«Окупанти лише на мене одного використали протитанкову ракету. Вважаю — це рівень»: історія війни Дмитра Устименка
«Зрозумів, що треба брати зброю та валити окупантів»
Дмитро Устименко добре зрозумів, що таке війна, ще з 2014 року, коли став займатися волонтерством та допомагати фронту. Далі було цивільне життя, робота в охоронних компаніях та IT-секторі.
Звістка про початок широкомасштабного вторгнення застала чоловіка під час відрядження на заході України. В той же день Дмитро вирушив до рідної Полтави.
«24 лютого я провів в дорозі. Бачив всі ці колони техніки, паніку у людей, які виїжджали на захід. Це було дещо страхітливо, коли ти їдеш з заходу на схід через всю країну, а всі їдуть навпаки зі східної частини на західну», — пригадує військовий.
Чоловік пішов до місцевого військкомату, але одразу до ЗСУ не зміг мобілізуватися — не було військового досвіду та воєнної спеціальності. А потім була Буча…
«Ми з хлопцями побачили новини про Бучу, всі ці катівні, численні випадки зґвалтувань. Тоді я зрозумів, що не має значення, є у мене якась спеціальність чи немає: треба брати зброю та валити окупантів», — каже Устименко.
Маючи досвід роботи в IT, чоловік зміг потрапити в підрозділ аеророзвідки, що виконує бойові задачі на півночі країни та Харківському напрямку.
Та Дмитро прагнув більшого.
«В січні 2023 нам сказали вирушати на Донецький напрямок. Ми з хлопцями тоді подумали: «Нарешті! Дочекалися», — згадує Дмитро.
«Бахмут перевершив все по інтенсивності боїв»
На сході чоловік потрапив в пекло на землі — на околиці Бахмута.
«Ми утримували позиції під цілодобовими обстрілами. Бахмут перевершив все. Інтенсивність боїв така, що не було хвилинки навіть перекурити», — пояснює військовий.
Позиції Дмитра та його побратимів з усіх боків були щільно оточені окупантами: справа збройні сили рф, зліва зеки-найманці з так званої ПВК «Вагнер».
«Виглядало це так: ідуть двоє військових, а за ними йде третій з автоматом. Він доводить їх до позиції, забирає з неї двох інших і уводить. Це точно виглядало так, як конвоїр веде зеків», — розказує чоловік.
Разом з побратимами Дмитро утримував позиції під Бахмутом довгих 12 діб. Однак у день, коли чоловік мав вийти на ротацію, він отримав важке поранення.
«За добу до поранення по нашій позиції працювали снайпери й ми не могли їх ніяк вибити. Єдине, чим можна було зарадити, щоб їх прибрати, це застосувати РПГ. Я вилажу з окопу, відбігаю на декілька метрів, по орієнтирах в темряві наводжуся і роблю пуск, потім біжу назад за новим снарядом, а хлопці в рацію мені доповідали, влучив я чи ні, та корегували вогонь. З третього пуску одного снайпера мені вдалося підбити, але мою позицію ворог запримітив.
Наступного дня на позиції заходили хлопці з іншої бригади, які мали нас замінити. Я думаю, що ворог просто помітив рух та дочекався, поки я відійду від позицій. Я відійшов від позиції метрів на 10 і почув одразу пуск. Обертаюся і бачу, що це конкретно по мені. Починаю тікати вправо і бачу, як снаряд змінює траєкторію, тікаю вліво, і він знову змінює траєкторію, і на останньому маневрі мене догнав. Швидше за все це був ПТУР. Це ж наскільки я їх дістав, що на мене одного використали ПТУР. Я вважаю — це рівень!" — іронізує військовий.
Після влучання снаряда, Дмитра відкинула потужна вибухова хвиля.
«Я намагався підвестися і зрозумів, що щось не так. Перевернувся на спину, піднявся на ліктях і побачив, як моя кров розходиться по білому снігу. Мені це тоді здалось навіть красивим. По суті мене врятувала рація: я доповів, що я „трьохсотий“, дав орієнтири побратимам і почав сам собі надавати першу допомогу. Якби рації не було, то, мабуть, мене група помітила б лише тоді, коли добралася до точки базування і зрозуміла, що я не дійшов», — пояснює Устименко.
Під щільним мінометним обстрілом Дмитра евакуювали.
«Є ті, хто „забив“ на війну»
А потім були лікарні, операції, та врешті ампутація.
«Не буду геройствувати. Коли я прийшов до тями й побачив, що зі мною трапилося, то перша думка була — напевно, краще б я був „двохсотим“… А потім життя тобі дає певні задачі й ти трохи змінюєш свій світогляд. Я став концентруватися на малих доступних цілях. Наприклад, щоб нога нормально загоїлася та не було реампутації, адже мінно-вибухова травма лишає великий ризик інфекції. А потім мене перевели в київську лікарню, де було більше людей з пораненнями, як у мене, і ця комунікація з людьми витягує, досвід передається. Найважче було не усвідомити, що ти без ноги, а робити ті речі, які ти робив раніше з ногою. І коли у тебе без ноги виходить якась побутова дрібниця, яку ти робив раніше, то починає потроху відпускати. Головне, не замкнутися», — запевняє Дмитро.
Справжнім випробуванням для чоловіка під час реабілітації стали фантомні болі.
«Це максимально паскудний біль. Він майже не лікується медикаментозно і дуже індивідуальний. Спочатку я приймав ліки, а потім відмовився від них вже на другий тиждень після поранення. Я для себе прийняв рішення, що мені простіше змиритися з цим болем і він швидше пройде», — розказує військовий.
Дмитро впевнений в перемозі, однак вважає, що є багато українців, які могли б робити для неї набагато більше, ніж зараз.
«У нас є дім. Ми не у когось в гостях, ми вдома. І та самовідданість, з якою хлопці приймають бій — не передати словами. Єдине, що мене в цій ситуації напружує, це те, що для багатьох людей війна або вже скінчилася, або „десь там“. У нас велика кількість громадян, які допомагають армії. Але мені здається, що їх все одно менше порівняно з тими, хто просто „забив“ на цю війну. Особисто я не раз чув фразу про „ваш вибір“ і „ми вас туди не відправляли“. Це наш дім, і ми повинні його захистити. Якщо ти його не захищаєш, то це вже не твій дім», — резюмував військовий.
Після завершення реабілітації та протезування чоловік мріє повернутися до свого підрозділу, щоб і надалі служити задля перемоги.
Дізнатися більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали притулок у країнах ЄС, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу можна у спільноті EnableMe.
939Читайте також: Життєвий марафон незламності Сергія Храпка: як ветеран війни без кінцівок допомагає побратимам
Читайте нас у Facebook
