Напевно багатьом з вас, друзі мої, доводилося чути про коня Пржевальського. Чи не в кожному великому зоопарку можна зустріти цю невисоку витривалу конячку, здатну долати великі відстані з вершником або пристойним вантажем на собі. Але, мабуть, мало хто знає про те, що названа це тварина була на честь нащадка запорізьких козаків Миколи Михайловича Пржевальського, який народився 12 квітня 1839 року.

Рано залишившись без батьків, хлопчик виховувався дядьком, пристрасним мисливцем і мандрівником. Очевидно, саме йому вдалося заразити Миколи мріями про далекі мандрівки і наукових відкриттях, до здійснення яких той прагнув буквально з юності. Правда, бідному курсанту військової академії тільки і залишалося, що мріяти про це. Адже він прекрасно розумів, скільки коштів необхідно для організації повноцінної наукової експедиції.

Тут, до речі, потрібно зауважити, що хлопцем Пржевальський був не тільки розумним, спостережливим і вельми начитаною, як для свого віку. Він ще був і надзвичайно фартовим. Відправившись (після закінчення академії і декількох років викладацької роботи в юнкерського училища Варшави) в складі дослідницької експедиції до Східного Сибіру, молодий офіцер уславився серед товаришів тонким і розважливим гравцем в карти. Володіючи феноменальною зоровою пам'яттю, підкріпленої рідкісної удачею, Золотий Фазан (так його за це прозвали товариші по службі) постійно вигравав досить великі суми. А ось програти міг не більше 500 рублів, після чого тут же вставав з-за столу. Так ось, вигравши один раз за вечір 12 тисяч (!) рублів, Пржевальський записав в щоденнику: «Тепер я можу називатися заможною людиною і розташовувати собою незалежно від служби».

Після чого він за власний кошт організував свою першу експедицію в Центральну Азію. Щоб було зрозуміло, уточню: військове відомство на таку експедицію могло виділити не більше 2 тисяч рублів …

Пржевальський першим описав кілька десятків тварин, серед яких були дикий верблюд, тибетський ведмідь-піщухоїд, біломордий марал і чорний заєць, а також понад 200 раніше невідомих науці рослин. Його ім'ям був названий не тільки кінь, що називався раніше киргизами кертагом і мешкав лише в самих диких частинах Джунгарській пустелі, але і маса інших тварин подрібніше, а також безліч рослин. У свої експедиції (а їх у нього було чимало) Пржевальський брав тільки добровольців. Причому вони повинні були бути військовими і холостими. Коли один з його вірних друзів, поручик Михайло Пильцов, одружився (до речі, на сестрі Пржевальського Олександрі), відомий мандрівник відразу викреслив його зі складу чергової експедиції, назвавши зрадником.

Подорожі, організовані Пржевальський, були виснажливими і дуже небезпечними. Пересувалися на конях. Ночували в наметах або юртах. Їжу добували полюванням. Нерідко доводилося вступати в збройні зіткнення з величезними бандами агресивних вершників-тангутов. В одному з таких боїв, описаних Пржевальським, йому з 14 товаришами довелося вступити в справжній бій з дикою і безжальною ордою розбійників, яка налічувала не менше 300 осіб. Відвага і майстерність мандрівників дозволили їм взяти верх над нападниками.

Взагалі ж за десятиліття, проведені в експедиціях, Пржевальський не втратила жодного (!) Супутника, незважаючи на те, що в складі його команди не було лікарів. «Тільки надія на щастя і впевненість у тому, що сміливістю можна творити чудеса, — ось на чому ми засновували свою рішучість пускатися вперед стрімголов, без міркувань про те, що буде або може бути …»

Знаменитий мандрівник помер від дивної хвороби на березі озера Іссик-Куль в Киргизії, неподалік від міста Караколь, який незабаром за указом царя Олександра III був перейменований в Пржевальськ.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.