Ворожіння на вінках, стрибання через вогонь, пошук легендарної квітки: як в Купальську ніч люди шукали щастя і кращої долі
«Стародавнє язичницьке свято, якому понад три тисячі років, не змінило традицій»
— За новоюліанським календарем дати свят змістилися, — пояснює Лариса Полуянова. — І тепер Івана Купала наблизився до літнього сонцестояння (20−22 червня) і святкується з 23 на 24 червня. Цього разу свято проходить саме на Зеленому тижні. Така ситуація іноді буває через пізній Великдень (його якраз святкували 5 травня), тому дата Святої Трійці (календарно наступає на 50-й день після Пасхи — цього року 23 червня) і старослов'янського свята Івана Купала збігаються. В церковному календарі 24 червня — день вшанування Різдва пророка Іоанна Хрестителя (Івана Хрестителя, Іоанна Предтечі, Івана Предтечі, Йоана Хрестителя) — визначна релігійна подія, а Івана Купала співпадає з християнським святом (але вони різні). Іоан Хреститель пророкував пришестя Ісуса, проповідував хрещення, хрестив у водах Йордану Ісуса Христа. І свято наче має дві назви — з язичества воно іде як Івана Покупала (Івана Купайла, а повелось в народі — Івана Купала), а з християнських часів — як Іоана Хрестителя.
З глибини історії в народі зберігали купальські звичаї дохристиянської пори. Після весняного рівнодення, наприклад, коли день з ніччю однакові, поступово росте день, а зараз, після літнього сонцестояння, світловий день поступово скорочуватиметься. Люди завжди жили за цим земним циклом. Свято символізує народження літнього Сонця — Купала, і наші пращури-язичники наповнили його сакральним змістом.
Як писав етнограф Степан Килимник, споконвіку Купальські свята існували на наших землях, а з приходом християнства лише трансформувались. Сталося так, що до язичеського божества Купала згодом додалось ім’я Іван. У IV ст. цей день церква проголосила народження Іоана Хрестителя. З приходом християнства на наші землі стародавнє язичницьке свято, якому понад три тисячі років, не змінило традицій.
Звісно, впродовж століть купальські звичаї змінювались і не всюди однаково зберігались. Найбільше встояли вони на Волині й Поліссі. Письмові згадки про свято Купайла є у Волинському (1262 рік) та Густинському (1620 рік) літописах. А у XVIII столітті в ряді документів знаходяться дані про намагання побороти купальські обряди — з ними велась запекла боротьба церковної та світської влади. Так, у 1719 році вийшов указ гетьмана Війська Запорізького Івана Скоропадського про фізичне покарання за участь в купальських ігрищах, Перемишльський собор у Березові заборонив розваги біля купальського вогнища, указом Катерини II 1769 року також накладалась заборона на язичницьке свято. А церква намагалась наповнити його християнським змістом.
На початку XX ст. у нас поступово тьмяніють обряди, та все ж язичницькі основи зовсім не зникли, хоча зараз ритуали не несуть глибокого релігійного змісту, а існують в основному у відродженій формі інсценованого дійства і набули мистецького значення. Наприклад, у Пирогові ми завжди демонструємо і нагадуємо про обряди, які відбувались в далекі часи. Ще до повномасштабного вторгнення агресора на Івана Купала в музеї збиралось дуже багато люду: приходили у вишиванках, цілими сім’ями, що свідчило про інтерес до стародавніх народних традицій, який не згасає і донині.
На Івана Купала, як і на Трійцю (нині обидва свята проходять на Зеленому, або Русальному, тижні) по суті відзначали початок літа та апогей вегетації в рослинному світі. Люди намагались створити захист від негативу, нечисті, русалок і ворожили на добробут, майбутню долю. Язичницьке свято започатковано на честь бога Купайла (покровителя роду, шлюбу, достатку, врожаю). Пращури наші намагались жити в гармонії з природою і шанували все, що з нею пов’язано. Тому і створювали відповідні пісні, обряди, у віках закріплялися народні звичаї. Обряди мали язичницьку основу і націлювались на збереження здорової сім’ї, створення подружньої пари, забезпечення врожаю та добробуту в родині.
До нас дійшли основні купальські обряди, серед яких: прикрашання і вшанування деревця «купайла» (надалі його спалювали або потопляли — ритуальна купіль), плетіння вінків і ворожіння на судженого, розпалювання багаття та стрибання через вогонь, очищення росою, спалювання опудал «Марени» та «Купала» та пошук легендарного цвіту папороті, вечірня трапеза. В давнину існував культ вогню, води і рослинності, а в ритуалах поєднуються чоловічі (вогонь) і жіночі (вода) начала.
