Вирішив поділитися з вами, мої друзі, думками з приводу. Хоча і привід у нас сьогодні, зізнаюся, не дуже який, і думки, відповідно, такі самі. Не дуже причесані, так би мовити. Першого лютого у багатьох країнах відзначається Міжнародний день десерту. Зрозуміло, у цей день так чи інакше загострюються вічні суперечки про шкоду та користь. Усього на світі. І десерту, зокрема. З дитинства кожен з нас тільки і чує поради, що доносяться з усіх боків- і гострого не їж, і гіркого не пий, і жирного — ні-ні… Ну, а щодо солодкого, то тут одностайні чи не всі порадники разом узяті: цукор — біле зло і не надумайте їм зловживати. Ні в якому разі.

Живучи в полоні вічних заборон (що часто абсолютно суперечать один одному), ми намагаємось обмежити себе в бажаннях отримати насолоду від життя. Ми прислухаємося до тих, хто переконливо доводить, що й то шкідливо, і це не дуже корисно, і взагалі кожен невірний крок у отриманні задоволення від «некорисного» наближає нас до смерті. Так і хочеться запитати: а чи не роблячи ці кроки, ми не наближаємося? Хіба у списку невиліковних хвороб життя не перебуває на одному з найперших місць? Так чи варто, постає питання, обмежувати себе у всьому в той час, коли ще шматочок улюбленого торта може принести радість, заради того, щоб у глибокій старості мучитися спогадом про це за повної відсутності будь-яких бажань взагалі? Крім одного, звісно. Заповітного…

Звичайно, пристрасть пристрасті ворожнеча. І відкривати широку полеміку з цього приводу зовсім не збираюся. Адже я зараз про інше. Про дрібні життєві радощі, без яких наше земне перебування стає сірим й одноманітним. Тож чи варто відмовляти собі у малому? Можливо, краще, послухавши всі ці переконливі поради щодо шкідливості солодкого, смачного та бажаного, махнути на них рукою та зі словами «Та скільки того життя!» взяти та й відзначити з рештою цивілізованого світу День десерту? А? Як ви вважаєте?..

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.