ПОИСК
Блоги

Росія вибиває землю з-під ніг у тих, хто намагається грати в гру «не все так однозначно», — Казарін

14:43 16 квітня 2021
Павло Казарін

Донбас знову став темою номер один серед усіх актуальних питань міжнародного порядку денного. Про ескалацію на сході України з Володимиром Путіним говорив в своєму несподіваному дзвінку господареві Кремля президент США Джозеф Байден. А через кілька днів підписав указ про нові жорсткі санкції щодо РФ. 16 квітня в Парижі президент Володимир Зеленський зі своїм французьким колегою Еммануелем Макрона і канцлером ФРН Ангелою Меркель спробують знайти відповідь на питання, чого домагається Путін, стягуючи війська до кордонів України. Свою версію відповіді на це питання в телеграм-каналі виклав політичний оглядач Павло Казарін.

«Можна довго міркувати про те, чого прагне Путін.

Можливо, він готує вторгнення. Можливо, домагається від Заходу переговорів. Можливо, нагадує Києву, чим загрожує атака на українську «партію Кремля». Ми можемо придумати скільки завгодно версій, але остаточну редакцію сценарію знає лише одна-єдина людина.

Зате ми знаємо про те, що сталося в минулий раз. Сім років тому.

В той момент Росія стала головним архітектором нової України. Неоднорідна і аморфна до того країна раптово отримала точку консенсусу. Яка об'єднала не лише активну меншість, але і політичні еліти. Кремль — ворог. Русскій мір — це загроза. Єдиний вихід — це дрейф на Захід. Сім років тому в України з'явилися нові прапори, символи та перевірочні питання.

Ця трансформація стала досить стійкою. Причому настільки, що змогла пережити каденцію першого постмайданного президента. Нова політична норма зуміла переварити навіть аполітичного обивателя, що волею обставин опинився в президентському кріслі. Якби цього не сталося — можливо, Володимир Зеленський став би говорити на мові Віктора Януковича. Але замість цього він намагається міркувати в стилістиці Петра Порошенка.

Москва сама вибудувала стіни, які просто не залишають українським елітам вибору. Спроби «домовитися посередині» не служать запорукою виживання. Їм служить лише втеча від імперії. При п'ятому президентові хтось міг заспокоювати себе тим, що новий курс — лише ексцес глави держави. Але тепер президент змінився, а курс залишився незмінним. І за цю нову нормальність Москва може дякувати лише собі.

Причому Кремль зовсім не був приречений на подібний сценарій. Щоб перемогти у війні з Україною йому потрібно було не так вже й багато. Наприклад, цю війну припинити.

Бо війна завжди посилює «правий» порядок денний. Той самий, що дозволяє міркувати про цінності колективного виживання. Цей порядок допускає втручання держави в простір колективної етики та естетики. Дозволяє оконтурювати країну символічним частоколом і перейменовувати міста. Він робить можливим вторгнення в приватне життя заради спільної мети — адже лише на війні держава отримує право взяти громадянина, переодягнути його в солдата і відправити в окопи захищати країну ціною власного життя.

Водночас ситуація світу підсилює дискусії і різноголосся. Вихід Росії з Донбасу не тільки позбавив би Москву від західних санкцій. Він одночасно занурив би нас в простір нескінченних суперечок про самих себе, про норму і девіації, про минуле і майбутнє. Світ дозволив би адептам Москви знову оголосити свій порядок допустимим. І хто знає, чим би закінчилася ця битва за право затвердити нову українську норму? Невмілий менеджмент або вмілі провокації цілком могли б перетворити подібні дискусії в громадянське протистояння.

Але замість цього Росія знову брязкає зброєю біля українських кордонів. Підтверджуючи правоту всіх тих, хто останні сім років наполягав на недоговороздатності Кремля. Москва знову доводить Україні безглуздість спроб домовитися з самою собою. Лобісти «миру за всяку ціну» знову програли риторичні бої яструбам, що закликають нарощувати армійські м'язи.

Росія знову вибиває землю з-під ніг. У тих, хто хоче зрівняти жертву і агресора. У тих, хто хоче поділити відповідальність між Москвою і Києвом. У тих, хто намагається грати в гру «не все так однозначно». Тому що вже не виходить грати в неї в той момент, коли біля твого кордону в повній готовності до вторгнення стоять два десятки батальйонно-тактичних груп.

Сім років тому Москва позбавила ілюзій попереднє покоління українських політиків. А тепер від таких же ілюзій позбавляє тих, хто прийшов їм на зміну.

Нам було б набагато складніше, якби наш ворог був би хоч трохи розумнішим".

Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.

1648

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.