- 28.09 22:32 Незвичайний грушевий компот: справжня насолода в осінній день
- 28.09 22:01 Присвячена подвигам воїнів у боях за південь: український гурт презентував пісню про героїв
- 28.09 21:30 Як прокидатися рано вранці: хитрощі, які вам точно допоможуть
- 28.09 21:15 Дружина Брюса Вілліса не змогла стримати сліз, розповідаючи про хворобу знаменитого актора
- 28.09 21:00 Окупанти відводять війська: аналітик про прорив українських бійців під Бахмутом
- 28.09 20:30 «Західна частина Чорного моря здебільшого непридатна для використання росіянами», — аналітик
- 28.09 20:15 Незвично та апетитно: мариновані кавуни в банках на зиму
- 28.09 20:00 На війні був менше двох місяців: болюча історія про загибель українського захисника
- 28.09 19:53 Знаменитий футболіст виставив себе дурнем під час пробиття пенальті
- 28.09 19:46 ЄС продовжив термін дії тимчасового захисту для українських біженців: що це означає
- 28.09 19:25 «Чому українців вкотре виставляють терпілами і „фашистами“ на радість кремлю»: журналістка про скандал через ветерана СС «Галичина» в парламенті Канади
- 28.09 19:24 Житлові сертифікати «єВідновлення» вже у «Дії», але скористатися ними не можна

Країна: Испании
Мануфактура: Lladro
Рік створення: 1989
Скульптор: Design & Decoration Dept.
Висота: 24 cm
Із експозиції «Shvets Museum»
Днями біля Ботанічного саду, де я буваю досить часто, до мене раптом звернулась незнайома жінка. Немолода вже, худенька, у стильно вишитій сукні і з охайною зачіскою, яка ніби підкреслювала красиві риси її невʼянучого обличчя.
- Вибачте, — перепросила вона. — Я вже кілька разів збиралася підійти до вас, але все якось не наважувалась. Але сьогодні вирішила не відкладати.
Вона на мить зробила паузу, ніби підбираючи потрібні слова, і потім продовжила:
- Інтерв’ю Дмитра Гордона з вами я подивилася ще минулого року, щойно воно вийшло. Воно мене вразило з багатьох причин. І от недавно, почувши про відкриття вашого музею, я передивилася його знову.
Вона трохи помовчала.
- Я хочу подякувати вам за те, що ви зробили. Навіть не за музей такої крихкої порцеляни, відкритий під час війни і постійних небезпечних «прильотів». А за те, що ви подарували надію. Надію на здійснення неможливого, неймовірного, нездійсненного. Ви навіть не уявляєте, скільки людей спостерігали за тим, чи вийде у вас це зробити, як і я, розуміючи, що вийти не може. Аж ніяк. Бо це суперечить здоровому глузду. Але ж ви це зробили…
В її словах забриніли сльози.
- Коли навесні минулого року весь світ мовчки спостерігав за тим, як путінська орда збирається за три дні захопити Київ, і не поспішав надавати нам військову допомогу (мовляв, навіщо витрачати шалені гроші на те, що наперед зрозуміло), ми все ж таки вірили в те, що зможемо вистояти. Навіть усвідомлюючи, наскільки це неможливо. І вистояли ж…
Я мовчки слухав, відчуваючи, наскільки для незнайомки важливо виговоритися.
- Скажіть мені, — несподівано запитала вона, — ми переможемо у цій війні?
- Звичайно, — відповів я. — Бо інакше і бути не може… Ви ж самі це розумієте. Ми ж незламні.
- Дякую.
Ледве торкнувшись моєї руки, вона пішла вниз вулицею, яка тягнеться вздовж паркану Ботанічного саду. І вже через кілька хвилин лише тонкий запах її терпких осінніх парфумів нагадував мені про цю незвичайну зустріч…
Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.