«Дружині після виявленого онкозахворювання радили на восьмому місяці перервати вагітність. Ми навіть не розглядали цю ідею»
На столі в Інеси Матюшенко, співзасновниці благодійного фонду підтримки дорослих онкопацієнтів Inspiration family, стоять дві чашки, подаровані Наталею і Сергієм Гарськими. На кожній з них написано: «Досягнувши мети, люди сміються над страхами, що мучили їх на початку». А ще на чашках фотографії щасливих батьків з новонародженою донькою Анею (на фото у заголовку).
— Коли я думаю про цю сім'ю, на душі стає тепло, — каже Інеса Матюшенко. — Історія у них і складна, і прекрасна одночасно. Сергій Гарський написав про хворобу дружини в нашу Facebook-групу підтримки онкопацієнтів, коли Наталя була на 35-му тижні вагітності. За кілька тижнів до цього їй поставили діагноз лімфома Ходжкіна — рак лімфатичної системи. Я нечасто зустрічаю тих, хто, зіткнувшись з діагнозом рак у близької людини, були б настільки виваженими, підкутими інформаційно. Таким виявився Сергій.
…На 30-му тижні вагітності у Наталії виникло запалення лімфовузла. Це сталося після того, як жінка перехворіла на коронавірус.
— Коли ми з чоловіком тільки виявили збільшений лімфовузол, мене скував страх, який не давав нічого робити, — було передчуття, що це злоякісне утворення, хоча до офіційного діагнозу минуло ще кілька тижнів, — згадує Наталя.
— Спочатку дружині призначили курс антибіотиків, але після того, як вона пройшла обстеження і побувала на консультації у кількох спеціалістів, нам повідомили: можливо, це онкозахворювання, що є показанням до переривання вагітності, — розповідає Сергій. — Важко уявити психологічний стан моєї дружини та мій. Коли ставлять такий діагноз, ти не розумієш, що робити, куди бігти. А якщо жінка вагітна? Зрозуміло, що про переривання вагітності ми навіть не думали, цю ідею не розглядали, але мені потрібно було самому розібратися, як і де лікувати дружину.
Читайте також: «Через коронавірус моя кров втратила здатність згортатися, і я мало не загинула під час кесаревого розтину»
Третя вагітність у Наталі була незапланованою. У родині Гарських вже росли двоє дітей — Сергій та Марина.
— Ми розуміли, що третя дитина — це важко, але все ж вирішили не йти проти волі Божої, — продовжує Сергій. — Тоді про хворобу Наталі ми ще не знали. Але, виявляється, вона вже була. Після поглибленого дослідження (ПЕТ-КТ) лікарі припустили, що лімфома розвивалася понад рік. Виявляють її зазвичай, коли пухлина виростає в середостінні та вражає кістковий мозок. У Наталі хвороба далася взнаки раніше, ось чому до важкої стадії ще не дійшла. Виходить, що наша дочка Аня врятувала маму: завдяки вагітності у дружини виявили захворювання на ранній стадії.
Я сказав Наталі, що пройти лікування за неї не зможу, але саму ніколи не залишу. Розумів: щоб моя дружина спокійно народила дитину, багато питань я повинен вирішувати сам. Тільки на 35-му тижні вагітності ми знайшли онколога-гематолога Ольгу Новосад з Національного інституту раку, яка має досвід ведення вагітних онкохворих. Доктор все пояснила і відправила нас додому — народжувати. Сказала, коли приїхати на лікування.
Багато зробила для нас група фонду, що підтримує онкохворих, і сама Інеса Матюшенко. Як тільки я зв'язався з групою, відразу отримав інформацію, де проходити діагностику, в яких лабораторіях здавати аналізи. А коли дочка з'явилася на світ і Наталі треба було їхати в Інститут раку на хіміотерапію, почався локдаун. Транспорт не ходив. Але учасники групи допомогли нам дістатися до Києва, пояснили все, що пов'язано з лікуванням, підготували до першої хімії. Зараз вже я сам консультую тих, хто вперше звертається до групи по допомогу.