«Назва свята „Купайла“ пішло від слова „купа“ — з’єднати у парі, в купі»
Головні дійства на Івана Купала планувались вночі. Все починалось з виготовлення головних персонажів свята — «Купала» та «Марени». Їх робили по-різному: у вигляді деревця-«купальниці», дерев’яної фігури, обрядженої в сорочку, або це був солом’яний витвір з вінком чи постать, виплетена з трави або просто з вербових гілок зі стрічками. Десь це була лялька в жіночій сорочці з вінком і намистом з калини. Опудало називали «Мареною», «Марою», «Маренонькою». Робили їй і «пару» — «Івана» з трави (з вусами, поясом і капелюхом).
За легендою, «Купала» — символ сонця, та «Марена» — символ води, саме грали весілля в цей час, тому деревце-«купальниця» знаменувало початок шлюбного сезону. Частіше деревце виготовляли з верби, прикрашали ягодами, цукерками, польовими квітами, бубликами, стрічками, вінком з барвінку, квіткою з кропиви й будяків (щоб хлопці не розламали).
Десь під вечір люди збиралися за селом, встановлювали виготовлених ляльок, вкопували деревце, розпалювати багаття (йому приписували магічну силу) намагались на пагорбі, щоб підняти полум’я вище — до Сонця. Дівчата стерегли «Купальницю» від хлопців, щоб не кинули її у воду. Біля «Купала» й «Марени» водили хороводи, розважались та затівали ігри, співали пісень, основною темою яких було кохання. Пізно вночі фігурки кидали у велике багаття або традиційно топили. За народними уявленнями, вода в день Івана Купала потребувала жертви, яку замінювало її символічне зображення. Під час розваг котили з висоти палаючі колеса (обмотували їх ганчір’ям чи соломою і підпалювали).
Найважливіший ритуал — очищення вогнем. Потрібно було кожному принести якийсь непотріб, щоб всі негаразди згоріли, тому казали: «Хто прийде без поліна, той піде без коліна». Багаття розпалювала дівчина чи жінка (як ті, що мають функції дітонародження, продовження роду), кидаючи у вогонь якусь річ.
Щоб перевірити стійкість сформованих пар, треба було стрибнути через вогонь. Назва свята відповідала спрямуванню дійства — «Купайла» від слова «купа» — з’єднати у парі, в купі. Дозволялось для очищення від негараздів стрибати подружній парі (навіть з дітками на руках) і ні в якому разі вдівцям, одиноким парубкам або дівчатам. Молодь бралася за руки і перестрибувала через вогнище, щоб випробувати силу почуттів і загадати на долю. Для цього треба було долати перешкоду, не розмикаючи рук, тоді на молодих людей чекало щасливе подружнє життя. Якщо разом руки не втримають, то й парі бути не судилось.
Традиція купальських вогнищ була поширена по всій Україні. Вогнища цієї ночі відлякували нечисть, а попіл від купальського багаття всі потроху брали з собою (трусили ним на подвір’ї, на городину). Особливо попелом користувались відуни (для лікування, заговорів). Коли вогнище згасало, то через нього деякі хазяї переганяли й худобу, щоб не хворіла, щоб мор не чіплявся. З недужої людини знімали сорочку і спалювали, щоб так позбутися хвороби.
Якщо в селі не було ніякої водойми, то святкували у сусідніх селах. Або розташовувалися у полі, на великій галявині — як домовлялись. Але саме тому важлива була вода, що, за народними віруваннями, до Трійці в неї ще не заходили, бо боялись русалок, а з Купалова дня «сонце у воді купається», тож розпочинався купальний сезон.
— Як і на Трійцю, на Івана Купала жінки збирали трави, — продовжує Лариса Поливанова. — На Трійцю їх застосовували для захисту оселі, а вже купальський збір використовували для медичних потреб і побутової магії. В апогей літнього травництва знахарі заготовляли рослини, які мали цілющу силу. Збираючи, примовляли: «Зілля на поміч». В цей час робили лікувальний настій з «молочних» горіхів, які нарізають у банку і заливають горілкою, ставлять у темне місце і вживають тоді, коли є проблеми зі щитовидною залозою (дефіцит йоду). Рослини мали велику силу, яку можна було по-різному використовувати: від болю у животі, для допомоги у пологах і при купанні дітей, від головного болю та для любовних ритуалів. Частину зібраних рослин могли освячувати на Спаса, а решту підвішували під сволоком, і вони слугували аптечкою. Збирали роман-зілля, материнку, корінь валеріани, братки, медунку, полин, канупер, любисток, барвінок, васильки, руту, боже деревце (жасмин), м’яту, чабрець, звіробій. Дівчата ж використовували рослинний матеріал для плетіння віночків. Для захисту від нечисті округ дому посипали маком (як на Трійцю, так і на Купала), а на порозі хліва клали ніж, аби відьма не забрала у корови молоко…
На заході сонця дівчата вдавались до ворожінь. Сплетені завчасно віночки (часто на них закріплювали свічку, яку було видно здалеку) пускали по воді. Загадували на себе і свого судженого обидва віночки. Якщо вони сходились, то це було на добро, як віночок прибився до берега, то в цьому році не судилось заміжжя, як кружляв, то це свідчило про несерйозні наміри хлопця, а якщо потонув — це був поганий знак (як і погасла свічка). Якщо вінок водою далеко понесло, то і дівчина скоро покине дім.
