- 22:24 Квасолевий закусочний рулет: нарізається, як ковбаска
- 21:59 «Думали, що помремо»: Сальма Гаєк і Пенелопа Крус згадали про аварійну ситуацію в літаку
- 21:54 Ювілейний гол та асист Довбика допомогли «Жироні» принизити «Барселону» та зробити «Реал» чемпіоном Іспанії: відеоогляд матчу
- 21:30 Необучувані: сотні російських солдатів знову зібралися на шикування — і дочекалися ATACMS
- 21:03 Жирні плями на підлозі: маловідомий, але дієвий спосіб позбутися проблеми
- 20:37 Так роблять в туалетах Монмартру: як француженки виготовляють чудо-таблетки для унітазу
- 20:35 Великдень-2024 та веселий «поливаний» понеділок: звичаї, заборони та прикмети свята
- 20:30 «Україна ще не пережила свою найтемнішу годину», — західні експерти
- 20:18 Крафін з апельсиновим соком: смакота, що тане в роті
- 20:04 путін планує великий наступ: у ЗМІ назвали потенційні напрямки
- 20:00 Чемпіонат України з футболу, 27-й тур, 4—6 травня: результати та відеоогляди матчів, турнірна таблиця
- 19:50 Близнюкам — Колісниця, Терезам — Верховна жриця, а Козерогам — Колесо Фортуни: Таро-прогноз на тиждень з 6 по 12 травня від мольфара Макса Гордєєва
Країна: Испании
Мануфактура: Lladro
Рік створення: 1989
Скульптор: Design & Decoration Dept.
Висота: 24 cm
Із експозиції «Shvets Museum»
Днями біля Ботанічного саду, де я буваю досить часто, до мене раптом звернулась незнайома жінка. Немолода вже, худенька, у стильно вишитій сукні і з охайною зачіскою, яка ніби підкреслювала красиві риси її невʼянучого обличчя.
- Вибачте, — перепросила вона. — Я вже кілька разів збиралася підійти до вас, але все якось не наважувалась. Але сьогодні вирішила не відкладати.
Вона на мить зробила паузу, ніби підбираючи потрібні слова, і потім продовжила:
- Інтерв’ю Дмитра Гордона з вами я подивилася ще минулого року, щойно воно вийшло. Воно мене вразило з багатьох причин. І от недавно, почувши про відкриття вашого музею, я передивилася його знову.
Вона трохи помовчала.
- Я хочу подякувати вам за те, що ви зробили. Навіть не за музей такої крихкої порцеляни, відкритий під час війни і постійних небезпечних «прильотів». А за те, що ви подарували надію. Надію на здійснення неможливого, неймовірного, нездійсненного. Ви навіть не уявляєте, скільки людей спостерігали за тим, чи вийде у вас це зробити, як і я, розуміючи, що вийти не може. Аж ніяк. Бо це суперечить здоровому глузду. Але ж ви це зробили…
В її словах забриніли сльози.
- Коли навесні минулого року весь світ мовчки спостерігав за тим, як путінська орда збирається за три дні захопити Київ, і не поспішав надавати нам військову допомогу (мовляв, навіщо витрачати шалені гроші на те, що наперед зрозуміло), ми все ж таки вірили в те, що зможемо вистояти. Навіть усвідомлюючи, наскільки це неможливо. І вистояли ж…
Я мовчки слухав, відчуваючи, наскільки для незнайомки важливо виговоритися.
- Скажіть мені, — несподівано запитала вона, — ми переможемо у цій війні?
- Звичайно, — відповів я. — Бо інакше і бути не може… Ви ж самі це розумієте. Ми ж незламні.
- Дякую.
Ледве торкнувшись моєї руки, вона пішла вниз вулицею, яка тягнеться вздовж паркану Ботанічного саду. І вже через кілька хвилин лише тонкий запах її терпких осінніх парфумів нагадував мені про цю незвичайну зустріч…
Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.
