«Росіяни мають залишитись ізгоями. Назавжди»: Олексій Суханов про наслідки великої війни
Відомий журналіст та ведучий проєкту «Говорить вся країна» («1+1 Україна») Олексій Суханов зізнається, що велика війна повністю його змінила. Від початку повномасштабного вторгнення рф Олексій не виїжджав з Києва, волонтерить та продовжує розплутувати важкі ситуації героїв, що приходять по допомогу до його проєкту. Суханов більше не хоче згадувати росію, яку покинув на початку 2014 року, він чудово розмовляє українською та готовий захищати зі зброєю країну, яка стала для нього рідною.
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Олексій Суханов розказав, що надає йому сили, за чим сумує й чого йому найбільше не вистачає у житті.
«Росіяни, які живуть зараз в Європі, як хробаки»
— Олексію, ми розмовляємо під час повітряної тривоги в Києві. Ви в укритті?
— Ні. Я зараз у машині, їду на запис проєкту. Хоча як людина відповідальна хочу сказати, що повітряною тривогою за жодних обставин не можна нехтувати. Треба обовʼязково йти до укриття, піклуючись не тільки про себе, а й про своїх близьких людей. І не тільки людей, до речі.
— Багато хто каже, що у них зʼявилося звикання до тривог.
— Так і є, але це не про байдужість, швидше — про наше ставлення до життя, спроможність жити в таких умовах. Про силу та непохитність, яких ніхто не позбавить українців за жодних обставин.
— Однак на початку війни було страшно?
— Звісно, це ж людська психологія. Але потім психіка прилаштовується, життя сприймається по-іншому. Та все одно від цього не стає безпечніше.
— Як вас змінила війна?
— Вона змінила все, від «а» до «я». Навіть сприйняття дрібних радощів. Я й за мирних часів, до 2014 року, а також під час ковіду радів квіточці, звертав увагу на спів пташок — це так круто, коли відчуваєш життя у всій привабливості. Такі моменти досі на мить повертають мене туди, де не було війни. Я й зараз ними наповнююсь.
— А щодо буденного життя?
— Звернув увагу, що не можу носити кольоровий одяг. Так, бувають «прояснення», але дуже рідко, чомусь весь час хочу бути у чорному. Це не означає зневіру. Є втома, так, але вона в усіх. Для мене чорний — наче шана до тих, кого вже немає, переживання за тих, хто зараз у Харкові. Я говорю с Богом за них кожен день.
Не знаю, чому Україні не можуть дати спокій! Вона наче всім заважає. Навіть іноземним партнерам, інакше б вони не «гралися» з цим «х…лом». Я не можу цього зрозуміти! Якби західні політики були принциповішими, ми б не спостерігали багатьох речей. Росіяни, які живуть зараз в Європі, як хробаки. Поки вони там, в цих країнах не буде спокою. Для мене це очевидно.
«Яким ідіотом треба бути, щоб, живучи під російськими бомбами, слухати російську музику?!»
— Чи можна сказати, що російська пропаганда поки виграє?
— На превеликий жаль. Я часто спостерігаю, наскільки ця пропаганда вгризлася у розум людей. Інакше у нас не було б коригувальників і тих, хто досі слухає російських співаків. Це яким ідіотом треба бути, щоб, живучи під бомбами рф, слухати російську музику?!
— росія з вашого життя пішла вже назавжди?
— Назавжди. І крапка. Для мене цієї країни не існує. У мене навіть фізіологічного потягу до неї немає. Взагалі байдуже, що там відбувається й буде відбуватися. Це не ненависть. Росіяни для мене просто втратили статус людей. Навіть певних істот, які здатні щось змінити. І я зараз кажу про всіх — опозицію, «хороших русских»…
— Чи може щось повернути їх до нормального життя?
— В моїй голові — ні. Інакше я зраджу людей, які загинули, памʼять про них, ображу тих, хто залишився без усього. Для мене ніколи більше не буде існувати такої території, як росія. Ніколи. Якою б вона не була.
— А для всього світу?
— Допоки росіяни не одужають, та не доведуть світу, що одужали від імперськості. Коли фундаментально відпрацюють свої попередні помилки, світ подивиться на них по-іншому. Але я впевнений, що вони цього не зроблять. Аналізуючи історію росії, розумієш, що вони не здатні стати людьми, які варті поваги. Росіяни мають залишитись ізгоями. Назавжди. Отримати цей постійний статус з усіма відповідними ознаками.
— Чи розглядали ви можливість, що доведеться взяти до рук зброю?
— Зараз кожен це розглядає. Звісно, я не зможу бути відповідним за станом здоровʼя 35-річному чоловіку. Але, напевно, десь буду корисним. Я й зараз, на своєму місці, намагаюсь робити корисне. Те, що ми, журналісти, фіксуємо злочин росії, — важливий крок історії. Аби раз і назавжди Україна винесла головний урок і поклала край усьому, що повʼязано з росією. Ми маємо одужати та стати по-справжньому незалежними від росії.
«Кудись поділося бажання побалакати»
— Закінчилась чергова серія зйомок програми «Говорить вся країна». Яка історія найбільше зачепила?
— Я не відокремлюю історії, тому що дуже ціную та поважаю вибір героїв, які погоджуються приїхати у студію та відверто розповісти про свою проблему. Я їм щиро вдячний. Кожна історія припадає до мого серця. Я в неї пірнаю та розбираюся. Але не можу нести з собою по життю.
— Ви спілкуєтесь з відомими людьми й для свого ютуб-каналу.
— Це для душі, для міркувань. Знаєте, зараз кудись поділося бажання побалакати. Хоча наразі такі часи, коли треба говорити. Бо тоді ми набуваємо мудрощів, надихаємось та отримуємо психологічну підтримку.
— Що надає вам зараз сил?
— Любов та моменти, коли мені кажуть: «Дякую». Тоді я розумію, що все не марно. Знаєте, бувають різні думки, але, коли людина щиро це каже, приходить усвідомлення, що ти ефективний. Це дуже важливо.
— Ви так і не були у своїй квартирі в Юрмалі від початку великої війни?
— Я не можу зараз виїжджати. Дуже хочеться, але, гадаю, нашим хлопцям на передовій теж хочеться кудись поїхати. Їм набагато важче.
— Уявляєте день нашої Перемоги?
— Мені здається, ми відреагуємо спокійно. Ми набули такого терпіння, мудрості, як той сивий дідусь. Ми лише посміхнемось очима й видихнемо. А потім з'явиться багато інших проблем — соціальні, адаптації військових. Нам цього доведеться вчитися.
— Чого зараз не вистачає найбільше?
— Щастя в очах людей. Глибинного. Не від дрібниць, а свідомого, повʼязаного з майбутнім.
Раніше «ФАКТИ» писали, що відомий журналіст Олексій Суханов звернувся до колишніх співвітчизників-росіян.
1187Читайте також: «Я кохаю і це найголовніше!»: Олексій Суханов про особисте життя під час великої війни
Читайте нас у Facebook