Хлопці (на човнах) намагались виловити потрібний вінок (про його прикмети заздалегідь дізнавались у своєї коханої) або правильно направити, щоб обійти негаразди. На Київщині в давнину ворожили на вінках, які напередодні дівчата скидали в одному місці (зносили в різний час). Обрана дівчина зі зав’язаними очима брала в руки чийсь вінок: як той був ще свіжим, то це пророкувало власниці вдалий шлюб, а як пов’ялий — незавидну долю. Іноді вінки з барвінку зберігали на горищі до наступного року.
У святкову ніч практикувалось купання, щоб літнє очищення водою допомогло набути здоров’я. Переважно лізли у водойму хлопці, а дівчата вмивались, але могли у воду зайти. Ще жінки, дівчата намагались викупатись у росі до сходу сонця: брали білий головний убір «намітку», або «обрус» (робився з рушника) і волочили по росі, потім викручували, щоб зібрати росу. В ній треба було умитися — для здоров’я і краси.
Головним лісовим зіллям на Трійцю і Купала була папороть
— Люди святкували всю ніч, тож і їжу приносили з собою, — розповідає Лариса Полуянова. — Кожного разу за тиждень після Трійці й до Дня Петра і Павла тривав піст (його дата завжди залежить від Пасхи). Пісна їжа була смачною і поживною. В літній період готували зазвичай вареники з вишнею, чорницею і медом, голубці з пшона і моркви, пиріжки, іноді подавали і сирні продукти для дітей і літніх. Господині робили вареники на пару і просто на воді. А ще на великих палицях (десь до 40 см) з черешні або вишні (їх рвали з хвостиками) густо виплітали «качанчики» у вигляді кукурудзяних. Ними хлопці відкуплялись від дівчат, щоб ті не насміхались і не кепкували.
Головним лісовим зіллям на Трійцю і Купала була папороть, з якою пов’язаний пошук щастя і доброї долі. Земля була в цей час настільки потужною, що мав би з’явитись цвіт папороті — за легендою, це відбувалось раз на рік. У купальську ніч завжди були охочі відшукати квітку щастя в лісі, адже за повір’ям, хто її побачить, зрозуміє мову тварин, птахів, дерев, завоює найвродливішу і розумну дівчину, а ще відкриє скарби в землі. В уявленні народу ця таємнича квітка мала дістатися найсміливішому. Але щасливцю не можна було розповідати про знахідку, бо нічого не здійсниться, тому легенда так і ходить світом, а достеменних свідчень про чарівний цвіт папороті все ще немає.
До свята господині намагались поробити основні справи, щоб на Купала святкувати вільно. Але все ж діяли і застороги: не можна сваритись, давати і брати в борг гроші або речі. Діяла заборона і на сон у купальську ніч, бо вважалось, що не тільки лиха сила активізується, а й набувають магічних якостей і ознак тварини і рослини: набирають дивовижних якостей, істоти розмовляють між собою, а дерева міняють місце розташування.
Під час свята веселилися, водили хороводи, співали пісень, щоб сила, яка шукала собі жертву, не змогла причепитись, зіпсувати настрій і перешкодити добру. Як люди вже розходились після святкування, то існувало правило: не можна було обертатися, щоб не причепилась нечиста сила.
Івана Купала — свято очікування на шляху пошуку щастя як в житті пари, так і в побутовому сенсі. Тому звертали увагу на прикмети: як зоряна ніч на святкову ніч, то гриби вродять, велика роса зранку — до врожаю горіхів і огірків. В народі казали: «Догодуй бджолу до Івана, то нарядить тебе як пана». А дівчину, яка народилася на свято, зазвичай нарікали Купавою.
В народі, думаю, ще живуть надії на Купальську ніч, коли відкриваються дивні особливості рослин, вінок вказує на добру долю, стаються чарівні речі, яких кожний чекає. Адже не забуваємо, що Івана Купала — магічне свято. Тому воно було завжди дуже популярним. Так нехай сподівання і на надії на сили води, вогню і рослин не згасають.
Після купальської ночі, зранку 24 червня, віряни у у святкових одежах йшли до храмів, де розпочиналось богослужіння на честь Іоана Хрестителя.
В цьому році пізня Пасха, тому для посту немає часу (Трійця 23 червня, за новоюліанським календарем, Петра і Павла — 29 червня). У православних же, які дотримуються старого стилю, піст буде з 1 до 11 липня.
Раніше «ФАКТИ» розповідали, як українці в давнину відзначали День Петра і Павла — про народні традиції, прикмети та заборони, пов’язані з цим святом.
Нагадаємо також, що у Києві на території Національного Ботанічного саду ім. Гришка з 21 по 23 червня пройде ювілейний фестиваль «Країна Мрій».
401Читайте нас у Facebook
