ПОИСК
Україна

«Вони думають, що я Шварценегер, а я ж такий боягуз»: легендарний «Спайс» здійснив понад 40 успішних виходів на нульові позиції ворога

12:20 11 травня 2024
Олександр Спрейс із позивним «Спайс»

Він відчував, що загине, коли під час останньої зустрічі із братом повідомив, що певно вже не повернеться із бойового завдання. Сильний і відповідальний, завжди усміхнений — таким запам’ятали рідні 38-річного захисника Олександра Спрейса із Черкаської області, який ні хвилини не вагався і пішов на війну… Його життя обірвалось у березні 2024 року під час виконання бойового завдання на Запоріжжі. Бійцю з позивним «Спайс» 9 травня мало б виповнитись 39 років…

«Бойові товариші ставились до Олександра як до командира, хоча він був звичайним солдатом»

- Ми із Олександром — близнюки, тому між нами завжди був особливий зв'язок. Тепер здається, наче половину серця забрали, — розповіла «ФАКТАМ» сестра захисника Наталія. — Окрім мене та Сашка, у родині виховувались ще двоє дітей — брат та сестра. Виросли ми у Родниківці біля Умані, були дуже дружними і готові були віддати один заради іншого все. До війни він був скромним, спокійним, трішки сором'язливим, добрим. Завжди влучні жарти, добра посмішка і ямочки на щоках. Я його знала людиною з чіткими принципами, людиною, яка ніколи не буде «віляти», ніколи не зрадить, не підведе, не збреше і не буде прикидатись, коли йому щось не подобається. Насправді я захоплювалась завжди цими якостями. Олександр багато часу проводив на природі, обожнював збирати гриби.

Читайте також: На щиті: в бою за Україну загинув журналіст Андрій Топчій

Після закінчення школи відразу сказав, що піде до армії, бо вважав, що кожен чоловік має пройти військову підготовку. Йому лишався рік до призовного віку, і він навчався в Гущинецькому ВПУ 32 на Вінниччині, де проживали наші близькі родичі. Після строкової служби брат працював довгий час на меблевій фабриці в Умані. Потім переїхав до Житомира, де одружився і до повномасштабного вторгнення працював на виробництві броньованих дверей.

«Спайс» з сестрою Наталією

Велика війна застала Олександра Спрейса у Житомирі. У перший день повномасштабного вторгнення він добровольцем пішов до місцевого військкомату.

РЕКЛАМА

- Ми зідзвонились із братом, й він повідомив, що сидіти осторонь не буде. Те саме сказав і я. обоє з Олександром ми взяли до рук зброю, щоби захисти свої родини та країну. Проте ми з братом служили в різних частинах, — розповідає «ФАКТАМ» брат бійця Володимир Малюга. — Олександр отримав посаду стрільця-помічника гранатометника 3-го механізованого батальйону.

Захисник з позивним «Спайс» стояв на захисті в різних куточках України, а по закінченні навчання в Німеччині був переведений на Запорізький напрямок. І там до останнього свого подиху тримав позиції біля села Роботине.

Читайте також: На війні з росією загинув дворазовий чемпіон Європи та учасник Олімпійських ігор у Ріо

РЕКЛАМА

- На війні мій брат був відважним, сміливим, сильним духом і з чіткою позицією знищити ворога, відвоювати свою землю і не здаватись до останнього… Зі слів побратимів, «Спайс» був надзвичайно хоробрим. 42 виходи на «0», що тривали від 5 до 10 днів — це щось нереальне для піхотинця, казали вони. Не ховався, не хитрував, він завжди був занадто чесним і дотримувався чіткої позиції. Він говорив: «Хто, як не я?» — пригадує Наталія. - Стояв на захисті країни у найпекельніших місцях, неодноразово виходив на штурм зі своїми побратимами. Знесилений, без їжі і води витягував на собі поранених, також разом зі своїм командиром забирав тіла загиблих воїнів, щоб рідні могли їх поховати.

За високий професіоналізм та видатні успіхи в бойових діях отримав «Золотий хрест» від Валерія Залужного. Останні місяці бойові товариші ставились до Олександра як до командира, хоча він був звичайним солдатом. Його хоробрість, мужність, чесність і справедливість робили його взірцем для інших. Коли ми з ним говорили по телефону він сміявся: «Вони думають, що я Шварценегер, а я ж такий боягуз…» Під час виходів я завжди відчувала, коли дуже важко, коли менше, хоча й не чула брата. Це особливий зв'язок між близнятами.

РЕКЛАМА
Олександр Спрейс

«Але цього разу Сашко сказав хлопцям, що вже не повернеться»

Після того як рідного брата Олександра звільнили зі служби, він активно взявся волонтерити. В кожній із таких поїздок на фронт заїжджав до «Спайса», привозив бійцям домашні смаколики та таку необхідну амуніцію. Незадовго до трагедії Володимир бачився із Олександром. Як завше обійняв та попросив єдине — берегти себе, адже його так люблять і так чекають додому живого… Та не судилось.

Читайте також: Рятував пораненого побратима: на фронті загинув актор Євген Шумілов

11 березня, коли воїн мав свій 42 вихід на «нуль», його вбили російські окупанти.

- Загинув Олександр, не дійшовши кілька кілометрів до позиції. Ймовірно, то був танковий обстріл. На позицію вони йшли удвох… Удвох! І цього разу Сашко сказав хлопцям, що вже не повернеться, — додає сестра героя. — Через тиждень після загибелі тіло Олександра забрав з поля бою його побратим, ризикуючи життям, на той час були дуже сильні обстріли і Роботине вже майже взяли… Поховали його на Алеї Слави у Родниківці. Тихий, скромний, усміхнений хлопчина з ямочками тепер усміхається із портрета на кладовищі… Олександр — це наша гордість та наш біль, поклав своє життя захищаючи нас та нашу Україну, й не було такого виходу, коли він відмовився йти, розуміючи, що це білет в один кінець. Саме тому наш брат Володимир зареєстрував петицію, аби Олександр посмертно отримав звання «Герой України».

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з Надією Хільською про загибель чоловіка — актора та військового: «Я була поруч з ним в останні хвилини життя. Я бачила все».

1589

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів