- 12:20 «Повернення в Україну — не поразка. Це новий шанс»: про життя в Чехії розповідає дизайнерка Анна Моргун, яка ледве вижила під час окупації Київщини
- 12:09 Частині українців дозволили тимчасово платити за комуналку менше та знімати гроші з банківських карток без комісії
- 11:33 Ворожі безпілотники атакували будівлю ТЦК в Одесі, — ЗМІ
- 11:33 Вершкове масло в Україні буде й надалі дорожчати: до чого тут Євросоюз
- 11:09 Красуню-тенісистку застрелив рідний батько: причина вражає
- 10:58 «Росія не буде чекати, поки Європа підготується до російського удару. Він досить ймовірний ще до кінця цього року», — Валерій Пекар
- 10:32 Дрон з білорусі залетів до Литви: у міноборони країни зробили заяву
- 10:28 В Україні можливі затримки із виплатою соцдопомоги: експерт пояснив, із чим це пов'язано
- 09:46 Українські безпілотники атакували військові підприємства у Підмосков'ї та Тулі
- 08:48 Вночі дрони ворога атакували Миколаїв та Чугуїв, а під ранок ударили по Сумах та Харкову
- 08:18 Левам — пристрасть, Скорпіонам — нові ідеї, а Водоліям — сюрпризи від близьких: гороскоп на 11 липня
- 10.07 22:56 «Шахтар» з шістьма голами бразильців розшматував віцечемпіона Фінляндії: відеоогляд матчу відбору Ліги Європи
Країна: Испании
Мануфактура: Lladro
Рік створення: 1989
Скульптор: Design & Decoration Dept.
Висота: 24 cm
Із експозиції «Shvets Museum»
Днями біля Ботанічного саду, де я буваю досить часто, до мене раптом звернулась незнайома жінка. Немолода вже, худенька, у стильно вишитій сукні і з охайною зачіскою, яка ніби підкреслювала красиві риси її невʼянучого обличчя.
- Вибачте, — перепросила вона. — Я вже кілька разів збиралася підійти до вас, але все якось не наважувалась. Але сьогодні вирішила не відкладати.
Вона на мить зробила паузу, ніби підбираючи потрібні слова, і потім продовжила:
- Інтерв’ю Дмитра Гордона з вами я подивилася ще минулого року, щойно воно вийшло. Воно мене вразило з багатьох причин. І от недавно, почувши про відкриття вашого музею, я передивилася його знову.
Вона трохи помовчала.
- Я хочу подякувати вам за те, що ви зробили. Навіть не за музей такої крихкої порцеляни, відкритий під час війни і постійних небезпечних «прильотів». А за те, що ви подарували надію. Надію на здійснення неможливого, неймовірного, нездійсненного. Ви навіть не уявляєте, скільки людей спостерігали за тим, чи вийде у вас це зробити, як і я, розуміючи, що вийти не може. Аж ніяк. Бо це суперечить здоровому глузду. Але ж ви це зробили…
В її словах забриніли сльози.
- Коли навесні минулого року весь світ мовчки спостерігав за тим, як путінська орда збирається за три дні захопити Київ, і не поспішав надавати нам військову допомогу (мовляв, навіщо витрачати шалені гроші на те, що наперед зрозуміло), ми все ж таки вірили в те, що зможемо вистояти. Навіть усвідомлюючи, наскільки це неможливо. І вистояли ж…
Я мовчки слухав, відчуваючи, наскільки для незнайомки важливо виговоритися.
- Скажіть мені, — несподівано запитала вона, — ми переможемо у цій війні?
- Звичайно, — відповів я. — Бо інакше і бути не може… Ви ж самі це розумієте. Ми ж незламні.
- Дякую.
Ледве торкнувшись моєї руки, вона пішла вниз вулицею, яка тягнеться вздовж паркану Ботанічного саду. І вже через кілька хвилин лише тонкий запах її терпких осінніх парфумів нагадував мені про цю незвичайну зустріч…
Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.
