«Мені страшно. Дуже»: популярна телеведуча про випробування та найтяжчий день під час великої війни

«Нічого з цього немає у моєму житті»

— Діана, які зараз у вас почуття, коли велика війна триває майже два з половиною роки?

— Всі переживають зараз часи, коли не знаєш, чого чекає далі та водночас ти не маєш права здатися. Ми всі зараз маємо бути обʼєднані, як ніколи, та жити однією метою.

— Чи залишився той страх, який був на початку війни?

— Як би банально не звучало, але починаєш звикати до тривог, обстрілів. Це рутина, в якій ми живемо. І тільки коли виїжджаєш за кордон, відчуваєш «смак війни». Розумієш, що перестав сприймати те, що живеш у постійній небезпеці, тривозі за рідних, і від цього дійсно стає страшно.

— Які речі пішли з вашого життя назавжди?

— Російська музика, фільми, серіали — нічого з цього немає у моєму житті. Мій чоловік народився у Макіївці, спілкувався все життя російською мовою, але після повномасштабного вторгнення перейшов на українську. Тепер у нашій родині нічого, повʼязаного з тією країною, немає.

— Що найчастіше пригадується з 24 лютого 2022 року?

— Зранку я прокинулась від вибуху. Ми живемо на 12-му поверсі, і я подумала, що це так шумить вітер. Розбудила Артура, кажу, щось дивне відбувається. Коли чоловік прочитав новини, навіть по його обличчю я зрозуміла, що почалось… Не скажу, що у нас була паніка. Так, я розплакалась, не розуміла, що буде далі. Артур — тренер з боксу — і о 6-й ранку вирішив йти на роботу, бо у нього було тренування. Каже: «А ти сиди вдома, я на розвідку». Я не розуміла, про яке тренування можна думати! Але дійсно, на 7 ранку прийшов хлопець, вони провели заняття. Потім Артур повернувся та ми вирішали, що робити далі.

«Я взяла пару взуття, светр, джинси та… „утюжок“ для волосся»

— Ви поїхали з Києва?

— Так, до моїх рідних у Хмельницький. Але їхали потягом 13 годин замість пʼяти, як зазвичай. Це була електричка. Повністю забита людьми. Навіть не було місця, де стати. Ми часто зупинялись, чекали по годині. Найстрашніше, коли їхали, моніторили новини та читали, що російські війська входять в українські селища.

Памʼятаю, коли збирали речі, вирішили, що побудемо у родичів днів десять, просто, щоб зрозуміти, що відбувається. А повернулися до Києва лише у травні. Найсмішніше, що я з собою взяла пару взуття, светр, джинси та… «утюжок» для волосся. Не знаю, про що я думала у той момент. Той «утюжок» так і простояв вдома весь час — було не до нього.

Читайте також: «Ми з мамою вийшли на подвір’я, і в цей момент прилетіла вакуумна бомба»: зірка серіалів «Слід» та «К.О.Д» про випробування під час великої війни

— Що тоді було з роботою?

— Я працювала в проєкті спортивних новин на каналі «Україна 24». Все стало на «стоп». Редакція не працювала, потім закрився канал. Деякий час я була без роботи, десь у квітні мені запропонували працювати у волонтерському фонді, який створили друзі-спортсмени. Мені було важливо, що я допомагаю, роблю, що можу. Артур став на військовий облік у Хмельницькому. А коли ми повернулись, він відновив тренування.

— Згодом ви повернулись на телебачення.

— У липні 2022 року у моєму житті зʼявився канал «Дім». Мені зателефонував Євген Зінченко, з яким ми раніше працювали на «Україні», і запропонував роботу в команді — у програмі «Коло спорту». На той момент у мене паралельно була ще одна пропозиція, але я люблю нашу роботу втрьох — я, Євген Зінченко та Євген Щербаков, тому не дуже вагалась, приймаючи рішення. Місяць ми готувались до виходу в етер і нарешті стартували.

— «Коло спорту» буде активно висвітлювати події Олімпіади. Збираєтесь до Парижу?

— Складне питання. Я чекала на цей момент три роки. У житті кожного спортивного журналіста Олімпіада — найважливіші змагання. Я жила цим, мріяла. Але ми зараз намагаємося отримати акредитацію, адже на неї треба було подаватися за два роки, а програмі «Коло спорту» понад півтора. Зараз ми на звʼязку з пресофіцером Олімпіади в Парижі та сподіваємося на позитивне рішення.

«Артур стає на коліно й робить мені пропозицію»

— Скоро річниця вашого весілля.

— Так, у липні. До речі, пропозиція Артура була для мене доволі неочікуваною, хоча, як потім дізналась, про неї знали мої батьки. Це було у Львові, куди ми поїхали на декілька днів, щоб зустріти Новий рік. День був дуже сумбурний, багато з запланованого не вдалося здійснити. Я була дуже засмучена, адже нам хотілось трохи переключитися. Біля Оперного театру ми почали фотографуватися, і тут Артур стає на коліно й робить мені пропозицію. Це було фантастично!

Ми вирішили, що зробимо весілля влітку. Нам здавалося, що війна вже має закінчитися. Стали планувати, замовляти весілля. А у червні всі розуміли, що війна так швидко не закінчиться. Але ми вирішили таки святкувати весілля, щоб у нас залишився спогад. Знайшли ресторан, де було сховище, продумали всю логістику, щоб максимально убезпечити гостей. На щастя, в цей день тривог не було взагалі.

— Багато хто з початком великої війни припинив планувати надовго життя.

— Я так само. Більше стала думати, що треба жити сьогоденням, бо завтра може й не настати. Піклуюсь про рідних, зайвий раз телефоную мамі, бабусі — це найважливіше. Але, на жаль, війна так вплинула не на всіх. Хтось гине, захищаючи державу, а хтось виїжджає за кордон. Для мене морально складно поїхати на відпочинок, знаючи, що в моїй країні війна. Ми маємо всі зараз працювати на Перемогу.

— Ви думали про те, що вашого чоловіка можуть забрати на фронт?

— В принципі, від цього ніхто не застрахований. Артур стоїть на військовому обліку. Чоловік пройшов повністю медкомісію. Ніхто не буде ховатися. Звичайно, мені страшно. Дуже…

— Ви уявляєте день нашої Перемоги?

— Я дуже сентиментальна людина. Це буде безумовне щастя від того, що нарешті війна закінчилась, не будуть гинути люди, ми будемо жити у вільній країні. Але це буде великий біль — ми зрозуміємо масштаб катастрофи й тоді нам буде набагато важче.

Раніше головний режисер Національної опери України Анатолій Солов'яненко розповів в інтерв’ю «ФАКТАМ» про життя під час війни. Він зізнався, що є фаталістом і вважає, кому судилося згоріти, той не втопиться.

1256

Читайте нас у Facebook