«Вона до останнього рятувала побратимів»: окупанти вбили матір шести дітей
Війна невпинно продовжує забирати життя наших військовослужбовців. Ще одна її жертва — 48-річна мати-героїня з Марганцю Ольга Семидьянова. 3 березня вона загинула в бою з окупантами. Була учасницею бойових дій на Донеччині з 2014 року.
— Наша мама родом із Запоріжжя, єдина дитина у батьків, — розповіла «ФАКТАМ» донька загиблої Анна Семидьянова. — У 19 років вийшла заміж, народила 5 дітей — три доньки та двох хлопців, й всією родиною ми переїхали до великого будинку біля Марганця. Там у 2008 році народилась наша найменша сестричка. Ще бувши вагітною нею, мама з батьком прийняли рішення, що хотіли б виховувати прийомних дітей. Навіть не знаємо, що стало причиною цього, можливо, віра та бажання змінювати цей світ на краще. На сімейній нараді ініціативу батьків ми підтримали, й вони взяли із дитячого будинку шістьох хлопчиків. Усі вони були досить «тяжкими». Їм було від 11 років, у кожного психологічна травма від минулого… Так ми отримали статус дитячого будинку сімейного типу. Мама Ольга всю себе присвятила родині, вона жила нею.
У 2015 році чоловік Ольги Семидьянової пішов добровольцем у батальйон ДУК «Правий сектор», невдовзі запропонував своїй дружині долучитись.
— Вона була на стрільбищах, освоїла військову справу, загорілась цим і вирішила залишитись. За нею поїхала і я, де й зустріла свого чоловіка — теж військовослужбовця, — додає інша донька загиблої Юлія Волкова. — Оскільки 1 березня 2016 року Збройні Сили України офіційно підписали контракт з батальйоном «Айдар», ми разом із мамою вирішили доєднатись. Щоправда, нам запропонували такі посади: мені кухаря, а мамі — бути швачкою. Втім, це тільки все рахувалось в документах, адже насправді вона була на передовій і рятувала поранених як бойовий медик у третій штурмовій роті. Тільки через два роки до батальйону приїхали фахівці, й таким чином мама отримувала необхідні медичні знання, аби вже офіційно займати цю посаду.
За мужність, героїзм, професіоналізм вона отримала чимало нагород. Остання — орден «Честь і слава», вона так нею пишались. Ви знаєте, мама практично не покидала гарячі точки, бо понад усе хотіла допомагати людям, щоправда, чимало друзів її війна і забрала. У 2019 році на день народження мами окупанти обстріляли їхні позиції. На щастя, всіх врятувало те, що разом із побратимами встигли сховатись в інший бліндаж. Але через пожежу у неї згоріли всі документи та речі. Пам'ятаю як мама набрала мене й попросила, аби я не злилась, що серед цих речей був і мій ноутбук. Але я заспокоїла її, адже людські життя значно дорожчі ніж якісь речі. Кожного разу, коли мама їхала та прощалась, вона повторювала: «Якщо не ми будемо там, то вони прийдуть у наші будинки». Що і сталось.
Загинула Ольга Семидьянова 3 березня на рубежі Донецької та Запорізької областей. Рідні зізнаються — смерть передчувала. Бо за кілька годин до того відправила через знайомих рюкзак з речами й написала дітям, що дуже їх сильно любить і їде у гарячу точку… Більше на зв'язок не виходила.
— Під час бою наші військові йшли у відступ, і комбат дав завдання відправити всіх жінок із передової трохи далі, але мама відмовилась, — продовжує Юлія Волкова. — Мовляв, до останнього залишиться зі своїми побратимами та своєю ротою. На жаль, сили у противника були більші за кількістю. Мама була одягнена у бронежилет, каску. Вона до останнього рятувала побратимів, хоч їх і вбили кляті окупанти. Вони гатили з танків, стріляла піхота. Маму вбили зі стрілецької зброї. Вона загинула не відразу, а від втрати крові, отримавши важке поранення у живіт. У нас є фотографії з місця загибелі, але через важкі бої ми досі не можемо похоронити маму. Але ми робимо все, аби якнайшвидше це зробити, хоча у військкоматі нам не йдуть на зустріч. Постійно молимось за неї й дякуємо, що Бог нам послав її.
— Вона для нас стала прикладом патріотизму та любові до своєї землі, — каже Юлія. — Це завдяки їй наш старший брат теж пішов на фронт, а нині у територіальній обороні. Інша сестра теж захищала Україну добровольцем. Молодший брат служить із 2019 року на контракті та захищає Харків. Ще одна сестричка служить у поліції в Запоріжжі. А найменша проживає разом зі мною, тепер я відповідатиму за неї. Тато служить у територіальній обороні, йому вкрай важко, але він має освіту психолога і намагається нас тримати в тонусі та спокої. Єдина втіха — мама таки дочекалась своєї першої онучки Софійки, якій ось-ось виповниться пів року. Й з дня на день у старшого сина теж має народитись донечка, яку бабуся вже ніколи не візьме на руки. Наша мама гідна, щоб її пам'ятали, щоб про неї складали пісні. За кількість справ, які вона зробила, за сльози, які пролила, за подаровані нею посмішки. Їй вже не болить… А ми маємо триматись і розуміти, що війна ще не закінчена.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про смерть легендарного командира 24-ї «залізної» бригади Валерія Гудзя.
10837Читайте також: «Ми називали його побратимом»: рашисти вбили військового капелана на Донеччині
Читайте нас у Facebook