«Вирішення всіх питань, що стосуються моєї хвороби, чоловік взяв на себе, - каже Наталя. - Мені треба думати тільки про лікування, про те, щоб одужати. А волосся, з яким розлучилася під час хімії, відросте». Фото надано Сергієм Гарським
— Пологи у Наталі пройшли нормально, ми вірили, що інакше і бути не може, — каже Сергій. — Дочка народилася 24 лютого 2021 року, і ми її назвали Анею, що в перекладі зі староєврейського означає «милість Божа». Коли Ані виповнився 21 день, ми залишили дитину в Сумах з її хрещеною, самі ж поїхали до Києва на ПЕТ-КТ, а через кілька днів в Інститут раку — на першу хіміотерапію. Це було морально важко. Дружина була пригнічена. Ви уявляєте, ось тільки що вона щаслива мама донечки, а ось вона вже пацієнтка онколікарні. Я теж дуже переживав, тому написав Інесі Матюшенко, і відразу отримав відповідь: «Нічого страшного. У мене були такі ж почуття, коли мені робили першу хімію. Все буде добре».
— Коли ми їхали в Інститут раку на першу консультацію, у мене було відчуття, ніби йду на забій, я мало не опустила руки, — згадує Наталя. — Тільки підтримка чоловіка, його зваженість та впевненість дали мені сили. А ще з самого початку хвороби дуже допомагали родичі та близькі. Кума Ліля, багатодітна мама, як і я, залишалася з дітьми, коли нам треба було їхати, весь час підстраховувала. Близькі люди допомагали фінансово, тому ми змогли пройти дороге обстеження (ПЕТ-КТ), встановити венозну порт-систему для хімії, ну і просто їздити до Києва.
Звичайно, мені було прикро, що хвороба спочатку забрала у мене радість вагітності. Адже останні два місяці перед пологами, які я збиралася витратити на приємні речі, на відпочинок, в результаті стали справжнім пеклом. А тепер моє лікування забирає час, який призначений для наших дітей, для маленької Анюти. Я не можу повною мірою насолодитися тим, як вона росте. Адже в такому віці дітям від нас потрібні тільки любов і ласка. Але є надія, що курс хіміотерапії до кінця року закінчиться: три з половиною хімії з шести запланованих мені вже провели, екватор пройдено.
Всі засновниці фонду Inspiration family також лікувалися від онкозахворювань. Уже понад п'ять років ці п'ять жінок підтримують людей, які тільки захворіли або продовжують лікування.
— У мене виявили лімфому Ходжкіна на четвертій стадії, коли мені було 24 роки, — розповідає Інеса Матюшенко. — За пів року через неправильне лікування трапився рецидив. Знадобилася аутотрансплантація кісткового мозку. Лікування допомогло — п'ять років я вже в ремісії. Мені, як нікому іншому, зрозумілі почуття безпорадності, невідомості, в якому перебувають люди. Тому мета нашого фонду, і особливо групи підтримки у Facebook, яка налічує вже понад чотири тисячі людей, це дати зрозумілий алгоритм дій тим, кому тільки поставили діагноз. А також надати емоційну підтримку. Для цього розроблені ще кілька благодійних проєктів.
Наприклад, для емоційної підтримки влаштовуємо приголомшливі фотосесії для жінок, які проходять лікування. Goodbye Hair — благодійна вечірка для тих жінок, які втрачають волосся через хіміотерапію. Отримати інформаційну підтримку допомагає проєкт «Рівний консультант», в якому беруть участь ті, хто вже стикався з раком. Є «Канцероосвітній лекторій» для корпоративного сектора, різні інформаційні кампанії. Україна вже вдруге бере участь в найбільшому в Європі благодійному пробігу Race for the Cure, присвяченому проблемі раку молочної залози. А «Форум онкопацієнтів» — основна платформа для взаємодії між пацієнтами, лікарями, громадськими організаціями та владою.
«Вперше у мене немає жодного запитання і я спокійний, як ніколи», — ці слова Сергій, отримавши важливу інформацію в групі підтримки, написав Інесі Матюшенко. Дуже важлива правильна, спокійна комунікація з тими, хто розбирається в проблемі. Вкрай рідко лікарі вміють зрозуміло, без залякування все розповісти та пояснити. Але Наталі та Сергію пощастило.
-Таким лікарем виявилася Ольга Новосад, яка тепер опікується лікуванням Наталі, — продовжує Сергій. — Два блоки хімії ми зробили в Києві. Після першого нас дуже хвилювало питання випадання волосся. Чи обов'язково стригти його повністю? Чи можливо, що не все волосся випаде? У Наталі залишилося близько десяти відсотків, тому ми їх не зістригали. Група підтримки допомогла впоратися і з цією проблемою. Люди, що зіткнулися з наслідками хіміотерапії, дали нам важливі поради та заспокоїли.
