ПОИСК
Інтерв'ю

«Покійна прабабуся стала моїм ангелом-охоронцем на війні»: прикордонник про випадки, коли від загибелі його рятувало диво

12:20 26 січня 2024
прикордонник Денис Нестеренко

- Після звільнення з полону я поїхав на кладовище, на якому похована моя прабабуся Федора, подякував їй за порятунок, — розповів «ФАКТАМ» на презентації фотопроєкту «Біль» один з його героїв, штаб-сержант прикордонної служби 32-річний Денис Нестеренко. — Під час оборони Маріуполя я відчував присутність прабабусі. Вона стала моїм янголом-охоронцем, завдяки їй я лишився живим попри те, що опинявся у вкрай небезпечних ситуаціях. Скажімо, коли під час бою я нахилився, щоб взяти короб з бк (боєкомплектом) і в цю мить в стіна влучив танковий снаряд. Вибуховою хвилею мене викинуло в коридор і я вцілів. В коридорі побратим підхопив мене і перетягнув на перший поверх. Коли артобстріл припинився, він з ще одним хлопцем піднявся наверх, щоб подивитись, через що мене викинуло з тієї кімнати. Побратим спустився звідти блідий, сказав мені: «Братан, як ти вижив?! Це не можливо! Адже було пряме влучання танкового снаряду.

Моя прабабуся прожила майже 90 років. Вона мене дуже любила, а я — її. Коли вона померла, я вже був підлітком.

«Останньою гранатою я вирішив підірвати себе і окупантів. Вони загинули, а я вцілів»

- В Маріуполі в одному з боїв, сталося так, що я опинився сам, і в мене майже закінчилися боєприпаси, лишалася лише одна граната, — розповів «ФАКТАМ» Денис Нестеренко. — Вирішив підпустити солдат противника на малу відстань, підірвати не тільки себе, але й їх. Коли двоє ворогів були за 2 метри від мене, я кинув їм під ноги гранату і закрив очі, бо думав, що зараз загину. За мить відкриваю очі і бачу — обох ворогів знищено. Я дивом вижив. Знищення тих двох окупантів дало мені можливість перебігти туди, де знаходились мої побратими.

Читайте також: «Понад рік тому Віктор зник безвісти разом з двома побратимами під Бахмутом»: дружина захисника отримала інформацію, що її чоловік дивом вижив

— Коли вибухнула та граната, вам також прилетіли уламки від неї?

РЕКЛАМА

- Так. Вони влучили мені в скроню, ноги та в руки. Я відчував сильний біль. Було пошкоджено вену на руці, почалася кровотеча. Опухла права частина голови біля скроні, в яку залетів дрібний уламок. Тимчасово перестало бачити праве око. Це було моє четверте поранення. Хлопці надали мені медичну допомогу. А далі я продовжив участь в бою.

Одна з вулиць Маріуполя після штурмів міста російськими окупантами

РЕКЛАМА

Через тиждень — 20 квітня 2022 року — я отримав п’яте поранення.

— За яких обставин це сталося?

- Нам надійшов наказ зайняти позиції для прикриття відходу нашого головного штабу. Ми з побратимом потрапили тоді в засідку, мене було поранено в ліву ногу. Ще пощастило, що в неї влучила бронебійно-запальна куля. Хоча куля розірвала м’які тканини на нозі, але припекла вени і тому я не стік кров’ю. Одразу надати собі допомогу я не мав можливості, бо точився бій. Ми тримали оборону в недобудованій споруді, в якій не було стін. А ворог перебував в сусідньому будинку. Звідти він прекрасно все бачив.

РЕКЛАМА

Тим часом мій товариш зміг перебігти в безпечніше місце, а я залишився сам. Лежачи на спині я крив вогнем свій сектор. А побратим з іншого місця — свій. Ми голови не могли підняти бо ворог бачив нас і вів щільний прицільний вогонь. Я відстрілювався з-за виступу фундаменту. Противник буквально розбивав той фундамент кулями, вони свистіли біля мого носа (бо я відстрілювався лежачи на спині).

— Як вам тоді вдалося вийти з бою?

— Ворог почав обходити недобудований будинок, в якому ми знаходились, і кинув димову шашку. Вона впала між нами і ними. Через це противник перестав нас бачити. Побратим сказав: спробуємо вибігти звідси. Я подивився на нього: «Можна спробувати». Жити ж хочеться, а тут з’явився шанс не загинути. Нам треба було перебігти через чотириполосну трасу. За нею знаходиться бетонний паркан. До нього ми й прагнули дістатися, бо там було більш-менш безпечно. Туди могли підійти інші наші бійці. Я піднявся, зробив пару кроків і ноги в мене відключилися.

Читайте також: «Ніхто не проявляв під час війн більшої жорстокості й садизму, ніж росіяни», — генерал Віктор Назаров

— Обидві?

