Одного вересневого дня дроворуб працював на спорудженні містка через вузеньку, але досить глибоку річку. Раптом він випустив сокиру із руку — і вона впала прямо у воду. Чоловік аж заплакав від горя. Але несподівано почув він голос Гос­пода, який запитав у нього:

- Чому ти плачеш?

- Як же мені не плакати, коли я уронив сокиру в річку, а, отже, не зможу більше заробляти на хліб для своєї родини.

Тоді дістав Господь з річки золоту сокиру і перепитав:

- Це твоя сокира?

- Ні, це не моя, — чесно сказав дроворуб.

Господь дістав з річки срібну сокиру і спитав:

- Може, це твоя сокира?

- Ні, і це не моя, — відповів дроворуб.

Врешті Господь дістав з річки залізну сокиру.

- Так, це моя, — зрадів дроворуб.

- Бачу, що ти чесна людина і виконуєш мої заповіді, — сказав Господь, — тому забирай собі у дарунок від мене всі три сокири.

І після того, вигідно продавши дві дорогі сокири, почав дроворуб жити у повному достатку. Але одного разу, як на лихо, впала в річку його дружина. Він від безсилля її врятувати гірко заплакав.

- Чому ти знову плачеш? — запитав Господь.

- Як же мені не плакати, коли в річку впала моя жінка!

Тоді дістав Господь із води неймовірної краси молодицю і спитав:

- Це твоя жінка?

- Так, це моя жінка! — радісно вигукнув дроворуб.

Господь розсердився:

- Невже цього разу ти таки збрехав мені?!

- Збрехав, Господи, — признався дроворуб, — і я зараз поясню, чому. Якби я відповів, що це не моя жінка, то ти дістав би з річки другу красуню, і я тоді змушений був би знову сказати, що то не моя жінка. І лише потім ти, як і минулого разу, дістав би мою жінку і після моїх слів, що саме вона і є моєю дружиною, ти віддав би мені всіх трьох… І що би я тоді з усіма ними мав робити?!

Лише посміхнувся Господь у відповідь. І, повернувши чоловікові його справжню дружину, залишив усе так, як було.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.