«Коли зрозуміла, що це „шахед“, встигла з донькою добігти тільки до дверей»: популярна акторка про зміни у житті під час війни

«У моєму домі були заколочені двері, відключений ліфт та моторошна тиша»

— Олю, що відчуваєте зараз, коли велика війна триває вже два роки?

— Я дуже намагаюся підтримувати позитивний дух. Це стає дедалі важче й важче, бо навкруги багато горя. Значно більше, ніж коли ця війна починалась. Звісно, нам усім хочеться, щоб вона завершилась, але поки це не трапиться, я не думаю про відпочинок. Навіть попри те, що існує постійна втома, бо не знаєш, що буде завтра.

— Зберігається той страх, що був на початку повномасштабного вторгнення?

— У мене страху не було й тоді. Просто зараз більше відповідальності, бо зі мною моя донька Адель. А на початку війни колишній чоловік відразу вивіз її за кордон. Я ж була у Києві важкі перші місяці. Чесно скажу, навіть тоді у сховища зрідка ходила. Але все змінилося з поверненням доньки, вона відповідальніша за мене. Особливо після того, як «шахед» прилетів просто в наш будинок.

— Це трапилося під час обстрілу 21 грудня минулого року, коли постраждала квартира телеведучого Андрія Ковальського?

— Так. Ми живемо на 21-му поверсі, а його сімʼя на 24-му. В той час ми були вдома. Я пізно приїхала з роботи, й ми з донькою вечеряли біля вікна. Памʼятаю, почула характерний звук, але одразу не зрозуміла, що це гудить. Неможливо було повірити, що це тут, поза вікнами летить «шахед». Коли зрозуміла, що це, ми встигли тільки добігти до дверей. Якби він залетів у квартиру, шансів у нас не було б. Вибух був гучним, але я чула й гучніші звуки… В нашій квартирі посунулося тільки підвіконня — невелика щілина, яку ми вже заробили. Слава Богу, всі залишились живі, і це найголовніше.

Читайте також: «У мою дитячу кімнату прилетів уламок касетного боєприпасу»: популярна акторка про життя під час великої війни

— Як Адель реагує на життя в умовах війни?

— Їй одинадцять. Вона якось за цей час дуже подорослішала. Адель відповідальна, змушує мене ходити до паркінгу під час тривоги та вже звикла там спати.

— Яким було ваше 24 лютого?

— Я була на допремʼєрному показі на запрошення колег. Всі розмови тоді були про війну, але ніхто не вірив, що вона станеться. Я повернулась з гарним настроєм десь о четвертій ранку 24 лютого. Адель була вдома з нянею. Тільки зібралася спати, почула вибух. Але й тоді розуміння, що почалася війна, не прийшло. Я була дуже втомлена та пішла спати. Через пару годин прокинулась від дзвінка колишнього чоловіка, він сказав, що вивезе Адель. Спочатку вони поїхали у Гореничі під Києвом, а потім — за кордон.

Читайте також: «Я просто ридала, відчувала себе зрадницею»: популярна акторка про випробування під час великої війни

— Ви залишились у місті?

— У мене не було бажання кудись тікати. Здавалося, що вдома я більш захищена, потрібніша. Всі чекали, що буде далі. У перші тижні великої війни друзі на пару днів витягли мене з квартири до себе на Осокорки. Я вдячна їм за це, бо наступного дня після того, як я поїхала, у сусідній дім прилетіла ракета. Доля мене просто відвела.

Найстрашніший момент був, коли я приїхала додому взяти речі й побачила, що мій будинок пустий. Київ взагалі тоді було порожнє місто. У мене були заколочені двері, ніяких консьєржів немає, ліфти не працюють, моторошна тиша. Від цього було лячно. Я залишилась на ніч, і було страшно, людей поруч не було. Але тоді була єдність. Наразі мені цього не вистачає. Люди втомилися. Але ми не маємо права на втому.

Читайте також: «У мене зашкалював тиск, з’явилися шум у вухах і відчуття тотальної небезпеки»: акторка та волонтер Ярина Гордієнко про виклики великої війни

«Я витратила все, що у мене було»

— На початку великої війни кіновиробництво стало на стоп…

— Спочатку я була впевнена, що ми швидко повернемось. Потім прийшло розуміння, що чекати довго. Пів року для мене був жахливий період. Я з університету звикла, що підробляю та гроші завжди є. Багато хто з колег тоді стали займатись іншими справами. Я зрозуміла, що нічого не вмію робити, тільки грати. Я витратила все, що у мене було, й чекала на повернення кіно. Слава Богу, дочекалася. Перше повернення на зйомки — це був серіал «Розтин покаже», як ковток свіжого повітря. Бо всі вже зачекалися, хапали будь-яку роботу. Наразі у мене багато роботи у театрі. Життя триває, навіть у таких умовах.

— На початку карʼєри ви знімалися у російському серіалі «Кадети». Чи відчували до себе якесь особливе ставлення?

— Я завжди підкреслювала, що я українка. Памʼятаю, коли знімалась, багато акторів розповідали, як вони люблять бувати в Україні, які гарні у нас місця, дівчата. Але зараз розумію, що з тих зйомок у мене не залишилось жодних добрих з кимось контактів. Росіяни просто інші, жорстокіші, і це я завжди відчувала.

— Що з вашого життя вже пішло назавжди?

— Впевненість у завтрашньому дні. До великої війни я була впевнена у своїй фінансовій стабільності. Зараз впевненості немає навіть на завтра. Плани є, але впевненості, що вони втіляться, ні. Але я вже до цього готова. Виявилось, що нам не багато треба. Головне, щоб були живі твої близькі та була робота. Гадаю, коли війна закінчиться, ми будемо по-іншому цінувати життя.

Війна нас змінила. У мене з'явилася стійка реакція на слово «увага», де б воно не було сказано. Це асоціюється тільки з тривогою. Ми поранені війною. Але ми, хто живе у містах, ще щасливі люди. Бо можемо спати у нормальному ліжку й ходити до укриття. А ті, хто нас захищає, не має такої можливості…

— Про що зараз найчастіше мрієте?

— Про море. Раніше я постійно бувала на морі, це була не проблема. Зараз це можливо, але… Хочу знову подорожувати, відчуваючи себе туристкою, а не тим, хто біжить від війни. Нам випало жити у дуже тяжкий період, і ми ніколи не зможемо пробачити росіянам.

Раніше популярна акторка Ірина Хоменко пригадала в ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» життя у підвалі, страхи сина та мрію, яка була перервана великою війною.

3277

Читайте нас у Facebook