«Хлопці по 18−20 років захищають країну, а я сидітиму за кордоном?»: історія музиканта, який на фронті грав в артилерійському оркестрі

Широкомасштабне вторгнення рф спровокувало небувалий підйом національної самосвідомості українського народу. 24 лютого добровольцями на війну пішли вчорашні баристи затишних столичних кав'ярень, успішні менеджери великих компаній, прості таксисти, та й узагалі всі, хто міг тримати в руках зброю. 25-річний Тарас Сташевський з Рівненщини, на фронті отримав позивний «Музикант». Сталося це невипадково: до широкомасштабного вторгнення чоловік мріяв викладати музику, але на сході музиканту довелося опанувати військову спеціальність артилериста. Втім, навіть попри щоденні масовані обстріли ворога, захисник не забував про своє захоплення, і гітара, українські пісні та компанія бойових побратимів, допомагали створювати ілюзію мирного життя. Так військові відволікалися. В боях на сході, Тарас втратив майже пів стопи, і на допомогу в реабілітації знову прийшла музика.

Із заробітків на війну

Тарас Сташевський захоплювався музикою з юності. Отримав професійну освіту у Луцькому педагогічному коледжі за фахом викладача музичного мистецтва. Однак зайнятися викладанням чоловік не встиг: через брак фінансів Тарасу довелося виїхати на заробітки за кордон. Власне там чоловіка і застала звістка про початок широкомасштабного вторгнення.

«До останнього не вірив, що це сталося. За декілька днів до великої війни ми з хлопцями обговорювали можливість широкомасштабного наступу, але ніхто не хотів в то вірити. А 24 лютого ми прокинулися і дізналися, що в Україні почалася війна», — пригадує Тарас.

Читайте також: «Окупанти лише на мене одного використали протитанкову ракету. Вважаю — це рівень»: історія війни Дмитра Устименка

РЕКЛАМА

В той час, як мільйони людей виїжджали з України на Захід, Тарас Сташевський повернувся на Батьківщину, щоб стати на її захист. Чому?

«Бо я не зміг би просто бути за кордоном, розуміючи, що мої друзі, колеги знаходяться в Україні і воюють. Хлопці по 18−20 років захищають і боронять країну, а я що? Буду сидіти за кордоном? Ні! Я не зміг би з цим змиритися», — пояснює військовий.

Вже 27 лютого 2022 року, чоловік перетнув кордон і повернувся додому.

«Спочатку я чекав повістки, та потім зрозумів, що мені її ніхто не принесе, адже я не мав ні досвіду строкової служби, ні військового досвіду. Тому я разом з колегою підписав контракт і так опинився в ЗСУ», — розповідає Тарас.

Атмосфера свободи

Після навчання та бойового злагодження, чоловік потрапив на східний напрямок фронту, поблизу селища Нью-Йорк, що в Донецькій області. «Музикант» потрапив в артилерійський розрахунок САУ 2 — «Акація». Як відомо, російська артилерія мала велику перевагу у кількості, тож бої з ворогом були запеклі.

Читайте також: Життєвий марафон незламності Сергія Храпка: як ветеран війни без кінцівок допомагає побратимам

«Часто в інтернеті пишуть, що наш ворог — то бомжі та мобіки. Чесно кажучи, я цьому дивуюся. Можливо, десь таке і трапляється, але це одиниці таких. Це підготовлена країна, росіяни зрозуміли, що у нас в Україні готують хороших воїнів, і вони самі почали перехоплювати ініціативу. Вони навчаються, займаються. На початку може й справді йшли на фронт всі на світі, та зараз йдуть вже підготовлені, які свідомо йдуть вбивати і вміють це робити», — запевняє Сташевський.

Та все ж попри шалені артилерійські дуелі, навіть на фронті чоловік знаходив час на своє захоплення музикою.

«Цей час завжди мусить бути. Коли ми поверталися з завдань, ми мали час на те, щоб трохи відпочити, привести себе в порядок. І тоді у мене випадала можливість пограти на гітарі і для себе, і для побратимів. Трохи відчути атмосферу свободи, що все ніби прекрасно, все добре, наче ми з хлопцями сидимо десь в парку чи лісі, відпочиваємо і співаємо пісні», — розказує Тарас.

При виконанні бойового завдання, група «Музиканта» потрапила під зустрічний обстріл ворога, і Тараса було поранено.

«До нас поступив наказ відпрацювати по ворожій позиції. Ми підбігли до своєї артилерійської установки, встигли зробити декілька пострілів, і просто у відповідь отримали снаряд. Все, що я встиг зробити, це відбігти на декілька метрів і лягти на землю. Це, власне, і врятувало мені життя, але уламок потрапив у ногу. Що сказати… Мабуть, так мало статися», — пригадує той день військовий.

«Повторюється 2014 рік»

На щастя, чоловіка професійно і безпечно вдалося евакуювати.

«Побратими отримали контузію, але швидко прийшли до тями, адже ми працювали у захисних активних навушниках. Вони швидко мене відтягли у безпечне місце, наклали турнікет, передали по рації, що я трьохсотий, і за декілька годин мене вже вивезли до госпіталю в Дружківку», — розказує Сташевський.

Але поранення ноги виявилося важким: пальці на нозі були розтрощені. Тому лікарям довелося ампутувати частину стопи.

Читайте також: Танковий обстріл, 40 днів реанімації та футбол з легендою: історія захисника Євгена Шваба

«В першому госпітальному пункті мені зробили операцію і зберегли декілька пальців, та в іншому госпіталі, вже в Ізюмі, побачили, що відбувається некроз — відмирання тканин, і ті пальці не будуть мати ніякої функції, тому й мусили їх ампутувати», — пояснив Тарас.

Вже у Львові медики забрали кісткові уламки зі стопи, та закрили рану шкірою зі стегна чоловіка.

Та справжньою проблемою під час реабілітації для Тараса стали фантомні болі. Однак подолати складнощі знову допомагає музика.

Чоловік зізнається, що хотів би повернутися до побратимів на фронт.

«Та я не знаю, як я буду ходити після повного загоєння ран. Якщо я буду рухатись хоча б на 50% від того, як це було до поранення, то, звісно, я хотів би повернутися до своїх побратимів. Та якщо я не зможу так відновитися і буду для них тягарем, то цього не варто робити. Та я можу все одно нести службу хоча б в тилу. А там на фронті, мені потрібно весь час бігати, рухатись і щоб мене хтось носив, я не хотів би», — каже Сташевський.

Військовий впевнений в перемозі України: «За нами віра і правда. Ми на своїй землі і ні на кого не нападали. Це є наша земля і ми її захищаємо».

Однак захисник вважає, що для того, щоб ця перемога настала, про війну не варто забувати.

Читайте також: «Організм „просив“ мене відключитися, та я розумів, що не можна»: історія війни активіста Олега Симороза

«Люди живуть своїм життям, і це правильно. Потрібно жити тим життям, яке було до великої війни, щоб не з’їхати з розуму. Але потрібно і не забувати, що в країні йде війна. Всі хлопці помічають, що повторюється 2014 рік, коли люди думали, що війна „десь там“. Багато військових через це переживають», — резюмував Тарас Сташевський.

Дізнатися більше про реабілітацію воїнів і постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали притулок у країнах ЄС, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу можна у спільноті EnableMe.

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв'ю з Олександрою Жураховською, керівницею волонтерського проєкту EnableMe Ukraine: «Коли ми ставитимемось до українців з інвалідністю як до рівних собі, тоді й буде в нас Європа».

1107

Читайте нас у Facebook