На лавці праворуч від входу до міського парку сидів сивий дідусь в охайному старомодному пальті. Поруч із ним стояла картонна коробка з написом: «Подаруйте мені радість».

До старого, кілька разів озирнувшись на маму, що стояла осторонь, несміливо підійшов хлопчик років п'яти. У його кулачці була затиснута монета. Він, очевидно, хотів подати милостиню, але, наблизившись, зупинився здивовано. Справа в тому, що у коробці не було грошей. Там лежали цукерки, саморобні іграшки, дитячі книги та багато інших кумедних речей.

- Здрастуйте, — зніяковів хлопчик. — Але ж у мене тільки гроші.
- Так буває, — усміхнувся старий. — А ти любиш солодощі?
- Люблю, але солодощі мені не можна.
- А книжки тобі подобається читати?
- Книжки читати я ще не навчився.
- Тоді, може, ти не відмовишся від такої незвичайної машинки?

Хлопчик кивнув — машинки йому справді дуже подобалися. Старий дістав із коробки невелику дитячу машинку, зібрану зі справжніх дерев'яних (!) деталей, і простягнув дитині.

- Що я за це вам винен? — по-дорослому спитала дитина.
- Про який борг ти говориш?! — вигукнув старий. — Це ж ти подарував мені радість. Знаєш, у моїй самоті отримати такий подарунок — велика рідкість. Спасибі тобі за це…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.