Останнє дослідження показало позитивну динаміку, а значить, лікування, яке проходить Наталя, підійшло і хвороба відступає.
— Навіть не уявляю, яким був би наш моральний стан, якби ми наважилися перервати вагітність, — згадує Сергій. — Адже хвороба нікуди не поділася і проявилася б на третій або четвертій стадії. Сил на лікування не залишилося б. А зараз нашій молодшій донечці вже чотири місяці, і вона нас дуже радує і надихає йти вперед!
«Золоте правило: «Свою хворобу треба знати краще за лікаря»
Сергій допомагає порадами онкопацієнтам, які тільки зіткнулися з діагнозом і розгублені.
— У момент, коли людині поставили діагноз рак, завжди виникають паніка та страх, — говорить Сергій. — Паніка — через нерозуміння своєї хвороби, коли не знаєш навіть її правильної назви, а страх — через те, що ви не уявляєте, що буде далі, що відбувається зараз. Порада заспокоїтися тільки дратує. І це нормально! Треба розуміти: якщо вам діагностували рак, це вже перемога. Адже роками людям не можуть поставити точний діагноз. Але навіть у цьому випадку аналізи та обстеження переглядаються кілька разів, тому що на етапі діагностики всі ми сумніваємося, консультуємося з декількома лікарями, дізнаємося все про хворобу. Варіантів лікування багато. Не потрібно тільки опускати руки, закриватися, переживати свої страхи на самоті. Необхідно боротися.
— Які ще поради ви даєте тим, хто тільки на початку шляху?
— Не плануйте все і відразу, робіть наступний крок тільки після того, як закінчили попередній. Тоді не настане розчарування, якщо доведеться щось повторити або зробити додатково. Розмовляйте про всі страхи з близькими людьми, з друзями, з психологом. Тільки те, що сказано вголос, можна з кимось обговорити та знайти вихід. Не приміряйте на себе чужу шкіру, навіть якщо знайшлася людина з таким самим діагнозом. У кожного свій шлях.
— А яка допомога перш за все необхідна онкопацієнтам?
— Виходячи з власного досвіду, скажу, що така допомога може бути практичною, теоретичною та психологічною. Практична базується на тому, щоб взяти на себе пошук лікарів, найкращих лабораторій та клінік. У родині близькі можуть взяти на себе хатні справи, турботу про дітей. Теоретична допомога — вивчення самої хвороби, способів лікування. Необхідно розібратися, які міфи та стереотипи існують. Золоте правило: «Свою хворобу треба знати краще за лікаря». Ви зобов'язані знати, яке харчування потрібно під час лікування, які вітаміни потрібно приймати та багато інших нюансів. Головне, що ви обираєте лікаря, а він вам призначає лікування.
— Що значить — обираєте лікаря? Які критерії?
— Нам часто кажуть: у вас, мовляв, все складається вдало, тому що ви позитивно налаштовані. Я думаю, це не зовсім так. Адже ми могли помилитися на самому початку. Коли під час вагітності у дружини піднялася температура і запідозрили коронавірус, сімейний лікар злякалася і перестала виходити з нами на зв'язок. У місті тотальний карантин, а без направлення нікуди на консультацію не потрапиш. Ми знайшли іншого сімейного лікаря, який тепер допомагає нам вирішувати багато питань.
Онколог Ольга Новосад була четвертим лікарем, який консультував дружину під час вагітності з приводу онкозахворювання. Але ми довірилися саме їй. Якщо в людини виникають сумніви щодо фахівця, який збирається її лікувати, треба шукати іншого. Не плакати, не впадати у відчай, а шукати.
Читайте також: «У пів року у дочки виявили рак і видалили більшу частину печінки. Через п'ять років робота органу повністю відновилася»
На фото у заголовку: «Ми з Наталею дуже щасливі, що у нас народилася третя дитина, — розповідає Сергій. — Фото, на якому забираємо донечку Аню з пологового будинку, нанесли на чашку, яку подарували Інесі Матюшенко. Вона нам дуже допомогла зрозуміти та прийняти хворобу»
Фото надано Сергієм Гарським
3362Читайте нас у Facebook
