вважає, що за нього хтось щось зробить. Вже було щось схоже, коли було АТО, а потім ООС. Люди забувають, що це війна за наше існування. Якщо не прилітає до тебе у місто, то це не означає, що немає війни. Треба зрозуміти, що ми зараз всі на війни. Звичайно, важливо переводити дух, перепочивати. Але «втома від війни»… Мене дратують ці слова. Ми всі втомилися. Але інакше й бути не може під час такої кривавої, динамічної, несправедливої війни.

— Буває, що вас накриває депресія?

— Буває, коли нічого не хочеться. Але таке траплялось і до війни. Особливо, коли йде велике емоційне навантаження, після якого завжди відбувається спад. Просто не можна на цьому зациклюватися. Давати собі час перепочити й знову вперед. Попереду ще багато роботи.

Читайте також: «Присутнє почуття порожнечі»: популярний актор та телеведучий про свої почуття під час великої війни

— Чи є речі, які вже не повернуться у ваше життя?

— Навіть не думав про це. Зараз стоїть завдання, щоб вижила країна і при цьому залишитись ментально здоровим. Не замислююсь над тим, що можна буде повернути, бо ніколи країна не буде вже такою, як раніше. Нічого не повернеться. Розумію, важко в голові поставити «перетинку», але треба. Було життя до 24 лютого, а тепер буде тільки після. А яким воно буде, залежить від усіх нас…

— Чи готові ви до зими, яка може бути ще складнішою за минулу?

— Ще з тої зими у мене є повербанки та газова горілка. Я не виходжу на вулицю без аптечки та двох турнікетів. Вони у мене в наплічнику. Ми всі на війні та завжди маємо бути до всього готовими. Бо наш скажений сусід нікуди, на жаль, не дінеться.

— Що мрієте зробити, коли станеться наша Перемога?

— Не думаю про це. Але точно буду плакати…

Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що у бою на східному напрямку загинув відомий актор, зірка «Носорога», Євген Світличний. Про це повідомив режисер Олег Сенцов, який зараз також захищає Україну зі зброєю в руках.

1667

Читайте нас у Facebook