— Відчув, що обидві. Я просто рухнув. Ворог стріляв навздогін нам. Я чітко усвідомлював, що рух — це життя. Тож перекотився, ощупав себе — чи немає ще поранень. Тим часом наші хлопці наблизилися до бетонного паркану і почали прикривати мене вогнем. Це дало мені шанс просунутись далі. Я різними способами — накарачках, на одній нозі, спиною вперед — добрався до своїх. До речі, у мене є дві улюблені фрази, які я часто повторюю: «Доля хоробрим допомагає» та «Двом смертям не бувати, а однієї не обминути».

«500-кілограмова бомба пробила стелю бункера на „Азовсталі“ і розкололася навпіл. Одна її частина влетіла в підземний шпиталь за 2 ліжка від мене»

- Увечері мене переправили на «Азовсталь» в госпіталь відомий як «Залізяка» (він розміщувався в бункері цього заводу), — продовжує Денис. - В один з днів всі ми, хто знаходився в тому шпиталі, дивом не загинули.

— Через що?

- Через дуже потужну 500-кілограмову авіаційну бомбу. Захисникам Маріуполя не було чим збивати ворожі літаки, тому окупанти завдавали масованих авіаційних ударів по місту. Знищення переповненого мирними мешканцями драмтеатру — певно, найкривавіший з цих злочинів рашистів. Ясна річ, що вони бомбили й територію «Азовсталі». Так от, одна з 500-кілолграмових бомб пробила стелю підземного бункера, в якому розміщувався шпиталь «Залізяка». При цьому вона розкололася навпіл. Одна половина бомби лишилася на поверхні, а друга — влетіла в підземелля і впала за два ліжка від мене. Це диво, що вона не вибухнула. Якби вибухнула, то, думаю, ніхто з нас не вижив би.

Госпіталь «Залізяка»

— Скільки людей тоді знаходилося в цьому шпиталі?

— Точно не знаю. Десь від 400 до 600 поранених і медиків.

— Бомба нікого не придавила?

— На жаль, плитою, яку вона пробила, вбило трьох людей, які лежали майже поруч зі мною.

— Багато спогадів про те, що в тому госпіталі критично не вистачало буквально всього. Як медикам вдавалося надавати допомогу пораненим?

- Старалися до останньої можливості рятувати людей. І це в багатьох випадках виходило — попри, що, дійсно, там майже не було навіть перев’язочних матеріалів. Не було й знеболюючих, тому нам давали «Колдрекс» (він призначений для зняття симптомів гострих респіраторних захворювань — Авт.), бо в ньому міститься невелика кількість парацетамолу. Біль у мене був жахливий. Рана на нозі гнила. Особливо сильний біль був під час перев’язок, бо бинти треба було віддирати від рани. Я боявся, що ногу ампутують. На щастя, не довелося цього робити. Велике спасибі за це лікарям, які працювали в шпиталі «Залізяка». Вони видаляли відмерлі тканини і врятували ногу.

— Коли оборонці Маріуполя отримали наказ здатися, ви потрапили в полон пораненим. Окупанти все одно вас били?

— Не хочу про це розповідати — дуже важка тема. До речі, я схуднув в полоні на 22 кілограми.

— В полоні ви могли ходити чи були лежачим пораненим?

- Спочатку лежачим. А восени вже міг ходити з палицею. Там був лікар з персоналу колонії. Він призначив медиків з числа українських військовополонених надавати нам допомогу. В полоні я знаходився півроку.

Читайте також: «Чоловік приходить у снах і благає про допомогу»: батько 3 дітей та військовий медик 20 місяців в полоні, дружина відважилась на крок відчаю

Як я вже казав, після звільнення поїхав на кладовище, на якому похована моя прабабуся Федора, подякував їй за порятунок.

— Витримати 5 поранень вам допомогло те, що займаєтесь спортом?

- Так. Я займався бойовими єдиноборствами. Але два роки до повномасштабного вторгнення майже не тренувався. Проте м’язова пам’ять лишилася. Тож коли треба було під час боїв перебігати, переплигувати перешкоди, я робив це доволі добре. Взагалі в спорті я півжиття. Він багато чому мене навчив, зокрема, витривалості, сприті, координації рухів, виховав силу волю, звичку битися до кінця. Все це дуже допомогло мені на війні.

Денис Нестеренко в Державній прикордонній службі з 2012 року. З реаліями війни зіштовхнувся ще у 2014-му, адже служив тоді в Донецькому міжнародному аеропорті. Зараз служить в окремому контрольно-пропускному пункті «Київ». Вісім прикордонників і одна цивільна медсестра з цього загону стали героями фотопроєкту «Біль». Як і Денис Нестеренко, ці люди пройшли через горнило великої війни.

Раніше «ФАКТИ» писали про те, як дрон врятував полоненого бійця ЗСУ.

На фото в заголовку Денис Нестеренко, який отримав п'ять поранень під час оборони Маріуполя і пережив полон. Фото автора

1981

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів