Коли почалася ця проклята масштабна війна, з усіх боків тільки й чути було: ну що ми можемо зробити проти такої армади? Адже в Росії величезна армія. І літаків набагато більше, ніж у нас, і танків, й інших видів озброєнь. Їм поглинути таку країну, як Україна, нічого не вартуватиме за кілька днів… Он уже скільки днів минуло. А Україна стоїть. І стоятиме. До повної перемоги над агресором.

У зв'язку з цим мені згадалася стара японська казка. Поділюсь нею з вами, друзі мої. Якось зимовим холодним ранком двоє хлопчаків гралися на льоду замерзлого гірського озера. Раптом в одному місці крига тріснула і одна з них провалилася у воду.

Інший не розгубився, схопив камінь і з усієї сили почав бити по льоду. Якимось дивом йому вдалося таки пробити крижану товщу та врятувати свого друга.

Коли мешканці селища збіглися до озера на крики дітей та побачили, що сталося, вони запитали:

— Як це ти зробив? Адже лід тут настільки товстий, що його неможливо розбити цим каменем та цими маленькими руками.

І тут один старий, посміхаючись, сказав:

— Я знаю, як це він зробив.

— Як? - Запитали його.

— Просто поряд не виявилося нікого, хто сказав би, що це неможливо.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.