Днями рано-вранці біля невеликого овочевого базарчика на столичному Печерську до мене підійшла інтелігентного вигляду доглянута дама приблизно мого віку і запитала:
- Вибачте, у вас … закурити не знайдеться?

Від несподіванки я просто здивувався. Востаннє мені на вулиці таке запитання ставили багато років тому, ще у шкільній моїй юності. Група злегка приблатнених вуличних хуліганів зупинила тоді мене, худючого інтернатського очкарика, і у властивій для них манері не так запитала, як швидше зажадала дати їм «цигарку». Моя ледь чутна відповідь «Не палю» обернулася тим, чим, власне кажучи, й мала обернутися. Збитий сильним ударом у голову з ніг, я ледве встиг намацати в траві окуляри, що дивом не розбилися, і пуститися з усіх ніг бігти геть. Під глузливе улюлюкання місцевої босоти.

На цей раз у мене знову мимоволі вирвалося:
- Не палю…

Незнайомку, як мені здалося, це спочатку трохи здивувало. А потім, відійшовши кроків на десять, вона раптом обернулася і, уважно подивившись на мене, якось по-доброму сказала:
- Щасливий…

Цілий день не міг забути випадкову зустріч. Мені чомусь подумалося, що це її «Щасливий» стосувалося не стільки того, що я не палю, скільки до, очевидно, зовні помітної констатації внутрішнього стану, знайомого останнім часом багатьом із нас: постійні тривоги, переживання за рідних та близьких, вічні проблеми, що виникають одна за одною і з боку схожі на снігову кулю, але при всьому цьому і глибоке почуття задоволення від того, чим доводиться займатися, і відчуття взаємності, що гріють душу, від любові до тих, кого любиш, і ні на мить не зникає надія на те, що кожному з нас окремо і всім нам неодмінно вдасться пережити ці страшні випробування, породжені безжальною війною. Пережити — і знову повернутися до мирного та спокійного життя в країні, яка перемогла ненависного ворога.

Досі не можу зрозуміти, як їй вдалося прочитати все це по обличчю людини, змученої постійним вирішенням великих і дрібних питань, на які часто не знаходяться відповіді. По обличчю, яке я щодня спостерігаю в дзеркалі і при цьому чомусь не завжди помічаю в ньому те, що з першого погляду зуміла помітити дивна незнайомка, — відчуття внутрішнього щастя. Все-таки щастя. Незважаючи ні на що… Може, вона просто щось знала?

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати того, що бажаю всім щоранку (ось уже цілих шість із половиною років поспіль!), — добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.