У середині ХІХ століття у місті Дубно на Волині оселився відомий проповідник Яаков Кранц. Перед цим він мандрував багатьма країнами Європи, збираючи великі аудиторії і щодня проводячи виступи, що викликали у слухачів особливий інтерес завдяки його вмінню вплітати у свої повчання різного роду дотепні притчі. Одна з таких притч, запропонована проповідником для мешканців нового для себе міста, звучала так.

Якось голова великої родини позичив у сусіда столове приладдя. На один лише вечір. Бо чекав на гостей. Вранці наступного дня замість однієї ложки він повернув дві і замість однієї тарілки — теж дві. На здивоване запитання власника посуду сусід сказав: «Коли я приніс ложку до себе додому, вона несподівано завагітніла і народила ще одну ложку. Те саме сталося з тарілкою …»

Через деякий час голова багатодітної родини знову прийшов до сусіда з проханням. Цього разу йому була потрібна велика срібна лампада, щоб освячувати нею майбутнє сімейне свято. Власник лампади із задоволенням виконав його прохання, потай сподіваючись, що назавтра сусід поверне йому дві лампади.

Але минуло кілька днів, а сусід все не повертав позичену річ. Дуже роздратований цією обставиною власник лампади зажадав роз'яснити причину затримки, але у відповідь несподівано почув таке: «Коли я приніс твою лампаду до себе додому, у неї раптово стався серцевий напад — і вона раптово померла. Прийми мої співчування!»

Власник лампади закричав: «Ти, що, знущаєшся з мене?! Нечувана справа, щоб лампади помирали від серцевих нападів?!» На що сусід спокійно заперечив: «А хіба ти чув колись, щоб ложки та тарілки народжували? І оскільки минулого разу ти повірив мені, що столове приладдя здатне народжувати, то виходить, і зараз ти зобов'язаний повірити мені, що срібні лампади іноді вмирають …»

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.