«Присутнє почуття порожнечі»: популярний актор та телеведучий про свої почуття під час великої війни
Популярний актор та ведучий ранкового шоу «Сніданок. Вихідний» (1+1 Україна) Олександр Попов зізнається, що у день перемоги буде стрибати від щастя, а потім разом з мамою, коханою та собакою Грейс відправиться у подорож. Каже, що, незважаючи на війну, трокупаеба мріяти. І допомагати українським воїнам, аби наблизити Перемогу. Раніше своїми відчуттями за період великої війни на сторінках «ФАКТІВ» ділилися колеги ведучого.
В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Олександр розказав про депресію, свою кохану та цуценя, яке врятував із деокупованого Ірпеня.
«Я живу в натягнутому стані»
— Як зараз почуваєтеся після 17 місяців з початку повномасштабної війни? Чи адаптувалася психіка?
- Присутнє почуття порожнечі… Зрозуміло, що людина адаптується до усього, як би погано й важко не було. Але остаточно адаптуватися до війни й постійних обстрілів неможливо. Так, ми зараз менше, можливо, ходимо в бомбосховища, що абсолютно неправильно, і останні «прильоти» шахедів доводять те, що не треба зневажати сигналами тривоги. Я все одно по відчуттях живу в натягнутому стані ці останні півтора року. Це той досвід, якого нікому не раджу пережити.
— Коли для вас було найстрашніше?
- Перші години, дні великої війни. Нерозуміння, що відбувається, ночівлі в машині у паркінгу, перші повідомлення, що над Києвом збили ракету, що стріляють десь на околицях, що в місто зайшли ДРГ… Цей час був найскладнішим. Ще ніхто з нас тоді не усвідомлював реальних масштабів військових дій.
25 лютого 2022 року я вирішив вивезти свою кохану з Києва у більш безпечне місце. З собою в машину ми взяли ще двох її подруг. Також з нами їхали друзі з маленькою дитиною. Дорога була важкою і напруженою. Всі дуже нервували. Їхали в напрямку Калуша, Івано-Франківської області. Там залишились друзі, а дівчата вирішили прямувати до Європи. Я повернувся до Києва потягом.
Читайте також: «Мамо, мені дуже страшно»: Зоряна Марченко про виклики першого року великої війни
— Багато хто вже відчув депресію.
- Звичайно, без цього ніяк: депресія, апатія, нерозуміння — вони весь час присутні, нікуди не йдуть. Можна чимось відволіктися, але це вже наше життя до перемоги.
— Що допомагає триматися психологічно?
— Буденні звичайні справи. Не можна постійно бути в інформаційному просторі. Треба відволікатися, перезавантажувати мозок чим завгодно: книжка, прогулянка, біг, собака, діти, борщ зварити. Або допомога іншим. Зараз сотні тисяч українців потребують допомоги, уваги, співчуття.
— Чи є речі, які були у вашому житті до 24.02.22, за якими дуже сумуєте?
— Мабуть, найбільше, за чим я сумую — це подорожі. Можливість поїхати на два дні кудись за кордон. Для мене це був найкращий відпочинок — провести два дні в Кракові, Вроцлаві, Празі чи Гамбурзі.
.jpg "Валентина Хамайко, Олександр Попов і його собака Леді Грейс")
— Може, з’явилися нові звички за цей час?
- Зараз мій день починається не з кави, а з перегляду новин у мобільному телефоні, а далі починаю робити свої справи. Це неправильно, як всі говорять, але, вибачте, це таке життя. Хотів якось на декілька днів влаштувати собі такий собі інформаційний детокс і пожити із вимкненим телефоном — але нічого не вийшло. Зрозумів, що не можу не читати новини. Тепер удома має бути завжди вода й заряджені гаджети, тому що ти ніколи не знаєш, що нам підготує наш сусід-росіянин.
Читайте також: «Не вірю в «хороших русских»: відомий актор відмовився будь-коли грати з росіянами
«Ми завжди були на „підігруючих“ ролях»
- Пам’ятаєте, з якими відчуттями повернулися в ефіри «Сніданок. Вихідний» після тривалої перерви навесні 2022-го року? Тоді ваша колега Валентина Хамайко більше місяця була в небезпеці недалеко від бойових дій.
— Я був дуже радий бачити Валю, знати, що з нею все гаразд. Переживав весь цей час за неї та її сім’ю. Наші ефіри «Сніданків» дуже змінилися з того часу. Тепер наше завдання не розважити глядача, а підтримати, заспокоїти. Тож намагаємося балансувати між реальністю, сьогоденням, обстрілами й буденним життям. І потім ми «зайшли» в такий марафон, у якому працювали не видихаючи. Зараз до сих пір так і тримаємось.
— Відомо, що більше року у вас живе собачка Леді Грейс із деокупованого Ірпеня.
- За рахунок того, що Грейс до мене потрапила на самому початку повномасштабного вторгнення досить маленькою, я став для неї мамою (посміхається — Авт.). Цуценя було завжди зі мною, я навіть привозив його на ранкові ефіри в студію. З того часу Леді Грейс стала загальною улюбленицею на каналі. Тому і зараз собака приходить до мене на роботу, як до себе додому, знає куди бігти, він тут як свій. Пам’ятаю, як Валя казала: «Це такий мягенький антистрес, який забирає у тебе весь негатив. Яким би ти не був — вони завжди раді тебе бачити, готові обіймати, витягувати на вулицю, гратися, спати з тобою. Все, що завгодно — аби разом».
— До війни ви знімалися в спільних проєктах із росіянами в Україні. Помічали, що до російських акторів ставляться інакше, аніж до українських?
- Ми завжди були на підігруючих ролях: друг головного героя, подружка головного героя, батько мами головного героя… На початку вторгнення я ще намагався достукатися до розуму своїх російських колег. Але переписки не мали ніякого сенсу: «ми дуже за вас переживаємо», «молимося, ми всі ходимо в церкву». Ну, я казав: «Ви у церкві, а у мене мама в бомбосховищі сидить».
Читайте також: «Нами прикривалися, як щитом»: популярна акторка про життя в окупації
— Про що мрієте після війни?
- Я знаю, що коли ми переможемо, то просто стрибатиму від щастя. Про що мрію? Взяти маму, Грейс, кохану й спокійно разом кудись поїхати в подорож. Можливо, просто сісти й видихнути, «заземлитися», тому що зараз все одно остаточно цього не виходить.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з військкором Владиславом Кругловим про зміни під час великої війни: «Своїй матері я ніколи не пробачу зраду рідної землі».
1794Читайте нас у Facebook
